Позапланове «озеленення»

У вождя й учителя «95 кварталу» Володимира Зеленського 2006-го життя було яскравим і різнобарвним. Із «помаранчевих» стьобався. «Біло-блакитних» — не жалував. Путівку до Ріо-де-Жанейро він виграв: у народу досі перед очима багатобарвна різнопокрійність його костюмів і спектральність його ж паркетних па (разом із Оленою Шоптенко). А вже додаткові (історією незмивні) фарби в цей успішний імідж квартального героя днями внесла ще й «важка артилерія» — міліція та Віктор Янукович персонально. Тож настав час подавати на героя року «неслужбову характеристику».

На вечорі міліції в палаці «Україна» пан Зеленський із товаришем зметикували пародію на хіт «Юра, прощай, Юра, прости!» (групи «Не ангели»). І присвятили руладу екс-міністру Юрію Луценку та його популярним гонителям. Міліцейський мундир після такої «пісні року» вважав свою честь ображеною. Відразу заговорили про відставку Валерія Мельника (помічника міністра МВС), котрий, виявляється, «недогледів» за поточним розважальним репертуаром.

Ось так «мистецтво» і вплинуло на життя окремого міліціонера. І має рацію Оскар Уайльд, який твердив, що саме «життя наслідує мистецтво» (а не навпаки). Сам Зеленський, гадаю, з цим сперечатися не стане.

* * *

«Володю, які рейтинги у вашого «Кварталу» на московському ТВЦ, де вас останнім часом чомусь не видно?» Усмішка, сонячний погляд, сама благодушність; у фойє палацу «Україна» він каже, що рейтингами ніколи не цікавився, але з лужковським каналом вирішив обрубати всі кінці, оскільки там неадекватна цензура й якісь жирні політичні шматки з їхніх виступів ніби сокирою вирубують, а його про це не сповіщають — от і «до свиданья, Москва, до свидания, олимпийская сказка, прощай!».

«Володю, а як ви співвідносите свою творчу діяльність із роботою «Камеді клабу»? Це одного поля ягоди — чи все ж таки різні ділянки?» Глянув спідлоба дещо поблажливо: та про що ви, ще б про «конкуренцію» між нами спитали (ха-ха), може, вам ще розказати, як ми творчими кадрами «обмінювалися»?

«Володю, а хтось із політиків ображався на ваші номери?» Він, звісно, сподівається, що всім їм притаманне почуття гумору. Та й як можна на сміх ображатися! Справді, як?

Адже в тому ж шоу-середовищі його обожнюють. Його перемога в «Танцях» — справа не техніки, а радше магії чарівності. Досвідчений Григорій Чапкіс ділиться з «ДТ»: «Та мене за руки хапали, мене просто благали поставити йому найвищі бали, тому що Вова — найчарівніша людина, його люблять, у нього чудове почуття гумору. От за нього й проголосували в такій кількості».

Продюсер Олексій Гончаренко, який створив силу-силенну проектів за участю Зеленського («Містер Кук», «Три мушкетери», «Танці з зірками»), розповідає «ДТ»: «І на таких, як він, земля тримається. Вова — трудоголік. Усе, до чого він береться, — це повна віддача. Існують професіонали, котрі можуть підняти будь-який проект. І коли він захоче, то підніме».

Співак і композитор Андрій Данилко, який знімався із Зеленським у мюзиклі «Три мушкетери», прямо з Москви по телефону наговорив про нього для «неслужбової характеристики» «ДТ» безліч різних компліментарностей: «Коли люди зустрічаються в роботі вперше, виникає зрозумілий момент притирання. З Вовою комфортно працювати. У нього є бажання щось робити. Він має харизму. Та й до того ж, коли людину люблять — це помітно».

* * *

Не помітити — не можна. Тому що повсюди. Герой праймів і найостанніший герой 2006-го. КВКівська забава, яка колись здавалася просто дозвіллям, не раптом, а завдяки його креативу й умілому «водінню», перетворилася на гримучу машину. На рейтингову газонокосарку. На проект, на який в «Україну» квитки не дістати і за який готові зійтися в битві два рейтингові канали.

Шанувальники знають, що назва «95 квартал» — не зі стелі, це минуле. Безпосередньо пов’язана з конкретною адресою — з одним із районів рідного його Кривого Рогу. З тією територією, де колись зустрічалися, жартували, сипали дотепи. Звідти (1998 року), певно, згодом і стрибнув у лігу КВК. І не просто стрибнув, а свого часу майже укоренився в московській масляковській структурі. Передбачалося, що стане одним із тіньових кардиналів цього «монстра» (або одним із координаторів великого сценарного цеху).

Але три роки тому «з метою виробництва самостійних телевізійних проектів на базі команди КВК «95 квартал» було створено ТОВ «Студія квартал 95» (із релі-зу). О-о-о... З цього моменту, слід гадати, починається не лише творча, а й велика виробнича діяльність. Шоу, ефіри, концерти, сценарії, недавній великий гастрольний тур містами країни. Гадаєте, це він просто так виходить на сцену і веселиться? Ага... Там, виявляється, цілий комбінат із розфасовування «комічного»: із цехами та бригадирами, із майстрами та підмайстрами. Ви гадаєте, Тіна Кароль сама, чи що, імпровізувала в «Танцях із зірками»? Аж бігом... Це саме вони «роблять» конферанс на замовлення багатьох програм, зокрема і для цього «праймоефірного» шоу. Вам здається, що ці дотепники тихо-дружно співіснують у своїх комедійних відсіках? Еге ж... приховані маневри між «Клабом» і «Кварталом» постійно псують нервову систему продюсерам: мова не про гонор — про гонорари.

Суперпопулярний «95 квартал» — як два боки однієї блискучої медалі. Один бік — чарівливий — описували. Про другий — лише натяком.

* * *

Сміх «Кварталу», звісно, заразливий, емоційний, артистичний, актуальний. Не жванецькі, не задорнови, не зощенки (ніхто й не порівнює). Але герої «Зеленських» телесюжетів — це наші герої й антигерої, від яких, на жаль, нікуди не подітися, не сховатися, оскільки всі в одному човні. Ющенко і Тимошенко, Янукович і Черновецький (останнім часом особливо), а ще «важливий чинник двомовності». Теми очікувані, у чомусь вибухонебезпечні. Тому що в політиці (як і в мистецтві) завжди все «на межі». Якби цю межу ще й вдавалося не переступити… Надто коли виходять на особливо делікатні (що особистісні, що суспільні, що міжнаціональні) підтексти…

Кожна інтелігентна людина інстинктивно не любить владу. Але оскільки останнім часом сміх із влади став економічно вигідним, вони і стьобуться за повними тарифами. Крути педалі, поки не зняли! (З ефіру першої кнопки країни.)

І, напевно, варто було б згадати деякі його (їхні) перли на різні теми (тільки вони й так на слуху). Можна було б живописати й якісь особливо виграшні його (їхні) сценічні мініатюри (втім, все це й так на екранах — у найбільш глядабельний час). Суть же все’дно не в цитатності і не в описовості. А у враженнях — від деяких номерів, від реприз. Коли відчуваєш, що та сама «межа» між іскрометним жартом і образливо комерційним блазнюванням — занадто вже тонка. Можна провалитися. Владу слід і потрібно критикувати... Ось тільки розгнузданий стьоб спрацює зі зворотним ефектом... Певний такт необхідний не лише в музиці — у «політичному гуморі» він необхідний особливо. Інакше не викроїти «Синьої блузи». Вийде «Зелена панчоха» — на прилавках криворізьких галантерей.

«Квартал» колективно (поодинці) ніби впроваджує в масову свідомість образи політиків в іпостасях таких собі дерев’яних чурбачків: от клацнемо їх по маківках, розчуємо дзенькіт — і повеселимося! Воно весело, звісно. І смішно. Але доти, доки не впіймаєш себе на думці: із їхнього боку це не сміливість зовсім, а виключно використання моменту дозволу. І сміх цей не тільки іскрометний, а й спекулятивний зокрема (у шоу-бізнесі, втім, інакше не вийде). Уточнення: це лише особиста думка.

А громадська думка незабаром має радіти. Країну очікує позапланове «озеленення». Одного «95 кварталу» у праймовий час глядачам мало не буде. Вже оголосили, що 2007-го активно набиратимуть оберти темпи їх виробництва. Педалі крутяться.

І в сукупній кількості, зважаючи на все, на нас очікують... відразу шість окремих проектів від пана Зеленського та його «індустріального» підприємства.

«Вечірній квартал» — раз. «Золотий гарбуз» — два. «Зоряна квартира» (такий собі гумористичний цикл) — три. «Нічний квартал» (певне, «привіт» колегам із «Клабу» у нічний час) — чотири. Прем’єрний ситком за участю «Кварталу» — п’ять. Проект «Гумористичні бої без правил» — шість... «Ты, гроза, напои меня — допьяна, но не до смерти!» Так і ввижається, як із усіх екранних завулків уже виповзають десятки голів, оповитих «косами»; як безліч рук комічно демонструють, що вони «нічого не крали»; як лисий «лектор» із розумним виглядом знову шукає десять відмінностей між талантами Анни Андріївни і майстерністю Ріната Леонідовича...

…Може, потім і ще щось нафантазують? А що, ми почекаємо, подивимося, повеселимося. Потім, можливо, поплачемо... Над тим, як цілеспрямовано катував, тиражував і клонував свій віртуозний природний дар наш усіма любимий герой (2006 року).

Тільки чого ж плакатися? У житті либонь завжди є місце не лише подвигам... У житті завжди є місце «зелені». На тому й зростаємо.