ПРОГУЛЯНКИ ПО КУЩАХ РОСІЙСЬКОЇ ПОП-ПОЕЗІЇ - Культура - dt.ua

ПРОГУЛЯНКИ ПО КУЩАХ РОСІЙСЬКОЇ ПОП-ПОЕЗІЇ

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Нинішня поп-культура настільки ж далека від естрадних традицій радянського періоду, як і рок-андеграунд кінця 80-х років від сьогоднішнього поп-року...

Нинішня поп-культура настільки ж далека від естрадних традицій радянського періоду, як і рок-андеграунд кінця 80-х років від сьогоднішнього поп-року. Цей втрачений зв’язок між часами не відновлюють ні спроби реанімації легендарних ВІА (наприклад, «Самоцветы»), ні більш чи менш удалі римейки колишніх хітів (приміром, «Старые песни о главном»). Між періодом політцензури радянських часів і нинішньою фінансовою цензурою шоу-бізнесу був недовгий відрізок розквіту некомерційного громадянсько-публіцистичного рок-руху, спроба осмислення дійсності в рамках жанру. А потім ця спроба трансформувалася: в ускладнено-філософсько-релігійні екзерсиси; у псевдопатріотичну патетику; у максимально спрощений поп-рок, що нині мало відрізняється від звичайної попси. Останнє домінує (див. хіт-паради на музичних каналах). На цій ниві нині ударно реалізуються численні бізнес-проекти, мета яких — одержання необхідного PR для комерційного «чосу» містами й селами.

З одного боку, на українську поп-музику все більший вплив має західний шоу-бізнес, і вестернізація ця відчутна і за характером впливу неоднозначна. У цьому плані знаковою є участь нашого О.Пономарьова в нещодавньому конкурсі Євробачення. 14-те місце — безумовний успіх дебютанта. Проте можлива й інша оцінка: спроба представити позанаціональний пісенний «євростандарт», сконструйований в Ізраїлі, перетворилася на стандартне 14-те місце. Очевидно, ключ до успіху варто шукати на шляху гармонізації усталених музичних євротрадицій і національного колориту. (Також очевидно, що політичне підгрунтя тут не серед першопричин.) М.Римський-Корсаков якось зазначив: «Музики поза національністю не існує, і по суті будь-яка музика, що її заведено вважати загальнолюдською, все ж таки національна».

З другого боку, сьогодні на українському музичному ринку відчувається потужна експансія російської поп-музики. Взагалі російський шоу-бізнес лідирує на пострадянському просторі з багатьох причин (комунікаційні і фінансові важелі, численна діаспора, нерозвиненість місцевої шоу-індустрії і т.д. і т.ін.). Якщо говорити про якийсь феномен (нехай із великою часткою умовності!) російськомовного есенгівського музпростору, то менш відомі неросійські поп-рок-фольк-реп і т.ін. групи можна перелічити на чарівних пальцях — ведучої музканалу М-1 Сараханди — від молдавського ZDOB SI ZDUB’у, який запам’ятався фольклорною обробкою «Кино», і аж до білоруського «Ляпіса Трубецького»... (До речі, «модельний ряд» розкручених українських груп не такий уже й великий: «Воплі Відоплясова», «Океан Ельзи», «Грін Грей», «Скрябін», «Друга ріка», «Зурбаган», ТНМКонго» і деякі інші.)

В.Чижик-Фандралюк у статті «Тусовка» запалює зірки» («ДТ» №22 від 14 червня 2003 р.) цілком справедливо зазначає: «...музична тусовка» Києва перетворила Україну на найбільший у Європі ринок збуту зарубіжної естрадної продукції. Тому в Україні немає шоу-бізнесу: російські комерційні проекти руйнують не лише українську, а й російську естрадну культуру».

От про цю естрадну культуру, точніше про її літературний, не побоюся сказати, поетичний бік, і варто поговорити докладніше...

Група «Смысловые галлюцинации» в одному зі своїх популярних шлягерів переконує слухачів: «разум когда-нибудь победит, что-то заставит взять себя в руки...» Спробуємо відшукати це саме заповітне «щось» у нинішніх піснях, адже не випадково інша група («Hi-Fi») цілком резонно стверджує: «какие песни — такие мы»...

Почнемо з призера Євробачення. От, приміром, хіт «ТАТУ» «Не верь, не бойся...», що піднісся у травні—червні на перші місця в різних чартах:

...Кто-то закрутит провод

на клеммы,

Кто-то замутит новые темы.

Кто-то — понты,

а кто-то маньяк,

Кто-то, как ты, кто-то, как я.

Яке різноманіття поведінкових стереотипів! Від технічно неграмотного терориста, що закручує один провід на різні клеми, до божевільного імбецила-маніяка. Далі їм усім адресується загадкове попередження:

Где-то есть много,

то, чего мало,

Но на дорогах будет облава.

Кто-то рискнет,

а кто-то не сможет...

З огляду на бідність уяви, я цю фразу розшифрував так, що, мовляв, згадані персонажі хіта не зовсім законно добувають якийсь дефіцит, накопичений в таємній місцині, а це може накликати на їхні голови всіляке лихо на кшталт облави.

А рефрен шлягеру — «не верь, не бойся, не проси» — по-дитячому зворушливий перефраз легендарного золотого правила поводження зеків у зоні.

Або ось, приміром, шлягер «Мармеладный» у виконанні Каті Лель:

Не позвонила, не открыла

и не спала,

Почти душила,

но забила на твои слова.

Опять мне кажется,

что кружится моя голова.

Тобто героїня пісні не могла заснути і, очевидно, у стані афекту, майже душила «мармеладного», так і не відчинивши йому двері. Цей поетичний образ ламає традиційні уявлення, привносячи сюрреалістичні нотки в повсякденність буття (Кафка і Сартр можуть перевести подих). Хоча варто зауважити, що початковий «гендерний» зміст блатного «забити» апріорі виключає його вживання у жіночому варіанті. Але це так, семантична перебірливість... А ось далі сюжетна лінія робить несподіваний зигзаг — «мармеладний» таки проник до героїні, а вона його «поцеловала, обнимала, после развела...» От ця жіноча підступність — приголубити, а потім розвести! Втім, драматичність стосунків вдало відтіняє незвичайність рефрену:

Попробуй муа-муа,

Попробуй джага-джага,

Попробуй ммм-ммм,

Мне это надо-надо...

Від такого набору зашифрованих пропозицій можна просто розгубитись. Безумовно, на любов і смак товариш не всяк, але особисто я ризикнув би спробувати «ммм-ммм». Хоча, з другого боку, уже не тінейджер, можливо, це пробувати зовсім і не варто, а обмежитися простим «муа-муа»? Хоча і «джага-джага», мабуть, не зашкодить, якщо не зловживати, звісно...

Нинішня поп-поезія неймовірно щедра і різноманітна щодо характеристик предмета кохання. Від ювелірно-піднесених: «у нее глаза — два брильянта в три карата» («Премьер-министр»), до речі, уявіть розмір таких очиць (!), до етнічно-побутових: «Твои драные джинсы и монгольские скулы, ты была моей тайной, зазнобой моей» («Ночные снайперы»). По-перше, тут відкривається неабиякий простір для національно забарвлених характеристик різних частин тіла. А по-друге, звісно, не факт, що оспівана «зазноба» мусить бути охайною...

Якось запали в душу почуті нещодавно по радіо «Шансон» рядки, покликані змалювати трепетне дівоче очікування майбутньої романтичної зустрічі:

Я скучаю, на матрасе лежа,

Что-то не идет ко мне Алеша...

(Можна було б продовжити цей образний поетичний ряд у римах: «сидя—Сидор», «стоя—Зоя» і т.ін.).

Любовна лірика, з одного боку, круто злітає до філософських висот екзистенціального переосмислення авторського контр-его. Ось група «Другие правила» сповідається:

Отказаться от всего

и подарить тебе себя,

Ты понимаешь, это сложно, но

Я был бы тогда не я,

И не я была бы я.

Или не было б меня...

Якщо напружено поміркувати, то можна припустити, що цього разу процес самодарування однозначно сублімує загрозу роздвоєння особистості.

Почуттєвою філософією сповнені і драматичні роздуми над питанням «Ну почему ты страшная такая? Ненакрашенная страшная такая». Причому виконавці не обмежуються лише «ненакрашенной» стороною проблеми...

А з другого боку, акцентується увага і на тілесному аспекті кохання. Пригадаймо хоч би заклик, який став поп-каноном стосовно смислу і рими: «Ты целуй меня везде, я ведь взрослая уже» («Руки вверх»). Тобто досягнення статевої зрілості знімає проблему важкодоступних місць за спільного злиття в екстазі. Втім, таке пуританство (мовляв, доросла вже) сміливо долає «Акула», розсуваючи статевовікові обрії:

Свое вниманье обрати,

Что лет мне мало не смотри,

Мою нескромность ты прости,

Меня, девчонку, полюби.

Не проводитимемо ризиковані паралелі з набоковською Лолітою. Також не варто гордувати й дещо спрощеними римами, адже ще Пушкін сказав: «Не тот поэт, кто рифмы плесть умеет». Цей афоризм Олександра Сергійовича цілком стосується і популярної нині сентенції: «Это любовь такая головоломка, теплого лета золотая уловка...» (Жасмин).

В одному з нещодавніх номерів «Комсомольской правды в Украине» (13 червня 2003 р.) опублікований текст чергового творіння згаданої групи «Руки вверх», супроводжуваний таким редакційним анонсом: «В преддверии выхода нового альбома группы «Руки вверх!» мы публикуем слова хитовой песни «Мне с тобою хорошо». Песня ребят уже давно завоевала любовь радиослушателей». (До речі, багато цитованих вище текстів опубліковані цією газетою в рубриці «Не надо ля-ля».) Отож, приспів шлягеру, який настільки «полюбився», виглядає так:

На меня ты не сердись,

на-на-на...

Уходить не торопись,

на-на-на...

На секунду задержись,

на-на-на...

Мне с тобою зае**сь, на-на-на...

Найвдалішою знахідкою у тексті є, без сумніву, багатозначне «на-на-на». Взагалі, наведений фрагмент наштовхує на дві думки. По-перше, про те, що дуже якось по-сучасному звучить некрасовське «поэтом можешь ты не быть…» По-друге, про те, що любов радіослухачів можна легко завоювати ненормативною лексикою і невибагливістю почуттів. І дійсно, сюжет пісні невибагливий, як назва групи. Герой п’ять хвилин як зустрів дівчину «с татуировкой на нежном плече», але налаштований вельми рішуче:

Я не хочу тебя терять.

Любовь мою смогу тебе

я доказать.

И ни на шаг не отойду,

Я целых пять минут

тебя уже люблю.

(Таких от сюжетиків на нинішній естраді — море розливне, у народі кажуть — як у дурня махорки... З іншого боку, вже якось дивує, чому в цьому уривку до слова «терять» не використана «ненормативна» рима, яких «ммм» як багато, приміром ******** .)

Втім, як відомо, від любові до ненависті один крок. Цей крок робить загадкова група «Глюк’оzа» у ляльковому кліпі «Я ненавижу тебя, ненавижу тебя», від якого аж кров холоне. Ще далі розвиває тему ненависті сексапильна ВІА ГРА — «Убей мою подругу»...

Такі цитати можна нанизувати до нескінченності, тому що попса зі Сходу накрила дев’ятим валом українські музичні простори. Наважуся запевнити, наведені зразки текстів аж ніяк не «найяскравіші» з того, що пропонується слухачу.

Давайте відкинемо неясні підозри щодо якогось спрямованого нейролінгвістичного зомбування. Хоча так і кортить по-ретроградському побурчати про спрощену попсу як засіб маніпулювання свідомістю, культивування примітивних ціннісних установок і — відповідно — формування за принципом «хліба і видовищ» легко керованої молодіжної маси.

Поп-культура — явище багаторівневе. У ній є і примітивний кіч, і зразки високої творчості. Отут важливе співвідношення, баланс. Проте цілком очевидно, що цей самий баланс сьогодні не найкращий. Загалом, якась «джага-джага»... А нам, шановні читачі, таке ось «надо-надо»?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво