Престиж? - Культура - dt.ua

Престиж?

18 лютого, 2011, 14:41 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-25 лютого

Відповідаючи на запитання DT.UA щодо несподіваного «ренесансу» в нашому оперному мистецтві (судячи з тріумфу Київської опери в контексті Шевченківської премії), досвідчена в музичному театрі людина Вадим Писарєв тричі повторив те саме запитання: «Чому? Чому? Чому?».

Відповідаючи на запитання DT.UA щодо несподіваного «ренесансу» в нашому оперному мистецтві (судячи з тріумфу Київської опери в контексті Шевченківської премії), досвідчена в музичному театрі людина Вадим Писарєв тричі повторив те саме запитання: «Чому? Чому? Чому?».

З огляду на той факт, що й авторові цих рядків пощастило опинитися серед фігурантів нещодавнього преміального-виборчого процесу, що ж… відповім Вадиму Яковичу — «чому?».

Цього року Шевченківська премія (найпрестижніша нагорода в країні, як записано в документах) відзначає 50-річчя. Півстоліття. Термін чималий.

А преміальний фонд — не так щоб великий, як на сьогодні. Приблизно мільйон (гривень). На всіх (лауреатів).

У той час як будь-який, навіть миршавенький олігархічний, телеканал жбурляє по кілька мільйонів тільки на один ефір — на потреби захланних аматорів. (Причому ставки й апетити в «телеалігаторів» постійно зростають: раніше «мільйон» був межею мрій, а сьогодні, читаю, «Новий канал» уже п’ять мільйонів кидає на вітер! От часи!)

Тому, чого вже там — не в грошах щастя, — якщо говоримо про Національну премію.

У чому ж тоді?

Відповідаю...

У престижі.

Хай там як, хоч би які історичні вітри подували з різних кватирок (або навіть
з-під плінтусів), а премія ця, як і раніше, — ніби перепустка у «вічність». У пантеон «великих». У лави незаперечних і самобутніх… (Хоча, звісно, різні траплялися «вибори», і «обранці» різні бували за п’ятдесят років.)

…Чому ж тоді напружилося (і навіть заворушилося) театрально-музичне наше співтовариство, коли зі ЗМІ стало відомо, що саме столична опера стала «двічі чемпіоном» Шевченківського преміального (ювілейного) забігу… Знову — «чому?».

Тому що… Нарешті й для себе визначив витоки давньої проблеми: чому звідси, з України, немов вітром здуває яскравих представників музичного і театрального цехів? І чому дуже часто вони, ці «втікачі», інколи дивляться на все, що коїться на творчій батьківщині, — не «искося, низко голову наклоня», а з відвертим обуренням і навіть презирством… Бо… Середній рівень, а точніше, рівень відверто посередній — тут, у нас (зараз!), оформлюється в якусь монументальну «планку». І вона тисне, визначає, вирівнює (а кого треба — «ставить на місце»).

Такий усереднений рівень (тобто занижену планку) й піднесено цього року «завдяки» Шевченківській премії як «перемогу» оперного мистецтва.

…Предмет здивування і навіть обурення — опера «Норма» (режисер А.Солов’яненко-молодший, диригент М.Дядюра) — не shete complete і не «успіх». А те саме — усередненість. Що дуже близько до відомого явища «рутина» (фр. routine — букв. вторована дорога, консерватизм, рабське слідування заведеному шаблону... — Словник Ушакова).

Подібних спектаклів у різних театрах може бути п’ять, може бути десять. А може бути сто. Але жоден з них не сміє вважати себе «подією» в художньому житті великої країни. Ще чого! Київським оперникам за поточний репертуар, між іншим, величезні зарплати платять у тому ж таки театрі. А що нового — оригінального, творчого, концептуального — ви запропонували за посередництва своєї поточної рутини місту, країні, європейському оперному контексту? Деталі художнього аналізу тут зумисне опускаю: охочі можуть звернутися до стенограми засідання комітету, де профільні експерти жорстко виставили оцінку цій рутині, закликаючи колег не відкривати подібній усередненості можливих шлюзів, а тим більше увічнювати її престижною нагородою...

Тільки голосу розуму (смаку, совісті), на жаль, не почуто.

Тому що… На жаль, не тільки в цьому, а й у деяких інших преміальних розкладах давно не профільні експерти визначають цінність і важливість художнього явища.

А визначають його — частіше — інші, «більшість». «Більшовики» тобто.

Цілком несекретна (у рамках нашої демократії) арифметика... «Проти» конкретної рутини — практично всі представники профільного крила комітету (театр, сценічні видовища). А от «за» цю рутину — «більшовики», і їх завжди більше. Ви мені пробачте, звичайно, але не буває такого експромту: ніби в комп’ютерній програмі є рівно 17 прохідних балів (голосів), і рутина, ні сіло ні впало, виявляється «шедевром».

Це — не випадок. Це — заниження рівня. І подібне обурює вдвічі більше. Бо йдеться про поки що священні для батьківщини речі: Шевченка, престиж його імені...

Аби уникнути різних недомовок, заявляю як на сповіді: голова комітету Борис Ілліч Олійник обрав лінію бездоганну: демократизм. Ніякого тиску (ні на кого). Такт. Мудрість. Довіра (більшості)...

Проте і тут підступ несподіваний. Оскільки та ж таки «більшість» (переважно люди похилого віку, довірливі, різними мотиваціями до «коробки» театру прив’язані), очевидно, вже й не уявляє себе без керованої демократії... І центр управління такими польотами далеко шукати не треба. Адреса відома — та сама опера, її керівництво.

Важко слів дібрати, які живописали б екстатичний натиск і приголомшливе лобіювання, завдяки чому цей привид опери і прийшов до перемоги. Аби цю енергію — та у творче річище. А цю «режисуру» — та в мирних цілях.

Гадаю, не один телефон розплавився від масованого обдзвонювання і від агресивного протекціонізму...

А в чому, власне, річ? Що такого видатного сталося у вашому усередненому театрі, якщо так відчайдушно прагнете відхопити собі охоронну грамоту у вигляді Національної регалії?

У тому-то й річ... Нічого видатного там не відбувається давно. І хіба нам, чесним людям, можна миритися з тим, що подібне подвійне преміювання стає вже відвертим потуранням... І творчому застою в цьому театрі. І вимушеному або ситуативному відторгненню протягом останніх двадцяти років творців яскравих і затребуваних в усьому світі (серед яких Ратманський, Лук’янець, багато інших). І ще... безпринципному перепрофілюванню старовинного будинку на якусь «коробку» для гучних телевізійних поп-шоу, які тут у вигляді варягів-орендарів «тусять» постійно, мордуючи унікальну акустику й беззахисні стіни (хтось із керівництва взагалі відповідає за подібний вандалізм?).

Звичайно, мені дуже приємно, що серед штатних репертуарних авторів цього театру раптом опинилася «зірка» Кабміну Анатолій Толстоухов, а більш-менш пристойну режисерську планку в цьому колективі регулярно визначають запрошені італійці...

Але Шевченко тут до чого? Ви ким себе вважаєте?

Ваша «Норма» — зовсім не норма (взірець) бездоганного твору в аспекті державного престижу. Навіть міська театральна премія («Пектораль») проігнорувала це спірне мистецтво...

Музику Белліні та ім’я диригента — тут використано як троянського коня, всередині якого деякі передвижники й вирішили прокататися у вічність. Але якщо така «режисура» — уже норма для подібної перепустки на олімп мистецтва, тоді не знаю, куди мусять їхати всі інші... При тому, що є в країні митці, котрі визначають гідну лінію режисерської майстерності (не в музичному театрі, щоправда, звідти їх давно наче дустом вивели: де, до речі, обдарований М.Третьяк, якого свого часу підтримувала І.Молостова?). У нас це Богомазов, Приходько, Білозуб, Лісовець, Білоус... Потішили, до речі, нещодавно і старійшини нашої режисури: Е.Митницький поставив камерні й пронизливі «Три сестри», а М.Рєзнікович вибудував емоційну композицію-мозаїку за мотивами військової прози («105-та сторінка про любов»).

І ось над професіоналізмом цих українських режисерів, бачте, має підніматися посередній учнівський рівень? Немислимо. Неприпустимо.

Чому про це так докладно пишу?

Тому що… хочу публічно відмежуватися від вибору більш ніж сумнівного і найвищої нагороди, на мій погляд, геть не достойного.

І ще тому що… хочу можливим «лауреатам» побажати, так би мовити, основного... Отримані преміальні — негайно на потреби якогось дитбудинку! Щоб долоні не пекли. Можна й інакше розпорядитися: поруч з оперним «знести» старий пам’ятник Лисенку, а на його місці за ці гроші поставити інший — іншим... З обов’язковим написом на постаменті: «Жадібність».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво