ПОЖАЛІЙТЕ КРОКОДИЛА, ГРОМАДЯНИ! - Культура - dt.ua

ПОЖАЛІЙТЕ КРОКОДИЛА, ГРОМАДЯНИ!

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

«Крокодил» К.Чуковського — дитяча казка з недитячим підтекстом, яка здавалася сучасникам уїдливим фейлетоном або жорсткуватою притчею, у своїй фейлетонній іпостасі рідко інтерпретувалася на сцені...

«Крокодил» К.Чуковського — дитяча казка з недитячим підтекстом, яка здавалася сучасникам уїдливим фейлетоном або жорсткуватою притчею, у своїй фейлетонній іпостасі рідко інтерпретувалася на сцені. Крокодил собі та й крокодил, і що тут дивного, коли він вештається вулицями Петрограда й говорить по-іноземному, на те вона й казка... Правда, фраза «А яростного гада долой из Петрограда!» аж надто плакатна, і схожа вона радше на відозву, чим на казкову примовку, але дітям про це знати не належало.

Режисер Анатолій Браудін, котрий раніше очолював пітерський ТЮГ імені Брянцева, а тепер — експериментальну сцену Санкт-петербурзького державного театру-фестивалю «Балтійський дім», спробував повернути «Крокодилу», як рамку картині, його фейлетонну злободенність, але дія в браудінській інтерпретації казки розгортається дещо пізніше, ніж у Чуковського, тобто в двадцяті роки. У результаті, «яростный гад» виявився безпритульником, котрий навіть свою іноземну мову знає у вуличному обсязі — тобто проказує часом кілька фраз французькою для більшого ефекту та вдалого жебракування. Інші звірі — носороги, бегемоти, слони — просто золота рота, яку охоронці порядку — міліціонер, схожий на чекіста, і Ваня Васильчиков, котрий скидається на червоноармійця, хочуть загнати в клітки, себто в колонії, схожі на в’язниці, та в’язниці, схожі на колонії.

Поки герої розбиралися одне з одним, а оповідач (народний артист Росії Микола Іванов) попивав кефір, на екрані, за спинами артистів, демонструвалася кінохроніка петроградського життя двадцятих років. Але, як вказувалось у фестивальному буклеті, у браудінському «Крокодилі» «вловлено нерв не тільки двадцятих років, а всього нашого минаючого століття, і в тому часі, як у закопченому гасовими лампами дзеркалі, відбивається й наше катастрофічне сьогодні». Ясна річ, тепер, коли жебракують на кожному кроці, таких безпритульних «крокодилів» чимало. Правда, французьких фраз вони не вимовляють, але, очевидно, в епоху воєнного комунізму «крокодили» були освіченіші.

У браудінському спектаклі «доблесний Ваня Васильчиков» у папасі й із шаблею очолював загін не менш доблесних червоноармійок і в нагороду за відмінну службу видавав їм цукерки. Бійці його загону перехитрили звірячу армію, загодувавши бегемотів, слонів і носорогів тістечками, а потім Ваня Васильчиков і Крокодил — безпритульний і вуличний жебрак — стали домовлятися про перемир’я. Обидва генералісимуси походжали по сцені, однаково засунувши руку за борт шинелі, а в цей час їхні армії грізно косилися одна на одну.

Історичних алюзій тут напрошувалося скільки завгодно — від кайзера Вільгельма з Миколою II до Наполеона з Олександром. Утім, Чуковський, котрий творив «Крокодила» з 1915 до 1918 року, мав на увазі радше першу двійку, ніж другу. У браудінській постановці Ваня Васильчиков здавався Будьонним або Ворошиловим, а Крокодил — неприборканим представником Республіки ШКІД або колонії для неповнолітніх. Загалом, така от сумна історія про те, як мучили радянських гаврошів...

Битва між загоном Вані Васильчикова і звірячою армією в спектаклі закінчилася химерним перемир’ям — супротивники заспокоїлися й почали танцювати вальс. Як з’ясувалося, дівиці з загону Вані Васильчикова вальс танцювати не вміють, а слони, носороги та бегемоти ніби все своє свідоме життя навчались у гуртку бальних танців. Найкраще танцював вальс Крокодил (народна артистка Росії Ірина Соколова). Тож битва не на життя, а на смерть закінчилася першим балом Наташі Ростової, оскільки доблесні червоноармійки з Ванечкового загону вальс танцювали вперше.

Кружляння пар у фіналі спектаклю та щаслива розв’язка створювали ілюзію повного благополуччя. Що й казати — звірям подарували деякі права, і навіть самовар видали — один на всіх. Словом, пийте чай, звірі, а на більше не зазіхайте. Інша річ, що Крокодила шкода до сліз — таки обдурив його доблесний Ваня Васильчиков і свободу підсунув підробну. І навіть якщо «по Неве по реке () Волк и ягненок плывут в челноке», жити ягнятку недовго залишилося. Та й генералісимусу-крокодилу, мабуть, несолодко доведеться...

Спектакль був позначений у програмці як «фантазії на тему казки К.Чуковського», але фантазії вийшли злободенні. Утім, якщо московський ТЮГ регулярно ставить такі спектаклі як булгаковське «Собаче серце» або чеховський «Чорний чернець», аби діти долучалися до класики, то ця версія «Крокодила» і для дітей, і для дорослих. Либонь відомо, що з дітьми не треба сюсюкати, краще грати серйозно, але не нудно, і тоді успіх забезпечений. Занепад дитячого театру, про який багато говорять останнім часом, пов’язаний саме з надлишком сюсюкальних постановок. «Крокодил» — спектакль жорсткий, але оригінальний і дотепний. Навіть якщо юні глядачі не відчують дух двадцятих років і не розкусять натяки на «катастрофічне сьогодні», то принаймні посміються досхочу і, напевне, пожаліють Крокодила. Історичні ж алюзії залишаться дорослим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво