Про час і про долю — водою й каменем - Культура - dt.ua

Про час і про долю — водою й каменем

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Ми всі вже трохи обвикнулися з думкою, що є свідками й учасниками унікального історичного експерименту: штучного переселення цілого народу з наступним поверненням більшої частини його на історичну батьківщину...

Ми всі вже трохи обвикнулися з думкою, що є свідками й учасниками унікального історичного експерименту: штучного переселення цілого народу з наступним поверненням більшої частини його на історичну батьківщину. У даному випадку йдеться про депортацію 1944 року з Криму та про повернення, яке триває досі.

Поставлений історією експеримент уже дав багату поживу всебічним дослідженням і став поштовхом до серйозних соціальних процесів; остаточні його результати, будемо оптимістами, проявляться через кілька десятиліть, можливо, через стільки, скільки провели (тут, природно, широке поле для вживання інших дієслів) депортовані народи поза Кримом. Але наукове пізнання — не єдиний і, можливо, не найкращий спосіб осягання того, що відбулося, усвідомлення сьогодення й розвідки майбутнього. Художній образ, система символів не лише закарбовує час і розповідає про долю, а й відкриває майбутнє — і бере участь у його творенні.

Художники в усі часи були суб’єктивними — іншими бути їм просто неможливо, всі спроби «об’єктивізації» перетворюють мистецтво або на ілюстраторство, або на політичну агітку; але саме суб’єктивність, віра, прагнення й почуття роблять їхні твори необхідною частиною життя. Те, що вибрали й запам’ятали в надзвичайно складному історичному процесі архітектори Ібраїм і Зарема Нагаєви та скульптор Айдер Алієв, цікаве й живе передусім цілісністю охоплення та поривом душі. До сумного 60-річчя депортації вони створили скульптурно-просторовий комплекс «Відродження кримськотатарського народу». Він розмістився в Сімферополі, на території Кримського державного інженерно-педагогічного університету.

Вибране рішення скульптурно-просторового комплексу є чіткою матеріалізацією ключового слова, закладеного в саму назву. Відродження — не результат, а процес, рух в ім’я майбутнього. Комплекс, розміщений на майданчику перед фасадом головного корпусу університету, розкривається в русі.

Мабуть, найкраще не простежити його поглядом, а саме пройти по ньому — по червоному мармуру містка над масивною чашею фонтана, дорогою кольору крові й кольору життя, пройти крізь очищення водою, яка вічно ллється. За цим, втіленим у воді й камені зверненням до прадавніх символів та ритуалів, дві стели-напіварки — «Ворота до відродження», що позначають, за задумом авторів, точку відліку життя на рідній землі. Скрижалі біля підніжжя стел — слова вдячності узбецькому й українському народам, усім тим, хто брав добру участь у долі кримських татар.

Ідею руху особливо чітко втілено в середній частині комплексу. У ній об’єднано всі три основних елементи руху: хода, протихода й пауза. Просторове рішення — це алея, яка східчасто піднімається вздовж водяного каскаду; а по обидва боки алеї — невеличкі майданчики з курдонерами-альтанками. Піднімаючись назустріч потокові, що радісно переливається, назустріч життю та світлу, маєш можливість зробити паузу, замислитися, перечитати імена правозахисників, викарбувані на бронзових табличках ажурних огорож кожної альтанки.

Алея приводить на верхній майданчик комплексу з завершальною архітектурно-скульптурною групою. У центрі майданчику — фонтан «Джерело» з дуже цікавою скульптурою юної дівчини в стилізованому кримськотатарському костюмі. Дівчину звуть Арзи («Мрія»). Скульптор Айдер Алієв так говорить про свій твір: «Арзи — світла мрія, заповітне бажання. Скульптурне зображення дівчини з цим гарним ім’ям уособлює молоде покоління, яке будує нове щасливе життя на батьківщині. Арзи — одна з нас. Ми повертаємося до своїх витоків, аби, випивши «цілющої води», відновити сили, спрямувати їх на розвиток і процвітання культури й мистецтва народу». Як завжди, вдале пластичне рішення не вичерпується словами, навіть сказаними автором.

Завершує комплекс постамент зі скульптурним стилізованим зображенням книжки. Сторінки розгорнутої книжки перетікають у сполучну вертикаль, увінчану зіркою — споконвічним символом прекрасного, піднесеного.

Від кривавого каменю до яскравої зірки, вічного світила надії й добра...

На постаменті викарбувано слова славних синів узбецького, українського та кримськотатарського народів: «Дуст кадріні дуст білар» (Ціну друга знає тільки друг) — Алішер Навої, «Ми зорі одного неба» — Павло Тичина, «Дільде, фікірде, іште — бірлік» (Єдність у почуттях, думках і справах) — Ісмаїл Гаспрінський.

Висвітлення, очищення, надія, піднесення, рух до добра — ось, мабуть, ключові слова, попри безліч можливих епітетів, які відбивають відчуття тих, хто пройшов скульптурно-просторовим комплексом. І те, що ректор університету Февзі Якубов запропонував розмістити цей комплекс на території вузу, цілком виправдано, оскільки моральні підвалини суспільства, ставлення до загальнолюдських цінностей, рівень духовності й саме його майбутнє значною мірою визначаються в живому студентському середовищі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво