Про «шалені гроші» та бюджетні «дірки». Балансування на слизьких місцях держбюджету як стиль нової культурної політики

Якби відомий драматург Олександр Островський вирішив «удосконалити» одну з своїх відомих комедій, але вже на тему сучасного стану української культури, то можливий варіант назви для такої п’єси такий — «Не було копійки, та й алтин відібрали». В нашому культурному середовищі останнім часом дедалі частіше говорять про «урізання» фінансування у сфері прекрасного. Ярослав Федоришин, керівник театрального фестивалю «Золотий Лев», на сторінках «ДТ» натякає саме на це. Менш ніж обіцяно отримає цьогорічний кінофестиваль «Молодість». Деякі кінопроекти, можливо, будуть заморожені саме з цих причин. Прикладів буде чимало. Хоча, дивна річ: знову йде мова про невикористані кошти в культурній галузі…

Нинішні «маневри» між Кабінетом міністрів і секретаріатом Президента, крім соціально-політичного з економічним, мають, безперечно, ще й культурний вимір. Принаймні повинні мати. Адже йдеться, зрештою, про зіткнення двох систем цінностей, норм, практик, дискурсів і смислів — тобто того, що складає кістяк культури. Вже цей нюанс є достатнім приводом для того, аби пильніше придивитися, як ведеться в такій ситуації культурній галузі. А коли зауважити, що йдеться про ту ділянку державної політики, яка з 2005 року опинилася у полі особливої опіки Банкової і персонально президента України, згадати про бюджетний процес, то виникає питання, чому культурна проблематика досі не стала топ-темою для експертної спільноти.

Радикальних змін у культурній сфері наразі справді не сталося. Ігор Ліховий залишився на посаді міністра культури, за ним не помічено якихось крамольних або контраверсійних заяв і дій. Не лунало серйозних політичних закидів і у бік керівництва МКТ. Заходи, особливо ювілейні (ІV Всесвітній форум українців, День Незалежності, урочистості з нагоди 150-ї річниці від дня народження Івана Франка, 65-ті роковини трагедії в Бабиному Яру, святкування 750-річчя Львова), проводяться з розмахом. Та є нюанси. Нинішнє керівництво Мінфіну, на відміну від попереднього, вирішило різко посилити бюджетну дисципліну в культурній сфері. Таким чином, кошти, які на кінець вересня поточного року залишилися на рахунках МКТ неосвоєними, згідно з бюджетним розкладом відкликано і перенесено на четвертий квартал. Переважно це кошти (а йдеться про суму розміром 51 мільйон) передбачені на кіновиробництво, капітальний ремонт, придбання обладнання та проведення вже згаданих заходів. На запит «ДТ» і у Мінфіні, й у бюджетному комітеті ВР наголошують: обсяг фінансування відповідає цифрам, зафіксованим у Держбюджеті на 2006 рік, просто зсуваються терміни. Але з огляду на це вірогідність успішного освоєння «перенесених» на кінець року грошей катастрофічно зменшується.

Справді, хто ж візьметься у листопаді, коли капітально задощить, перекривати, скажімо, дах музею (хіба що крити матом, але то вже інша карта)? Крім того, у зв’язку з перенесенням коштів на IV квартал під загрозою зриву опинилася і низка запланованих представницьких заходів: рік України в Грузії, місяць української культури в Австрії та Японії. Отже, бюджетно-фінансові важелі впливу на культурну політику у досвідчених руках можуть стати воістину архімедівським інструментом. Тим більше, що точку опертя у вигляді букви закону вже знайдено.

А тут ще як попередження прозвучала заява першого заступника міністра фінансів України Вадима Копилова, оприлюднена на прес-конференції 27 вересня. Мова про «дірку» у витратній частині держбюджету-2006 розміром у 2,5 млрд. грн. У зв’язку з чим планується зменшити витрати «менш соціально значущих програм», зокрема зменшити адміністративні витрати міністерств і відомств», повідомив пан Копилов. До числа соціально незначущих цілком можуть потрапити і програми МКТ. Недарма ж серед пріоритетів діяльності уряду на 2007 рік розвиток культури не значиться.

У мінкультівських кабінетах визнають справедливість нарікань щодо недостатньої ефективності використання бюджетних коштів за програмами, що фінансуються з МКТ. Але «ДТ» радять не драматизувати ситуацію. Дисципліна, мовляв, це добре і порядок у використанні бюджетних коштів має дотримуватися суворо. Водночас керівництво Мінкультури вкотре наголошує: система розподілу бюджетних коштів є дуже недосконалою, тому що видатки на культуру в межах бюджетного року формуються непропорційно. Співвідношення приблизно таке: до 35 — 37 % коштів припадає на перше півріччя, 65 —63 % — на друге. Це й є залишковий принцип дії: що залишилося від інших, «вагоміших», програм, спрямовується на культурні потреби.

Ситуацію трохи вдалося змінити за період прем’єрства Юрія Єханурова. Тоді з Мінфіном вдалося домовитися про раціональніший розподіл видатків протягом року. В результаті кошти на реставрацію історико-культурної спадщини чи не вперше стали виділяти ближче до середини року. Але ситуація з пропорційним розподілом коштів на культурно-мистецькі програми залишилась незмінною.

І за умов хоч відносного, але сприяння, вчасно дати раду тим куцим сумам, які надходять на культурні потреби, виявилося не так просто.

Узяти хоча б тендер, від самої згадки про який лихоманить і менеджерів, і продюсерів (тих, хто намагається налагодити партнерські відносини з МКТ). Чинним законодавством, нормативами Держказначейства передбачено: суми, які перевищують 30 тис. грн. від замовника до виконавця можуть потрапити лише через тендерну закупівлю. А це марудна процедура, яка може забрати в часі від 25 до 45 днів. Особливо потерпає від тендерів кіногалузь. До березня 2006 р. для розміщення державних замовлень на виробництво фільмів можна було обходитися без тендерів, оскільки бралася до уваги специфіка виробництва фільмів, пов’язана, зокрема, з етапністю робіт. Однак після позбавлення Мінекономіки функції контролю за виконанням закону про тендерні закупівлі, і передачі відповідних повноважень Тендерній палаті, Антимонопольному комітету, Рахунковій палаті ситуація змінилася. Міністр культури і туризму Ігор Ліховий зізнається «ДТ», що через «нестиковки» з фінансуванням кінопроцесу почастішали конфлікти з режисерами. «І їх можна зрозуміти, — продовжує міністр, — адже ось, наприклад, зацвіли передбачені сценарієм садки або випав перший сніг, а грошей на зйомку немає!»

Але тендери — це ще півбіди. Є положення, згідно з яким МКТ має право здійснити передоплату виконавцям в обсязі не більш ніж 75 % від суми вартості робіт, зазначеної в угоді — пояснює заступник міністра культури Владислав Корнієнко. Решта грошей виплачується після надання виконавчих документів (а найчастіше остаточний розрахунок відбувається у грудні). Тобто міністерство фактично змушує виконавців проводити заходи в борг.

Але ж і отримати 75% передоплати теж далеко не всім таланить. Скажімо, учасникам Днів України в Грузії МКТ оплатило лише квитки, проживання, харчування та інші витрати за власний рахунок. Підготовку ж костюмів, рекламної продукції тощо обіцяють оплатити пізніше (звісно, якщо будуть усі необхідні документи) А належного медіа-забезпечення, схоже, і цього разу не дочекатися.

Так і виникають «нестиковки». Виконавці робіт, особливо якщо вони прагнуть провести концерт або виставку більш-менш якісно, змушені розраховуватися з власної кишені, звісно — готівкою, тобто зібрати у підсумку всі необхідні для звіту папірці, а значить і повернути вкладені гроші (офіційним шляхом) вдається не завжди.

Ось тут і виникає підгрунтя для розгортання різноманітних тіньових схем. Це стосується тих структур, які попри все наважуються-таки (або змушені працювати) з МКТ. А це спонукає найпотужніших у фінансовому й організаційному плані гравців обходити головне культурне відомство країни десятою дорогою.

Тому ж, хто тримає бюджетний важіль, у такій ситуації достатньо легкого поруху руки, аби досягти потрібних політичних результатів майже непомітними для широкої публіки рухами. Сумнівів у тому, що ключові постаті команди Януковича і надалі будуть орудувати архімедівськими знаряддями сумнівів не викликає. Тим більше, коли точку опертя знайдено. Питання полягає лише у ціні й масштабах бюджетного підважування.

Що пропонує в цій ситуації Мінкульт? Ігор Ліховий вважає: процедуру тендеру для культурної галузі слід зробити ощадливішою, і тоді вона буде дійовою. Для оптимізації бюджетного планування, на його думку, необхідно застосувати схему, за якою спочатку формується пакет пропозицій від громадських організацій, творчих спілок, творчих колективів, а також від державних служб, галузевих управлінь і відділів міністерства; згодом над пропозиціями працює експертна група, яка на конкурсних засадах відбирає виконавців, знайомиться з їхніми концепціями. «Ми маємо фінансувати досягнення відчутних результатів, а не просто дотувати певні інституції, колективи або особистостей — навіть дуже талановитих і заслужених» — зауважує міністр.

От тільки чи до прогресивних реформ буде головним культурменеджерам країни, коли оперативна діяльність ввіреного їм відомства — це суцільне балансування на слизьких місцях бюджету? А враховуючи, що саме культура в нашій країні виявилася найпроблемнішою ланкою завершення пострадянських трансформацій, завертання культурних процесів на слизьке, справді, матиме далекосяжні наслідки.