Про рабство «перебудови». Будинки-монстри, історичні руїни, майбутнє хрущовок — очима головного архітектора Києва - Культура - dt.ua

Про рабство «перебудови». Будинки-монстри, історичні руїни, майбутнє хрущовок — очима головного архітектора Києва

10 грудня, 2010, 16:13 Роздрукувати Випуск №46, 10 грудня-17 грудня

У столиці збираються встановити пам’ятник Олександрові Вертинському. І, не сперечайтеся, викарбу...

У столиці збираються встановити пам’ятник Олександрові Вертинському. І, не сперечайтеся, викарбуваною «крилатістю» на майбутньому постаменті мають стати поетичні рядки знаменитого екс-киянина: «Я хожу по родному городу, как по кладбищу юных дней».

Те, на що перетворили Київ варвари-замовники і зодчі-винищувачі — божевільний «цвинтар». Надгробок історії.

Стирають усе начисто! Як і раніше «фарширують» центр страхіттями а-ля лужковські «точкові забудови». А оригінальний образ вічного міста на наших очах обертається, даруйте, нахабною «пикою» новоявлених монстрів і бізнесцентрів-вискочок... Які знищують історичний ландшафт, замучують такі ж комунікації.

Свого часу «охоронець» київської спадщини — Руслан Кухаренко — вже давненько у в’язниці... Незрозуміло: знайшли в цій особі цапа відбувайла чи дійсно «документально» винуватий?

Кому взагалі нині довіриш «охоронну грамоту» міста, якщо злодій на злодії та ще й злодієм поганяє — от проблема...

Із цих проблем, власне, і почалася розмова з відносно новим головним архітектором Києва — Сергієм ЦЕЛОВАЛЬНИКОМ.

У статусі «архітектора перебудови» він менше півроку. Колись керував своєю компанією (займалися проектами офісів у районі Андріївського узвозу). Був також головним архітектором Севастополя. А ще раніше — першим заступником головного архітектора Києва (в середині 90-х).

— Сергію Анатолійовичу, запитання без натяку... Як думаєте, чи понесе хто-небудь відповідальність за акти вандалізму над історичним центром?

— Запитання не до мене, а до прокуратури.

— Тоді питання персонально вам. Уже в період вашого пришестя на престол головного диригента «застиглої музики» у таблоїдах активно почали з’являтися страшилки про те, що в центрі «все валиться»: монумент на Майдані, комплекс Голодомору на схилах... Чи все так трагічно?

— Думаю, навпаки. У мене немає даних, щоб там щось руйнувалося. Колону на Майдані робили так старанно, що, напевно, швидше навколо все зруйнується, а от вона стоятиме! Так що не хвилюйтесь. По-моєму, це просто плітки.

— Навіщо?

— А щоб розбурхати громадську думку. Або відвернути її від якихось інших дій!

— Трохи спрощуючи тему ваших прав і обов’язків (на посаді), все ж... На що реально можете впливати? Що у вашій волі відверто «заборонити», спостерігаючи забудовний волюнтаризм?

— Влада моя — лише влада над своєю власною думкою і над діями... Завдання архітектора — проектувати, будувати. А не забороняти й ламати.

Свого часу у структурних підрозділах Головного управління архітектури знаходилися: служба охорони пам’яток, управління земельних ресурсів, Держархбудконтроль. І тоді головний архітектор справді відповідав за все, що навколо діється. Якщо щось будувалося незаконно, він відправляв туди свого інспектора з держархбудконтролю, підписував протоколи, штрафи, розпорядження про припинення робіт... А нині...

— А нині?

— Усе інакше! Якщо десь зводиться об’єкт із порушеннями або навіть без дозволу, звичайно, реагуємо. Але щоб зупинити це будівництво доводиться звертатися у «вищі інстанції». Щоб уже ті направили свого інспектора. Усе складно...

В часи тоталітарної держави достатньо було лише одного телефонного дзвінка. І все! І проблемне будівництво зупинялося відразу!

Тепер немає централізованого фінансування. Немає тоталітарного режиму. І діяти в умовах «вільного ринку», коли багато дозволів і узгоджень, якщо не були куплені, то були отримані «чудесним» шляхом, дуже і дуже непросто...

— Виходить — глухий кут? «Совок», на вашу думку, ефективніший, якщо міг по руках надавати за будівельне свавілля?

— Не все так просто... Припустимо, є об’єкти... На Львівській площі, над плескальним басейном, на вул. Богдана Хмельницького, 7, на Кловському спуску, 7а, на Січневого повстан-
ня, 11а, на Гончара, 17—23... Адже це будується начебто «на законних основах», так? Тому що в кожного з цих забудовників — документи.

Та можу зрозуміти і ставлення жителів до перерахованих вище об’єктів. І можу підтримати цих жителів — як людина...

А як державний службовець я маю перевірити будівельні документи, їхню законність.

І — диво! Всі ці об’єкти відповідною документацією забезпечені!

— А в суд? На законність і обгрунтованість видачі таких «документів»?

— Суди, як відомо, виграють забудовники! Сумніваєтеся? Що залишається? Піти разом із вами і прикувати себе кайданками до екскаватора?!

Та це теж не шлях. Є цивілізовані методи. І я сподівався скористатися одним із них: сісти за стіл переговорів із пропозицією реінвестування... До цього, на жаль, діло не дійшло.

— У газетах писали, що протекцію на цю посаду вам склали вищі чини Мінрегіонбуду. Але хто «конкретно» — вже у вищій владі — вас зараз підтримує? І як ви самі могли б визначити архітектурні «пріоритети» (у масштабах столиці) — саме цієї влади?

— Мене підтримують нині всі. Але завдання «подобатися всім» переді мною не стоїть. Хочеться виконати те, заради чого прийшов на цю роботу.

Потрібно підняти архітектуру на належний рівень і оптимізувати процедуру ухвалення рішень по проектуванню і забудові міста.

Влада на найвищому рівні до цих питань уважна... І з занепокоєнням ставиться до містобудування взагалі й до Києва зокрема.

Мені відомі факти, коли об’єкти, що викликали персонально в мене розчарування, такі ж емоції викликали й у представників вищої влади...

— Які саме «об’єкти» викликали розчарування у влади?

— Наприклад, будинок на Кловському спуску, 7 — надто великий. Як експеримент це цікаво. Але не тут же, де він як Актор Актьорич придушив все оточення... Якщо дивитися з Березняковської набережної, він покриває дзвіницю Києво-Печерської лаври як «бик вівцю».

Неприйнятне також бажання замовника побудувати п’ятизірковий готель прямо біля води — на Березняковській набережній...

Точно так само і з будинком на вул. Б.Хмельницького, 7... Виходячи з містобудівного аналізу, в цьому будівництві немає криміналу, якщо знести середній будинок, в якому тепер знаходиться клініка, а на його місці розбити сквер...

Та, на жаль, навряд чи це можливо. Шкода зносити будинок, до якого звикли, як до певного архитипу. Три будинки побудовані в 1870—1873 рр. — до «буму київських підрядчиків» і до буму забудови Києва. Тоді ці будинки використовувалися Галаганом під колегіум...

У війну будинки встояли. Пожежі їх не взяли. Бомби не розбомбили.

Спробуйте тепер сказати, що треба «знести»!..

На мій погляд, треба було б побудувати будиночок над метро... Проміжний будинок — який не становить архітектурної цінності — знести, і на його місці зробити сквер. І поставити пам’ятник сину Галагана Павлові або йому самому.

До речі, замість пам’ятника Галагану можна організувати пам’ятник місцю, яке розповість про те, що тут, крім колегіуму, відбувалися й інші історичні події, не менш цікаві.

Таке моє відношення. Але протистояння продовжується. Люди не хочуть, щоб їм загороджували вид із вікон...

Що ж до забудови в історичній частині Києва, де є «розриви», що утворилися під час війни або з інших причин, то їх треба забудовувати...

— Навіщо?!

— Ми знаємо, що планувальна структура кварталів периметральна і досить щільна. Це центр міста. Будиночок стояв до будиночка, приєднуючись через брандмауер. Після війни залишилися майданчики — їх розчистили. Коштів на будівництво не було, тому розбили скверики. Виросли дерева. Жаль дерев! Десь дитячі майданчики побудовано. Хтось машини там ставить. Таких місць багато в центральній частині...

Отож, скажіть: хіба не можна побудувати будинок, що колись стояв на тому ж місці?

Звичайно, будівництво має бути в контексті середовища. Я переконаний: треба завершувати планувальну структуру, але не спотворювати місто монстрами.

— До проблеми деяких інших яскравих плям на історичній карті Києва... Все-таки як ставитеся до нинішньої «архітектоніки» Майдану?

— Що бачимо, те й бачимо. Існує афоризм: любити — отже, звикнути! Люди спочатку обурювалися Майданом. Потім звикли. І «веселяться»... І для них, насправді, вже не має значення, як він виглядає. Приблизно так...

— А, скажімо, свого часу скандальний будинок на Грушевського — в районі Маріїнського?

— Ще минулий президент країни обіцяв його знести — і не зніс. А я не президент! Але й при цьому монстрі на Грушевського, врахуйте, вже виникають інші монстри — страшніші. Так «розвивається» місто... Місто — як перетин інтересів різних людей...

У Києві населення — близько трьох мільйонів. Із них тільки півмільйона тих, хто «щось» активно робить. Цього достатньо, щоб їхні інтереси перетиналися на всіх рівнях! Тому — одним не подобається, інші відстоюють саме таку архітектуру столиці...

Утім, будинок на Грушевського зроблено якісно. Побудований добре. Непогано вирішена архітектура.

Та тут помилка (чи нахабність?) у тому, що він «виліз» на мальовничому схилі. Тепер, до речі, будується і друга черга на Парковій алеї... Тільки в плані містобудування цей будинок, звичайно, помилка.

— Запитаю з наївністю в голосі: чому припустимі такі «помилки»?

— Досвідчених містобудівників мало... А молоді архітектори, яким дістається проектування, дивляться на генплан певного місця — і не бачать міста загалом. Тому і виникає безліч запитань.

У забудовників колись існувала думка, що легше збудувати будинок без погодження і здати його в експлуатацію, ніж побудувати, отримавши всі погодження... І це правда! Нині хочемо спростити систему таких погоджень.

— Свого часу піднімалося питання можливої забудови «периметра» навколо музею Пирогово. Вам відомо, хто виступить забудовником?

— На цей рахунок розроблялося містобудівне обгрунтування. Але це було давно. І вони не пішли далі.

— Чи можна знайти золоту середину, зберігаючи історичну архітектуру й одночасно розвиваючи міську інфраструктуру в сучасних ритмах і технологіях? Як це, наприклад, відбувається в Празі, де історія — недоторкана, тому що туристично прибуткова, але й місто при цьому актуальне...

— Звісно можна! І потрібно. І будемо робити. Без історичного середовища, я вважаю, місто не може існувати. У людини є минуле, і в міста воно є.

Уявіть, у мене немає трепету перед пластиковими, пінопластовими фасадами, зробленими «а ля історизм». Це — не історичне середовище. Це — знущання над історією, кепський «театр».

Та місто — не театр. Основний напрямок діяльності органів охорони культурної спадщини — догляд і охорона. Треба стежити, плекати, ремонтувати, реставрувати, забезпечувати фінансування, шукати матеріали, знаходити втрачені елементи...

А як співіснувати історії з новим середовищем? Там де є іконографія втраченої пам’ятки, при бажанні міста або інвестора, відновлювати фасади будинків. Усередині певного будинку можна робити те, що і потрібно для нормальної експлуатації...

Що ж стосується об’єктів, що не збереглися, то будувати домисли на тему а ля історичне середовище заборонено Віденською й Афінською конвенціями. ЮНЕСКО за цим стежить.

— Наші нувориші плювати хотіли на ЮНЕСКО! До того ж далеко не всі історичні території столиці можуть пред’явити втрачені «документи».

— Моє розуміння таке: у тих місцях, де втрачене історичне свідоцтво, треба створювати архітектуру в сформованому історичному контексті. Архітектуру — в сучасних технологіях, адресованих історичному середовищу: матеріал стін, розміри вікон, колір фасаду і даху в контексті оточення. Але без імітації, мімікрії та копіювання деталей!

Скажімо, у нових районах, що примикають до історичного центру, вводяться зони регулювання забудови. Це зони, де висотність визначається таким чином, щоб пам’ятки архітектури максимально сприймалися.

— Громада Києва здивована спробами дивної «реконструкції» Володимирської гори і схилів Дніпра. Тому що непродумана «перебудова» може спотворити й пошкодити ландшафт...

— Не знаю, про що конкретно ви запитуєте, але якщо про санацію... Що таке міська зелень? Це 22 морфотипи — від дитячого парку й зоопарку до скверу і бульвару. Придумане не мною. Є історія містобудування, є ландшафтні пам’ятки світового значення.

Зелені схили Дніпра — надбання Києва. Правий берег Дніпра — мальовничі утворення, що дозволяють милуватися візуальними просторами всіх можливих порядків.

Проте більша частина схилів перебуває в хисткому рівноважному стані. Стримується все це багато в чому кореневими системами дерев, які компенсують сповзання. 60% зелені на схилах — самосів. Якщо хочете пройтися вздовж схилів Дніпра доріжками, які колись любовно протрасували, то вони в бридкому стані. І там як мінімум неприємно ходити!

Якщо ж це парк на схилах, то він, включаючи Володимирську гірку, має бути освітлений. Має бути м’яке паркове освітлення стежинок, алей, доріжок. Парк — це там, де безпечно, гарно, де є дерева різних порід, які тішать око.

Наприклад, у Севастополі на Приморському бульварі росте понад 2000 видів дерев. А в нас на схилах, в основному, клен, який сам розсівається.

Для наведення ладу саме в цьому питанні незабаром працюватиме ландшафтний архітектор. Він і буде відповідати за міську зелень і належне її утримання.

— Що скажете про конструктивність і доцільність такого загадкового органу, як Архітектурно-містобудівна рада Києва? Беручи до уваги, що в його роботі задіяно аж сто чоловік! І усі вони явно не в змозі навіть зібратися... Не кажучи вже про вивчення відповідної документації. Чи потрібен взагалі такий орган «місту і світу»?

— Мене дивує запитання. Населення в нас приблизно три мільйони. А сто чоловік — це багато чи мало?

Чому, коли починаємо будувати, то на майданчику виникає не сто і не двісті , а триста і п’ятсот чоловік з обуренням? Це — багато чи мало? Чи достатньо тільки двадцяти тих, які заперечують?!

Містобудівна рада — колегіальний орган. Він — рупор фахової громадськості. І рупор інформування населення — через експертів, фахівців, архітекторів. Тому в містобудівній раді сто чоловік. І архітекторів у ньому — половина. Інші — люди так чи інакше пов’язані з розвитком міста.

Розгляд проектів містобудівною радою — новаторство. Рада вибрала президію з 15 чоловік. Це шановні колеги. Вони обираються відкрито і привселюдно. Члени колегії в періодичному режимі проходять засідання ради...

Результат — протокол рекомендацій головному архітектору міста: ухвалити або відхилити певне рішення. За законом рішення ухвалює і підпис ставить посадова особа — головний архітектор. Якщо він не погодився з думкою більшості, це про щось говорить? Думаю, у цьому і полягає суть громадської участі в ухваленні рішень.

Кількість членів цієї ради нікого не повинна бентежити... Це питання міської адміністрації й Національної спілки архітекторів України.

Фото: Василь Артюшенко— Київ і область — архітектурна взаємодія чи територіальна конфронтація? Який нині «діагноз»?

— Підписано меморандум про співробітництво. У керівництві Київської області й Києва розуміють, що вигідно спільно розвивати території. Мова про взаємовигідне співробітництво.

Київ — не моноструктура, а центр містобудівної системи розселення, у яку входять Бориспіль, Бровари, Ірпінь, Васильків, Буча, Димер, Вишгород. Вони в 45-хвилинній досяжності... Це вважається оптимальною відстанню, щоб людина могла добратися на роботу, якщо таку роботу організовано.

Таким чином, столиця трохи звільниться. При цьому треба розвивати генеральний план і формувати зручні транспортні, соціальні, рекреаційну інфраструктури столиці й області — у взаємозв’язку.

— Повторюся: Київ — «раб» будівельників. Хто на що здатен! Наприклад, на Райдужному масиві збудували комплекс хмарочосів під 40 поверхів. Але й досі не можуть їх здати через пожежну безпеку. Хто за це має відповідати?

— Дійсно це шість висоток на 35 поверхів без досвіду будувати такі споруди... В усьому світі висотні будинки зводилися з певних міркувань. Забудовник хотів увічнити своє ім’я... Наприклад, Емпайр-стейт-білдінг, або Трамп Тауер, або Крайслер. Рокфеллер-центр я вважаю просто підручником того, як треба робити висотні будинки...

У нас на Троєщині земля виявилася не такою дорогою, щоб там поставити шість висотних будинків... Хотілося спробувати й у нашій країні висотне будівництво. Виявилося: в одному чи двох, я вже не знаю, будинках ліфтова шахта відхилилася по вертикалі сантиметрів на 10. Це означає: ліфт пустити не можна! Він, просто упереться, почне шкребти по шахті. Тому... треба шукати вихід.

Не тільки в нас бувають такі негативні експерименти, а й в усьому світі.

Наприклад, в Единбурзі, який я часто наводжу в приклад як місто-казку братів Грімм — вежа з півниками на шпилях тощо... І в цьому історичному місті є об’єкти, побудовані в 70—80 рр., — ще гірші за наші. Коли запитував в архітекторів: як же так?! Відповідали: це була данина часу.

До того ж не забувайте: хмарочоси в Америці вже 1888 року стояли! А ми й тепер ще до пуття не навчилися їх будувати.

— Зараз знову і знову голосно говорять про майбутню райську долю нинішніх мешканців київських хрущовок...

— На карті міста багато кварталів і мікрорайонів застарілої забудови. Ці житлові будинки зведено в повоєнні роки й період масової індустріальної забудови.

У рамках розробки Концепції стратегічного розвитку Києва питання комплексної реконструкції кварталів застарілої забудови детально пророблено. Підготовлено схему розміщення цих кварталів. Визначено квартали, які доцільно — комплексно — реконструювати: з повною заміною застарілого житлового фонду новим.

Нині в місті 1959 житлових будинків перших масових серій (438, 464, 480, 560 і інші), з них 931 панельний будинок. Термін служби їх по капітальності становить 125 років. Ступінь зносу (на сьогодні) перевищує 60%.

Якщо конструктивна стійкість будинків є, то їхня відповідність сучасним вимогам комфортності й енергозбереження (особливо опір теплопередачі) зовсім не перебуває в межах чинних нормативів. Не кажучи вже про стан інженерних мереж і систем.

І ще: щільність населення в кварталах старої індустріальної забудови становить до 250 чол./га. Тоді як для Києва середня щільність у кварталах нової житлової забудови досягає 450—550 чол./га.

З огляду на це, а також на потребу вирішення містобудівних і соціальних завдань, доцільніше йти шляхом комплексної реконструкції таких кварталів — зі зносом старого житла і будівництвом нового.

Такий підхід дозволить забезпечити будівництво нового житла за доступними цінами. А також — соціального житла, об’єктів соціальної інфраструктури.

Проте проводити «санацію» житлового фонду в масовому порядку як комплексну державну програму, за рахунок тільки бюджетних коштів, недоцільно. У цьому випадку нераціонально використовуються земельні ресурси столиці... Не розв’язуються і питання збільшення житлового будівництва, розвитку соціальної інфраструктури, модернізації інженерних мереж із збільшенням їхньої потужності...

На цьому етапі продовжується робота з актуалізації програми комплексної реконструкції застарілої забудови в Києві.

Для кожного кварталу чи мікрорайону тепер розробляється відповідна містобудівна документація — формується інвестиційна програма. Буде вивчено й враховано інтереси жителів, соціальні проблеми й інвестиційна ефективність реновації або санації житлового фонду...

— Що потрібно зробити передусім?

— Передусім треба провести комплексну реконструкцію кварталів зі старим панельним житловим фондом. Це — квартал по вул. Маршала Гречка, квартал, обмежений вул. Івана Кудрі, бульварами Дружби народів і Лесі Українки. Для цих кварталів розроблено містобудівні обгрунтування реконструкції. Вони і визначають обсяги нового житлового будівництва, об’єктів соціальної інфраструктури, модернізації інженерних і транспортних мереж...

— Євро-2012: «уж Германн близится, а полночи все нет»... Що на цей момент у «архітектурному» аспекті Євро вас найбільше тривожить?

— Як ви знаєте, передусім до Євро має бути побудовано стадіон — НСК «Олімпійський». Має бути сформовано за вимогою УЕФА фан-зону і завершено благоустрій Троїцької площі.

Також будуються і будуть здані в експлуатацію 53 готелі: Accor по бул. Т.Шевченка, Holiday Inn по вул. Антоновича, готель по вул. Набережно-Хрещатицькій, багато інших.

Не тільки до Євро, а й загалом для столиці важливо завершити реконструкцію транспортних розв’язок. Зокрема, Московської площі, Жулянського шляхопроводу, завершення будівництва нового Дарницького моста і першої черги Подільсько-Воскресенського мостового переходів, аеропортів «Київ» і «Бориспіль».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво