Психоз-2. Перезавантаження - Культура - dt.ua

Психоз-2. Перезавантаження

23 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 23 вересня-30 вересня

Щороку, пишучи про Форум видавців у Львові, я відчуваю певну розгубленість: просто не знаю, з чого і як почати, які епітети й метафори підібрати, щоб не повторити вже написаного рік, два і три роки тому...

 

Щороку, пишучи про Форум видавців у Львові, я відчуваю певну розгубленість: просто не знаю, з чого і як почати, які епітети й метафори підібрати, щоб не повторити вже написаного рік, два і три роки тому. І це, либонь, свідчить або про мою консервативність, або про здатність форуму залишати по собі з року в рік ідентичні або майже ідентичні враження. Торік я писав, що психоз і нервове збудження, яке панувало на форумі та книговиданні, — це щось набагато краще від повільного вмирання і стагнації. Адже дуже сподівався, що психоз стане перехідною стадією цієї, без перебільшення, найважливішої культурної події в житті країни. (Не «Євробачення» ж і концерт на честь інавгурації президента вважати такими подіями!) Виявилося, що перехід на новий настроєвий і — головне — якісний рівень ще попереду. Що, зрештою, річ цілком натуральна. Ви погляньте, що вже кілька років коїться з нашою країною! То невже й Форум видавців має бути якимось винятком із правил?

Цьогорічний, уже дванадцятий, Форум видавців у Львові більшість моїх колег — людей, здебільшого вельми критично налаштованих до культури взагалі й життя зокрема — оцінили як однозначно слабший від торішнього і навіть позаторішнього. Одні нарікали на те, що поставлена торік іміджева планка у вигляді візиту Пауло Коельо, не взята. На роль хедлайнера було вибрано російську детективістку Алєксандру Марініну, що багатьма було сприйнято як символічне скочування в попсу. (Перед форумом ходили чутки, що цьогоріч прибуде сам Умберто Еко.) Другі ремствували, що набагато менше видано книжок і, зокрема, добрих. Треті знову нарікали на тисняву й погано сплановану програму акцій. Для четвертих форум просто перетворився на добру звичку і вдале місце для приємного спілкування.

Набагато оптимістичнішу картину малює офіційний прес-реліз Форуму видавців, який уперше спромігся знайти спонсора, яким став Селянський комерційний банк «Дністер». Схоже, серед людей заможних нарешті з’являються особи, зацікавлені у вкладанні своїх коштів у підтримку найбільшої вітчизняної книжкової акції. Так само, на щастя, не змінився і співорганізатор форуму — «Львівська газета», яка висвітлила подію на дуже пристойному інформаційному рівні. Цілком переможною, як реляції з виграної битви, виглядає статистика, що скупо, але промовисто описує наші рекорди: 752 учасники (такої кількості ще жодного разу не було), 239 видавництв, 14 книготорговельних фірм, 68 бібліотек, 78 книгарень, 26 приватних та видавничо-поліграфічних підприємств, 156 приватних підприємців, акредитовано 209 ЗМІ тощо. Були і привітання від міністрів щойно відставленого уряду Тимошенко — Бориса Тарасюка та Юрія Павленка. Перший, серед іншого, побажав форуму плідної праці «задля успішного розвитку Української Книги на європейському шляху України!» — цілком у дусі новомодної євроатлантичної риторики. Натомість другий заповідав «продовжувати добру справу у вихованні здорової, патріотичної, освіченої нації заради процвітаючого майбутнього нашої України» — цілком у дусі риторики глибоко пострадянської. Мабуть, між цими двома ідеологічними та настроєвими полюсами й відбувалась головна книжкова подія року, втім, як і будь-яка інша подія українського життя.

Візити

Я б утримався від категоричних оцінок, бо й досі не певен, чи насправді цей форум — слабший. Так само особисто мені глибоко байдужий сам факт приїзду Алєксандри Марініної, цієї, за словами організаторів, «колишньої львів’янки». Подарунок цей адресувався не мені, а її численним прихильникам. І це, гадаю, добре. Добре, що люди стають у чергу по автографи (навіть якщо це всього-на-всього Марініна, а не Еко чи Барикко). Форум, ясна річ, аж ніяк не є колективним таїнством для алхіміків слова й утаємничених у сакральні ритуали читачів. За допомогою «марініних» досягається видимість тотального книголюбства з перспективою поступового «розумнішання» масового українського читача, який все ще вибирає Марініну, а не, наприклад, Наталку Сняданко. Дехто, як-от брати Капранови, настирливо плекає утопічну «тисячолітню» мрію про «українську Марініну» з мільйонними накладами, сподіваючись через масову україномовну літературу прищепити українцям вірус «читайте українське». З другого боку, форум стає добрим майданчиком для психологічних експериментів: от, мовляв, цього разу ми зробимо головним гостем один із символів нашого безсилля перед російською книжковою навалою і подивимося, що буде. Такий собі, м’яко кажучи, мазохістський експеримент. Цікаво, чому запросили не Йоанну Хмелєвську, наприклад? Невже Марініна потребує додаткової промоції на цій, перепрошую, все ще «канонічній території» російського книжкового ринку, а нам аж так сильно потрібно знати таємниці її творчої кухні? Питання риторичні.

Чомусь вся інша частина російського десанту, яка спостерігалась на форумі, особисто в мене аж ніяк не викликала амбівалентних реакцій, бо йшлося про письменників естетично амбітного ешелону, з якими за визначенням відбувається щось на кшталт «конкурентного партнерства». Свідченням цього були спаринги з українськими поетами, які відбуваються з подачі російського літературтреґера Алєксандра Ґаврілова другий рік поспіль і мають шалений успіх у публіки, а також персональні зустрічі з читачами. Інша справа, що цього разу до когорти українських поетів записали Світлану Поваляєву з Юрієм Винничуком, так, наче «чистих» поетів у нас бракує.

На відміну від минулого року, значно послабився польський акцент форуму. Рік Польщі в Україні минув — коштів у польського мінкульту більше немає. Цього разу ми спромоглися запросити лише одну письменницю — Мануелу Ґретковську, яка й сама не до кінця зрозуміла, навіщо приїхала. Хоча ні, приїхала майстриня польської прози презентувати три (!) свої романи — «Метафізичне кабаре» і «Пристрасний коханець» («Фоліо») та «Полька» («Нора-друк»). (Як і торік Ольга Токарчук — їй також видали одразу три романи.) І це в наших умовах, м’яко кажучи, виглядає на розбазарювання перекладацьких і видавничих сил. У Польщі, як на мене, живуть набагато цікавіші і, сказати б, актуальніші автори. Досі неперекладеними в нас залишаються Войцех Кучок, Дорота Масловська, Мірослав Нагач, Міхал Вітковський, Мацей Маліцький… Так само дещо дивними видалися мені українсько-австрійські літературні зустрічі в межах фестивалю «СКРИПТИ (INSCRIPTIS)». Здивований Радек Кнапп після нібито свого вечора розводив руками, повторюючи: «Я думав, планується моє читання, а там дуже довго виступав якийсь ваш письменник…» Хоча зустрічі ці, безперечно, бодай мінімальне уявлення про рівень тамтешньої літератури все-таки дають.

Переможці та переможені

Скільки існуватиме форум, стільки чутимуться нарікання на роботу його журі, яке визначає найкращу книгу року серед поданих на конкурс. А їх було цього разу аж 512. На жаль, українські видавці дуже часто вдаються, як на мене, до вишуканих форм культурної корупції, змагаючись один із одним у продукуванні книжок, у яких важить не суспільний резонанс, естетична якість і — що найголовніше — потрібність цієї книги, а кількість кольорових ілюстрацій, шкіри, золота в тисненнях і, зрозуміло, фізичної ваги. Звісно, для того, аби здобути омріяний ґран-прі. Відтак журі конкурсу дуже часто потрапляє в ситуацію американських індіанців, купуючись на блискучі принади цих, з дозволу сказати, торговців ваговитими цяцянками, в яких іноді цілком серйозно всіма можливими поліграфічними засобами доводиться, що «Україна — козацька держава». Цього разу члени журі, на щастя, відмовили видавництву «Емма», яке розраховувало на перемогу свого непідйомного в усіх сенсах книжкового шедевра. Обурені глибоко несправедливим, на їхню думку, рішенням журі, вони зчинили банальну істерику, звинувачуючи журі в упередженості та всіх можливих смертних гріхах, включно з браком патріотизму, та пообіцявши форуму видавців… судовий позов. Не знаю, чим закінчиться для форуму та його героїчного президента Олександри Коваль цей скандал (книга, як-не-як, вийшла за підтримки президента!), однак впевнений в одному: для «Емми» Форум видавців уже закінчився назавжди, й енциклопедично переконувати людей в тому, що Україна — козацька держава, їм доведеться, либонь, в іншому місці.

Ґран-прі форуму дісталося насправді одній із його найкращих за художнім і поліграфічним оформленням книг — «Україна на стародавніх картах» (ДНВП «Картографія», м.Київ). Книга містить репродукції західноєвропейських середньовічних мап, які збереглись у фондах львівських бібліотек. Попри її високу ціну, книгу доволі швидко розкупили, що свідчить про здатність форуму виконувати головну функцію — пропагувати й рекламувати українську книгу. Але залишається питання: чому найкращим визнається видання, надруковане на замовлення державної Програми випуску соціально значущих видань, тобто, за гроші платників податків? Іншими словами: чому журі віддає перемогу книзі, випущеній державним видавництвом, яке, по-перше, не ризикує власними коштами а, по-друге, абсолютно перебуває поза межами конкурентної боротьби? Чому замість того, аби підтримати незалежних гравців видавничої справи, журі вибирає легший шлях, визнаючи перемогу за тими, кого вже обласкав своїм рішенням Державний комітет телебачення і радіомовлення України? Ці риторичні питання поставатимуть доти, доки не зміниться мислення тієї самої більшості журі форуму, яке іноді все ще керується незрозумілою, а, по суті, антиринковою логікою. Одна з мережевих книгарень коротко і влучно схарактеризувала книгу-переможця: «Достойный подарок шефу, который интересуется историей». Цікаво, коли члени журі нарешті почнуть дбати і про підшефних з їхніми худими гаманцями?

Особливо приємно у списку переможців форуму бачити антологію української «жіночої прози та есеїстики ІІ пол. ХХ — поч. ХХІ «Незнайома» (авторський проект Василя Габора, «Піраміда», Львів), вибрані твори Миколи Вінграновського («Богдан», Тернопіль) і, звісно ж, перекладацький подвиг Анатоля Перепаді — «Ґарґантюа та Пантаґрюель» Франсуа Рабле від львівської «Кальварії». Якщо згадувати інші перекладацькі подвиги, то неможливо оминути й книгу Дж. С. Фоєра «Все ясно» (переклад Р. Семківа) від київського «Факту», який, однак, опинився поза увагою журі. Також тішить присутність серед спеціальних відзнак журі форуму двомовної (українською та англійською мовами) збірки поезій Віктора Неборака «Літаюча голова» та інші вірші» в перекладах Михайла Найдана («Срібне слово», м.Львів). Суперечливе й дещо моторошне враження залишає після себе Спеціальна відзнака дитячого журі для книги Гаврила Троєпольського «Білий Бім Чорне Вухо». Цікаво, яка дитина могла без гірких сліз дочитати цю книгу до кінця? Чи, може, зараз у нас уже інші діти пішли?

На мою думку, вже давно назріла потреба раз і назавжди відокремити на львівському форумі книги, оцінювані як поліграфічний продукт, і власне художню літературу. Більше того, логічним кроком, приміром, уже наступного форуму могло би бути запровадження почесної і вагомої (у грошовому еквіваленті) літературної премії, яка присуджувалася б саме за найкращий художній текст. Річ у тім, що форум став настільки авторитетною акцією, що саме йому належить першість у формуванні нової ієрархії літературних нагород. Здається, ця ідея варта витрачених на неї зусиль у ситуації, коли немає власних букерівських і гонкурівських премій, а щорічні, іноді вельми сумнівні вердикти Шевченківської премії ситуацію заплутують іще більше. Чому б не заснувати щось на кшталт польської Nike, за яку щороку в чесній конкурентній боротьбі змагаються автори молоді й уже визнані польські класики? Пропонувати кандидатів могли б літературні оглядачі й журналісти, а визначати спеціальне журі, яке б складалося зі знаних критиків і літературознавців (котрі одночасно б не були письменниками, що, на жаль, для України — рідкість).

Проблеми

Як відомо, форум тривав упродовж чотирьох днів — від 15 до 18 вересня. Заплановані презентації та виступи — а їх, за статистикою, було 208 (рекордна кількість за всі роки існування форуму) — вже вкотре були сплановані так, що навіть найзатятіші літературні фанати не змогли відвідати й половини із запланованого. Ясна річ, акційний асортимент форуму можна умовно поділити на художню частину, якою цікавиться абсолютна більшість його відвідувачів, та підручниково-енциклопедично-технічну. Різним людям потрібні різні речі — і це очевидно. Тобто, інакше кажучи, форум умовно об’єднує під одним дахом два сегменти читачів, які дуже рідко перетинаються у своїх інтересах. Наприклад, я та десятки моїх друзів і знайомих ніколи не потраплять, скажімо, на презентацію книги «Нові видання «Освіти» — сучасній школі». І навіть пробувати не будуть, бо приїхали не за тим. Так само людина, яка прибула до Львова заради того, щоб потрапити на презентацію робочих зошитів з математики та тематичних контрольних робіт для 5—11 класів, ніколи не прийде на презентацію нової книги Сергія Жадана. Паралельно існують специфічні круглі столи для книжкових бізнесменів-прагматиків, презентації численних документальних, історичних, математичних видань...

Інша справа — художні презентації й акції, які, як і зазвичай, перетинаються в часі, накладаються одна на одну і створюють ідеальне підґрунтя для неврозів і психічних патологій. І це конче слід вирішити. Розумним виходом для майбутніх форумів мені видається розведення в часі художніх презентацій та акцій. Наприклад, перші два дні форуму можна відвести лише для презентацій художніх видань. Натомість два наступні дні (вони завжди припадають на суботу й неділю) присвятити виключно літературним акціям. За умови повної відсутності міжнародного (та й чого там — українського також!) літературного фестивалю в Україні, форум природним чином міг би стати його засновником і патроном. Подібний поділ зміг би нарешті відвідувачам, по-перше, встигати-таки на презентації улюблених книжок, а по-друге, чітко розмежував би частину ділову (презентаційну) і суто літературну, яка могла би стати обличчям форуму, його візитною карткою. Зрештою, інституціалізація акційної частини у вигляді літературного фестивалю могла б допомогти ретельніше добирати іноземних гостей, формувати концепцію спільних міжнародних читань, а в перспективі перетворити форум на такий собі представницький східноєвропейський літературний майданчик. Статус форуму та його популярність, що зростає з року в рік, дає всі підстави говорити про ймовірний успіх цієї ідеї (про це зараз можна з упевненістю говорити з огляду на великий резонанс певних літературних акцій, як-от поетичні спаринги чи «Ніч поезії»). На форумі вже сформувалося, крім вітчизняного, російське й польське літературне лобі, згодом можна було б долучити до активної співпраці письменників із Західної Європи. Питання лише в тому, чи можливо це влаштувати організаційно, тобто, чи погодяться на такий варіант самі видавці художньої літератури. Решту ж акцій, умовно кажучи, нехудожнього спрямування, можна було би проводити впродовж усіх чотирьох днів форуму. Гадаю, форум гостро потребує реформування презентаційно-акційної частини, її кращого структурування.

* * *

Форум видавців у Львові, як завжди, дав багату поживу для міркувань і ідей. «ДТ» ще не раз повернеться до критичного осмислення його успіхів і невдач. Очевидною залишається стара, як світ, істина: не помиляється той, хто нічого не робить. Внесок форуму в розвиток українського книговидання видається не просто важливим, а унікальним. Нова українська книга виходить саме з форуму, який був і залишається найважливішою і найочікуванішою культурною подією в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво