Про Україну — без любові

Переможці 42-го Міжнародного кінофестивалю «Молодість» уже давно розвезли по домівках свої трофеї. Нагадаю: Гран-прі фестивалю отримав фільм «L» режисера Бабіса Макрідіса (Греція). А це статуетка «Золотий скіфський олень» і сертифікат на 80 тис. гривень. Переможець у «повному метрі» - картина «Жени бабло!» режисера Адама Леона (США). «Короткий метр» - «О Віллі…» режисерів Емми Де Сверф і Марка Джеймса Роле (Бельгія-Франція-Нідерланди). Найкращим фільмом національного конкурсу визнали роботу Антоніни Ноябрьової «День незалежності». Крім цього проекту, Україна представила на «Молодості» ще кілька картин, котрі викликали суперечливі відчуття.

Що не кажи, а драматизувати ситуації в нас уміють. У сфері кіно це виходить особливо гостро. А якщо торкаються по-справжньому важких тем - то, як сказав класик, «коротко, сильно і страшно». Передусім це стосується помітної української короткометражки на недавній «Молодості» - «Очерет» Руслана Батицького.

Помітна ж повнометражна стрічка «Молодості» від нашої країни - драма «Істальгія» (виробництво України, Німеччини та Сербії) - повнометражний дебют режисера Дар’ї Онищенко. Глядача потішив грамотний добір акторів: Карл Маркович, Ніна Ніжерадзе, Георг Фрідріх, Іван Добронравов, Вікторія Варлей, Олексій Горбунов, Вук Костіч, Ліа Морнар, Марія Шкарачич.

«Істальгія» трохи нагадує методики таких режисерів, як Алехандро Іньяріту та Томас Андерсон: сплетіння кількох, непрямо пов’язаних одна з одною, історій, розгалужена сюжетна лінія, сумна філософія.

Фільм створювали два з половиною роки. Впродовж ста хвилин на екрані делікатно спростовується стереотип, що молоде покоління прагне залишити рідні пенати і поривається «туди, де трава зеленіша». Маючи всі можливості виїхати, багато хто, навпаки, свідомо хоче залишитися. Дар’я вже сім років живе в Німеччині і, за її словами, відчуває ізоляцію від суспільства. Тому тема «Істальгії» їй дуже близька. «Але наш фільм не про еміграцію, а про любов. До жінки, до батьківщини, до дітей і батьків, - каже режисер. - У кожній історії цю любов показано інакше. Тема еміграції актуальна в Україні. У нас від’їзд батьків на заробітки став соціальним явищем. Ця тема стосується й особисто мене, адже я поки що не можу повернутися в Україну».

У фільмі - три європейські міста. У кожному - своя історія кохання. Літня емігрантка з України та сербський боксер мовним бар’єром відрізані від німецького суспільства. У них - спільна слов’янська культура і спільні діти, які досі живуть в Україні та Сербії. До речі, син і мати розмовляють різними мовами (російською й українською): цей лобовий прийом уже використовувався у фільмі «Orange Love» Алана Бадоєва. За словами Дар’ї Онищенко, українська емігрантка Руслана грає першу скрипку в «Істальгії». Глядачі зацікавлено спостерігали за її грою, вона була дуже органічною, на відміну від молодої пари київської лінії «Істальгії». З самого початку почуття прийшло до головних героїв завдяки щедрій лікеро-горілчаній випивці, - не обійшлося без слов’янського колориту. «Твоє хобі бокс, а моє хобі - самогон», - щиро сказала жінка своєму боксерові. До речі, пригадується фільм «Рестлер» із Міккі Рурком у головній ролі, де також показано літнього, побитого життям спортсмена.

Лише в київській лінії «Істальгії» інколи відчувається постановність - наче молоді люди виразно читають написаний сценаристом театральний етюд. Київ же показано мимохідь (зате можна помилуватися «визначною пам’яткою» столиці - магістральною пробкою).

«Істальгія» побічно перегукується з іншою українською прем’єрою - кіноальманахом «Україно, гудбай!». Проект уже встиг здобути неоднозначну реакцію глядача. Втім, полярні оцінки - лише плюс для кінопродукту. Адже це все одно краще, ніж реакція «ну… таке щось».

«Україно, гудбай!» - як така собі творча лабораторія, що була створена для пошуків шляхів розвитку українського кіно. У рамках проекту знято 25 короткометражних робіт тривалістю 6 годин. Мета добірки - показати причини, які мотивують українців залишати свою країну. У прокатну версію альманаху ввійшли шість фільмів, відібраних продюсерами: «Побачення» та «Як козаки в космос літали» Євгена Матвієнка, «Борода» Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Пиріг» Юрія Ковальова, «Ангел смерті» Володимира Тихого та «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького.

Два роки тому Україна вже представляла схожий за форматом проект - «Мудаки. Арабески». Там був гротеск, тут - самоіронія.

Короткометражки для «Україно, гудбай!» знімали в основному в Києві, використовуючи реальні локації. Однак драматичну тему драматичної еміграції, вимушеного розриву людини зі своїм корінням не завжди розкрито. «Україно, гудбай!» - швидше, депресивно-гумористичні кінозамальовки, які виявляють специфічні зрізи життя. Інколи глядачеві здається, що він підглядає у замкову шпарину за чимось неприємним.

Утім, режисери не обмежують себе у виражальних засобах. Показано і колоритну українську розруху, і сюрреалістичні етюди. Однак насамперед режисери демонструють «обліко морале» простих людей та непривабливий зворотний бік їхнього життя. На сторінках цього альманаху можна помилуватися бабусею - божою кульбабкою, яка продає наркотравку («Пиріг»), сільським маніяком, що практикує вбивство заради вбивства («Ангел смерті»). Представлено пекельний побут людей, які працюють на заводі з переробки відходів («Ядерні відходи»).

Після перегляду альманаху усвідомлюєш: а так же живуть багато людей в усьому світі, і не завжди це особливість виключно України. Адже, як відомо, від себе не втечеш, а такі прояви людської натури мають універсальний характер. Отож мораль байки не всім незрозуміла…

Також на «Молодості» можна було побачити проект кіностудії ім. О.Довженка - картину «Мамо, я льотчика люблю». Це другий фільм Олександра Ігнатуші з Ольгою Сумською в головній ролі. Фільм, про який краще скромно промовчати…

Так чи інакше, образ України на 42-й «Молодості» представлений похмуро, але не готично, - на щастя, обійшлися без надриву. Звісно, часто можна було підловити режисерів на бажанні показати життя яке воно є, без зайвих художніх засобів, - це вже стає візитівкою нашої країни у галузі світового кінематографа. Але таку ненав’язливу й водночас глибоку подачу можна вважати виходом на новий рівень.