«ПРИВАТИЗАЦІЯ» ПОЕТІВ

Поділитися
1998-го року, під час виборчої кампанії, комуністи в своїх агітках «приватизували» Шевченка. Вони силкувалися довести, що Тарас Григорович нині був би на їхньому боці...

Прогресивні соціалісти, наслідуючи комуністів, поспішили «приватизувати» Лесю Українку. Лідер ПСПУ, мабуть, вважає себе Лесею Українкою сьогоднішніх днів. На одному зі своїх зібрань прогресивні соціалісти навіть вивісили портрет поетеси, що мало, мабуть, символізувати спадкоємність поколінь. Звичайно, як і у випадку з комуністами, це чистої води пересмикування фактів, навіть більше — провокація, виклик національно-демократичним силам. Наталі Вітренко слід порекомендувати прочитати драму Лесі Українки «Бояриня» і класичну статтю Дмитра Донцова про творчість поетеси, щоб назавжди відмовитися навіть згадувати це ім’я під час передвиборчих перегонів.

Але найбільше в цьому плані не поталанило Іванові Франку. «Своїм» його вважають праві сили, соціалісти та об’єднані соціал-демократи.

Що стосується націонал-демократичних сил, то тут із Каменярем, здається, все ясно й не повинно викликати сумнівів. На зламі XIX та XX століть Франко перейшов на самостійницькі позиції. Ідеалом у суспільному житті він вважав вільну незалежну націю. Все, що йде поза нацією, писав Іван Якович, є обманом або прикриттям для поневолення іншої нації. Ідеал незалежної держави — ось кредо Івана Франка.

Звично говорячи про націонал-демократичні сили, ми розуміємо, що мова йде про власне націоналістичні та власне демократичні сили, які вирізняються за своїми ідеологічними засадами — а звідси і їхнє різне ставлення до Франка, інтерпретація тих чи інших його поглядів. Але, безумовно, Каменяр стоїть ближче до правих сил, ніж до соціалістів і соціал-демократів (об’єднаних). Хоча, з іншого боку, якби Іван Якович жив нині, то критично і скептично ставився б до багатьох вчинків нинішніх керівників Руху і правиці загалом — як і до деяких їхніх ідеологічних постулатів.

Із соціалістами та соціал-демократами(об’єднаними) важче.

Декілька років тому я брав інтерв’ю в лідера соціалістів Олександра Мороза, який відпочивав тоді в Трускавці. Серед інших я поставив йому й таке запитання:

— Наскільки я знаю, ви особисто вважаєте Івана Франка апологетом соціалізму, хоча у вас є опоненти, які стверджують, що Франко ніяким соціалістом не був.

Олександр Олександрович відповів:

— Так вважати можуть ті, хто Франка не читав. Якось один із моїх виборців надіслав мені хорошу підбірку творів Франка, видану в Західній Україні ще до 1939 року і яка стосувалася земельних питань. У них Франко виступає як чистий соціаліст. Ну, називайте його соціал-демократом, як завгодно. Якщо він говорить про небезпеку побудови соціалізму при одержавленні засобів виробництва і суспільного життя, — це ж зовсім не означає, що він відкидає саму ідею. Він говорить про збочення, які можливі і які знайшли своє підтвердження, особливо під час сталінізму. Франко — це великий масив досліджень, інформації, науки тощо. Я маю всі підстави говорити, що він соціаліст, причому соціаліст із ґрунтовною підготовкою.

Рамки газетної статті не дозволяють детально зупинитися на цій позиції Мороза, хоча очевидним є той факт, що фетишизація Франка як соціаліста не відповідає дійсності.

Справді, у жовтні 1890 року у Львові за ініціативою Івана Франка та Михайла Павлика було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП), яка за порадою Михайла Драгоманова стала на позиції «наукового соціалізму».Через п’ять років після створення до програми партії було включено положення про те, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної української держави, а в найближчій перспективі — у межах автономної провінції Австрійської імперії. Однак соціалістичні ідеї не мали підтримки через нечисленність українського пролетаріату. А в зв’язку з тим, що духовенство фактично заблокувало партії доступ до селянства, РУРП наприкінці XIX століття переживала серйозну кризу.

Після смерті Драгоманова Франко звільнився від його ідейних впливів. Якщо раніше він навіть деякий час противився гаслу політичної самостійності України, стверджуючи, що це вигідно панівним верствам, а не трудівникам, то тепер усвідомлював, що соціалізм не може призвести до національного визволення України, а під соціалістичними гаслами більш могутні нації можуть поглинути інші.

Так що Олександр Мороз правий лише наполовину, бо можна стверджувати, що Іван Франко справді на початках своєї політичної діяльності сповідував соціалістичні ідеї, але потім остаточно перейшов на національні, навіть націоналістичні позиції. Олександр Мороз зі своєю партією теж поволі дрейфує від соціалізму до соціал-демократії. Його активна участь у «касетному» скандалі, порядна позиція щодо уряду Ющенка теж багато чого варті. Але скільки ще часу треба лідерові соціалістів, щоб дійсно стати на національні засади, як це зробив Іван Франко, якого українські соціалісти вважають своїм предтечею?

Об’єднані соціал-демократи, в свою чергу, переконані, що Франко стояв біля витоків соціал-демократичного руху в Україні. Звідси — мало не ритуальне покладання квітів до його пам’ятника ( як і до пам’ятника Михайлові Грушевському — ще одному основоположникові української соціал-демократії в інтерпретації партії Медведчука–Суркіса–Кравчука) під час різноманітних свят здебільшого з радянським присмаком (того ж Першого травня).

З точки зору історичної правди, все виглядає трошки інакше. Свій відлік українські соціал-демократи можуть вести з 1899 року, коли з’явилась Українська соціал-демократична партія (УСДП). Її заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва, а в національному питанні виступала поборником політичної незалежності України.

Сам же Іван Франко (як і Михайло Грушевський) із 1899 року став чільним діячем Української національно-демократичної партії (УНДП). Вона в своїй програмі проголосила метою національну незалежність України, але в інших питаннях була типово ліберальною партією, на відміну від нинішньої СДПУ(о), і прагнула уникати гострих соціальних питань.

Негативно Іван Франко ставився до польських і російських соціал-демократів. Про перших він казав, що це є «найтяжчі вороги», а про других писав, що російська соціал-демократія «являється далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавство і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичним і, так би мовити, в’яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами, і відвертає від праці на рідному грунті».

Я не відкриваю жодних америк, і лідери соціалістів і соціал-демократів(об’єднаних) знають про істинного Франка не менше, ніж я, проте політична кон’юнктура, наближення парламентських виборів змушують їх зараховувати Франка до своїх ідейних однодумців. Зрештою, неупереджений погляд на Франка-політика дається в підручнику «Історія України» для дев’ятого класу, так що є надія, що прийдешнє покоління вже розуміє, як ганебно використовують Франка у політичних ігрищах.

Особливо спалах «народної любові» до Каменяра з боку партій виявляється під час ювілейних чи біляювілейних дат. Цього року маємо аж дві такі дати: 85 років від дня смерті Франка (28 травня) і 145 років(26 серпня) з дня його народження.

Нехай на совісті кожної політичної сили залишиться їхнє намагання «приватизувати» Франка, однак є речі, які б могли об’єднати їх і довести, що їхня любов до Каменяра не є фальшивою й кон’юнктурною. Мова йде про видання повного зібрання творів Каменяра.

Відомий літературознавець Василь Яременко писав про Івана Франка: «Його називають титаном праці, що, подібно біблійному Мойсею, сорок років свого життя віддав невсипущій, а часом каторжній праці і невпинній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць, себто кожні два дні творчого життя — новий твір. «Зібрання творів у 50-ти томах», що побачили світ, —ледве чи охоплюють половину спадщини І.Франка! Подібну працездатність до самозабуття, до повного фізичного і психічного виснаження у світовій практиці відшукати важко». І далі: «Він горів до всього, що працювало на майбутнє народу: видобував з архівних сховищ середньовічні манускрипти і писав революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і аналізував народні пісні і творив поезії, що ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно рецензував будь-яку художню чи наукову спробу свого молодого сучасника. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними мовами, і постійно боровся за власну трибуну. Франко не міг прожити й дня без газети чи журналу, в яких би ідеологічний тон не був його. А ще треба було утримувати сім’ю, працювати, щоб заробити шматок хліба. І тоді йшов у найми «до своїх», як називав співпрацю з народовцями, чи «до чужих», як говорив про роботу в польській пресі».(«Українське слово». Книга перша. — Київ, видавництво «Рось»: 1994, с.26,30).

За десять років української незалежності ні держава, ні політичні партії, ні діаспора, ні щирі українські патріоти не спромоглися на видання повного зібрання творів Івана Франка. Натомість виходить чимало російськомовної та бульварної літератури. Мільйонної частки тих грошей і паперу вистачило б на те, щоб пристойним накладом видати «повного» Каменяра. Звичайно, потрібно провести велику підготовчу роботу, зібрати всі твори Франка, встановити ідентичність текстів та їхніх варіантів тощо. Але чи займається цим хтось у незалежній Україні?

При даній ситуації в Україні сподіватися на швидке видання повного зібрання творів Івана Франка не доводиться. Оптимісти стверджують, що це станеться в 2006 році (до 150-річчя від дня народження Каменяра), песимісти — що в 2016 (до 100-річчя від дня смерті). Реалісти кажуть, що істина завжди знаходиться посередині...

Погодьтеся, не все в порядку з українською державністю, якщо ми не можемо видати повне зібрання творів одного з найвидатніших українських велетнів духу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі