ПРОЗОРИЙ СВІТ АНДРІЯ БОКОТЕЯ - Культура - dt.ua

ПРОЗОРИЙ СВІТ АНДРІЯ БОКОТЕЯ

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Андрій Бокотей — ректор Львівської академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України, організатор міжнародних симпозіумів скла, що вже в п’яте проходили у Львові...

Андрій Бокотей — ректор Львівської академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України, організатор міжнародних симпозіумів скла, що вже в п’яте проходили у Львові. З його ім’ям пов’язано розвиток сучасного світового руху в художньому склі, так званого «studio glass mowement». У послужному списку Бокотея величезна кількість міжнародних виставок, серед яких багато персональних. Сьогодні він, безперечно, Майстер художнього скла. Нинішнього року його висунуто на здобуття Шевченківської премії. Проте слава та визнання ніколи не ходили за ним слідом. На цьому шляху значну роль відігравав його величність випадок...

Знаходячись у майстерні Андрія Бокотея та маючи нагоду розмовляти з талановитим митцем, надзвичайно шляхетною, вишуканою та водночас простою, доброю людиною, мимоволі промайнула парадоксальна думка: самому художнику притаманні ті якості, що і його виробам із скла, яким він присвятив своє життя. У ньому поєдналися титанізм та сила природного, стихійного духу, що нагадує розпечену до білого кольору вулканічну масу гарячого скла, яка дихає зі скловарних печей, з душевною витонченістю, кришталевою прозорістю думок.

У дитинстві Андрій Бокотей займався музикою, грав на баяні та малював, а мама розвішувала його малюнки по стінах в домі. За словами художника, у мистецтво він потрапив випадково. Одного разу його малюнки побачив ректор тоді ще Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, що приїздив зі студентами на практику до Мукачева, і запропонував стати вільним слухачем, своєрідним кандидатом до вступу у вуз.

Початок навчання пов’язаний з відділенням монументального живопису, яке невдовзі було скасовано і де викладали справжні світочі — Роман Сельський та Карло Звіринський. Андрій Бокотей переходить на прикладне відділення, кераміку. Протягом шести років він вчився з Любомиром Медвідьом, Зіновієм Флінтою, Іваном Марчуком, Петром Марковичем, Богданом Галицьким, які були «ударною групою» курсу.

На початку 1960-х років у найбільшому мистецькому закладі Галичини панувала досить несприятлива атмосфера для творчості через його заідеологізованість та відверту заангажованість. Як промінь світла знань, ерудованості, порядності та людяності виникає приватна школа Карла Звіринського, яку згодом учні назвуть «підпільною академією». Кістяк цього неформального угруповання складала саме «ударна група», а також Роман Петрук, Леся Крип’якевич та інші.

Андрій Бокотей у розмові про пошуки власного творчого «я» звернув особливу увагу саме на спілкування з Карлом Звіринським: «Я можу сказати, мені поталанило у житті, що я потрапив у таке середовище. В домі у п. Карла ми діставали справжню гуманітарну освіту, про яку у нас просто не можна було б й гадати». А потім додав: «Не знаю як так сталося, але у ті часи про наші зібрання ніхто не знав. Нас пронесло, правда, до пори до часу».

У 1965 році після закінчення інституту Андрія Бокотея залишають викладачем на кафедрі. Він починає працювати над кандидатською дисертацією «Кераміка Чернігівської губернії». В цей час відбувається «знайомство» зі склом — замовлення світильників для шоколадного бару «Світоча». «В інституті я склом не займався, — каже Андрій Бокотей, — не цікавило. Проте познайомившись зі склом, більше від нього вже не відійшов».

А далі йшов 1972 рік. Андрію Бокотею, майже на останньому етапі проходження бюрократичних процедур, не дають захистити дисертацію, усувають з викладацької посади «як такого, що не може працювати у ідеологічному вузі», пригадавши усе минуле, й репресованого батька-священика.

Ставши вільним художником, на скільки цей статус дозволяв радянський регламент, Андрій Бокотей починає активно працювати над монументальними замовленнями, роблячи освітлення для ресторанів, готелів, театрів та автовокзалів у Львові, Хмельницькому, Харкові, Ужгороді та Тюмені. З того жив, а в вільний час працював на гуті. То був єдиний та надійний притулок і порятунок митця.

На Львівській кераміко-скульптурній фабриці працювала експериментальна бригада гутників, фінансована Художнім фондом СРСР, і тут збирались у творчі відрядження провідні художники скла з Росії, Вірменії, Грузії, Прибалтики. То дало можливість «невиїзному» Бокотею познайомитись з багатьма митцями, що їздили по світах, набувати досвід, дізнаватися про сучасні ідеї та напрями розвитку скла. Тут він зустрівся з Борисом Смирновим, головним художником Ленінградського заводу художнього скла, лідером авангардно-експериментального руху. (Борис Смирнов у середині 1960-х років зробив «твір-концепт» — чайник з запаяним носиком, що відкривало новий етап в естетиці художнього скла, виводячи його з дизайнерсько-утилітарного напряму саме до мистецтва скляної пластики).

Саме тоді відкриваються величезні можливості для пошуків та експериментів. Спочатку Андрій Бокотей захоплюється технологічними експериментами. «Я не мав фаху зі скла, відповідно, не знав, що можна, а що не можна. Я робив, що хотів і почував себе дуже сміливо», — каже художник. Співпрацюючи з хіміками він освоює різноманітні технологічні ефекти, робить живописні розтяжки, наповнює внутрішній простір суцільних куль різноманітними фігурками, рідиною, експериментує, зі слів художника — «бавиться» барвниками, металевими дротиками тощо.

Специфіка гутного виробництва, гутного творення полягає у співпраці ху дожника, перш за все, з майстрами. Так з Іваном Мацієвським Андрій Бокотей працює вже 30 років, а першими вчителями-гутниками були Мечислав Павловський, Петро Думич, Олексій Гера. В дуеті з гутником художник виступає як композитор, що продумує образ твору, потім робиться репетиція з «камерним оркестром» гутників, де корегується кожен крок, і далі — сам процес творення. «Проте у цьому процесі завжди йде імпровізація. Хоч би як ти знав скло, завжди щось там викрутиться, потече, і ти ловиш той момент та розвиваєш, як підказує матеріал. Навіть буває так, що завершений твір не такий цікавий, як процес творення», — пояснює художник.

Сміливі новації Андрія Бокотея, тонкі творчі знахідки, пластичні та кольорові ходи демонструють безперечну силу індивідуального потенціалу митця. Його скло, що несе скоріше станкове навантаження, є справжнім мистецьким набутком, надто далеким від виробів попередніх сторіч. Склопластика митця у інтер’єрному просторі виборює для себе місце, яке традиційно посідали живопис, графіка, скульптура. Скло Бокотея не йде в супереч природним властивостям матеріалу, а навпаки — розширило свої кольорові, пластичні та інші реальні можливості.

У кольорових пластах неначе звучить музика гірських водограїв, а у внутрішньому просторі прозорих куль відбуваються дива зародження інших стихій, форм, кольорів.

У 1981 році Андрій Бокотей робить першу серйозну заявку про себе як митця нової генерації. Разом з колегами з Росії він бере участь у виставці «Скло, образ, простір», що проходила у Ленінграді. Відтоді його твори все активніше починають виставлятися та поступово змінювати традиційне ставлення до скла як матеріалу, у якому відкривались нові можливості, якості і схильності до образотворення.

У 1988 році Андрій Бокотей бере участь у міжнародному симпозіумі майстрів-склоробів у чеському місті Нові Бору. Проте відсутність досвіду виступати на представницьких форумах далася у знаки. Він розгубився і задуманий вдома видовищний твір, як на етапі виконання, так і у завершеному вигляді, — новаційний по суті, не вдався. Ця творча невдача тільки підштовхнула митця. Він боровся з невпевненістю, закомплексованістю, відчуваючи власну силу, талант, жагу до творчого експерименту та бажання щось подібне організувати у Львові.

Завдячуючи його ініціативі та досить рідкісній якості характеру митця — водночас бути справжньою творчою особистістю та блискучим організатором, — у 1989 році у Львові відбувся перший, тоді ще всесоюзний симпозіум гутного скла. Долаючи моральні та матеріальні перешкоди у боротьбі з провінційною буденністю, симпозіуми почали нарощувати свої оберти. «В цілому світі немає такої дружби між художниками, як між склоробами. Митців, які спізналися з гарячим, вулканічним матеріалом, щось зігріває. Він гартує людей», — каже Андрій Бокотей.

Сьогодні, коли відбулося п’ять міжнародних симпозіумів, в яких брали участь кращі художники світу, Андрій Бокотей, як хрещений батько цих акцій, мріє про створення музею скла у Львові. Його доробок вже налічує близько 260 творів, при загальній вартості потенційної експозиції 600 тисяч доларів США.

Художнє скло, як чудовий та неповторний витвір душі й вогню, здавна притягувало та вабило людське око, а творцям цієї краси присвячували оди. У 1710 році монах Климент писав:

«Достойны и гутники великой похвалы:

Где сосуды честные робят и крыштали».

Євген Євтушенко про художника сказав так:

«Стекло Андрея Бокотея
есть Божья добрая затея».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво