«ПРИЙДІТЕ, ПОКЛОНІМОСЯ...» - Культура - dt.ua

«ПРИЙДІТЕ, ПОКЛОНІМОСЯ...»

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

…Цей концерт був приречений на успіх. Міркуйте самі: по-перше, українська прем’єра «Реквієму для Лариси» Валентина Сільвестрова...

…Цей концерт був приречений на успіх. Міркуйте самі: по-перше, українська прем’єра «Реквієму для Лариси» Валентина Сільвестрова. По-друге, річний звіт кращої хорової капели країни, її, як сказано в програмці, «національного надбання» — «Думки». По-третє — втім, і двох перших моментів досить, щоб твердити з повним правом: концерт у Колонному залі Національної філармонії ім. М.Лисенка стане справжньою окрасою сезону.

Прогнози виправдалися цілком. Але про все по черзі.

«Думка», очолювана народним артистом України, лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка Євгеном Савчуком, поза сумнівом, капела, що визначає критерії хорового мистецтва не лише в українському, а й в загальносвітовому масштабі. Вражає, передусім, гастрольний діапазон останнього року тисячоліття. Його можна назвати «барочним», оскільки поєднує виступи на європейських фестивалях у престижних залах Данії, Голландії, Франції, Італії — і в українській провінції (Прилуки, Чернігів, Житомир). Репертуар «Думки» таки бароковий, оскільки об’єднує різностильові, часом взаємовиключаючі в мовному відношенні твори, список прем’єр і нових творів 2000 року: «Пісні кохання» Й.Брамса, «Половецький стан» О.Бородіна, «Сад божественних пісень» І.Карабиця, «Пристрасті за Матфеєм» Й.С.Баха, «Прометей» О.Скрябіна. Якщо додати, що тільки в останній рік «Думка» виконала такі масштабні полотна, як «Реквієм» Дж.Верді, «Credo» К.Пендерецького, «Іоанн Дамаскін» С.Танєєва, Дев’яту симфонію Л.Бетховена, записала три компакт-диски, — то висновок про провідну роль капели в українському та європейському хоровому мистецтві не видасться захопленою гіперболою.

«Всенощное бдение» С.Рахманінова, з якого складалося перше відділення монументального концерту, — один з найяскравіших проявів хорової традиції. Написана композитором дуже швидко — впродовж якихось двох тижнів, ця музика є пошуком (і віднайденням) нового стилю церковного багатоголосого співу. Композитор використовував у «Всенощной» звичайні одноголосі наспіви — київського, грецького, знаменного розспіву — добре знані, які за традицією лунають у церкві й досі. Але оброблені Рахманіновим, вони набули могутності і розгонистості дзвонів, багатоголосся народного співу, напруженості та наповненості воістину симфонічного розвитку.

Окраса рахманіновського хору — чоловічі партії, широко розвинуті, вагомі, які надають хоровому звучанню загалом справжньої монументальності. Природно, що «Думка» з її чудовим набором басів, це втілила повною мірою. З іншого боку, Євген Савчук ледь-ледь прискорив темпи деяких частин — і ось уже хорову могутність пом’якшено, полегшено, динамізовано; а це вже цілком у руслі традиції української.

Загалом виконання рахманіновської «Всенощной» залишило враження непорушності, грунтовності, фундаментальності православної традиції, навіть певної патріархальності. Крім цього — відчутний позитивний емоційний заряд, що притаманний натхненній та всеочисній силі цієї музики. Заряд, який відчувався в усі часи, навіть «во время оно», коли з радянських сцен рахманіновський шедевр лунав під шифром «опус 37»...

Якщо «Всенощное бдение» Сергія Рахманінова — твір, що знаходиться на стику культового і концертного (цілком відповідаючи усім вимогам церковного канону він, проте, цілком органічний для світського концертного залу), то «Реквієм для Лариси» (1997—1999) Валентина Сільвестрова — твір, для якого канонічний текст і жанрові ознаки заупокійної меси стали лише зовнішньою канвою, що несе, проте, генетичну пам’ять про значимі, змістовні й емоційні параметри прообразу.

Відчуття гнітючої скорботи, «зупиненого» часу, безвиході і заціпеніння — ось емоційні координати перших двох частин сільвестровського Реквієма — «Requiem aeternam» («Вічний спокій») і «Tuba mirum» («Труба предвічного»). А ліричним центром «Реквієму», його своєрідною, суто сільвестровською, «тихою» кульмінацією став «Agnus Dei» («Агнець Божий»). Мила моцартівська стилізація, вишукана і витончена, безтілесна, невимовно прекрасна — як усе, колись таке любе і дороге, що з’являється нині лише в снах і спогадах... У цьому розділі «Реквієму» композитор використав більш ранню свою п’єсу «Вісник»; і це глибоко символічно, оскільки несе генетичну пам’ять не лише про Моцарта чи Альбіноні, не лише про стильові знаки самого Сільвестрова, а й перегукується з настроєм православної панахиди, де розпач та безвихідь сусідять із світлою надією на упокоєння душі «идеже несть болезнь ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная»…

У руслі національної традиції — і єдиний «український» розділ «Реквієму» — «Прощай світе, прощай земле»; сільвестровська витонченість збагачується тут мелосністю, кантиленністю, десь навіть «солоспівністю» української симфонічної традиції.

Після концерту було як завжди — овації, квіти, захоплені відгуки. У душі ж звучало «Прийдіте, поклонімося» — духовний піснеспів, яким розпочинався концерт, що мовби кликав зануритися у світ стародавніх наспівів і обрядів, дивовижно осучаснених Майстрами — Валентином Сільвестровим, Євгеном Савчуком і Володимиром Сіренком. Кликав поклонитися дивовижному, ніколи не старіючому і вічному феномену, ім’я чому — хорове мистецтво.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво