ПОВЕРНЕННЯ БОРИСА ГМИРІ - Культура - dt.ua

ПОВЕРНЕННЯ БОРИСА ГМИРІ

7 вересня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 7 вересня-14 вересня

Серія компакт-дисків «Зі скарбниці світового виконавського мистецтва» поповнилася трьома новими — з записами видатного українського співака — баса-кантанте Бориса Гмирі...

Борис Гмиря
Борис Гмиря

Серія компакт-дисків «Зі скарбниці світового виконавського мистецтва» поповнилася трьома новими — з записами видатного українського співака — баса-кантанте Бориса Гмирі. Фонотека його записів — народних пісень, романсів, класичного оперного репертуару — величезна. Проте компакт-диски видаються вперше. Цій події сприяв фонд Бориса Гмирі (голова — Ганна Принц) за підтримки фонду «Україна-інкогніта» (президент — голова української народної партії «Собор», народний депутат України Анатолій Матвієнко).

 

Програма одного компакт-диску включає арії з класичних опер, другого — твори на слова Тараса Шевченка (це — перший компакт-диск в Україні з шевченківським репертуаром). Третій присвячений українським та російським романсам. Останній виданий як доповнення до майбутньої монографії Ганни Принц та Маріанни Копиці «Гмиря і Шостакович», яка вийде друком протягом трьох місяців. Ця книга — результат фундаментального дослідження творчих і особистих відносин між Гмирею та Шостаковичем. Всебічно проаналізований процес співпраці співака і композитора над вокальним циклом «П’ятиденка», який і відкриває названий компакт-диск. Розкрито також справжню причину відмови Гмирі співати у Тринадцятій симфонії Дмитра Шостаковича. Відтоді, як Шостакович почув Гмирю, у композитора з’явився ряд творів, написаних для його голосу. В одному з численних листів до Гмирі Дмитро Шостакович писав: «Я ще не створив музики, гідної вашого дивовижного таланту». Протягом 1950-х років композитор створює цикл романсів для баса, далі — партію баса у Тринадцятій симфонії, романси на слова О.Пушкіна, які особисто адресовані Гмирі.

Запис «П’ятиденки» — вокального циклу з п’яти романсів — відбувався в присутності Шостаковича. У своїх спогадах акомпаніатор Гмирі Лев Острін згадує: «Під час запису Д.Д.Шостакович сидів біля мене, за роялем, і перегортав ноти. У найбільш напруженому епізоді в пісні «День образ» під час звучання слів: «...Шепчутся, шепчутся: эта любовь не протянет и месяца...» раптом чуємо: «а...а...а...» Озирнулися, а це Дмитро Дмитрович не витримав і розплакався: «Я... я не знаю, що зі мною сталося». Як він потім пояснював — від захвату співом Гмирі, що викликав такий наплив почуттів і від незбагненності, що таку геніальну музику написав».

Прем’єра концертного виконання цього циклу відбулася 16 травня 1956 року в Колонному залі ім. Миколи Лисенка Київської філармонії у присутності Д.Шостаковича. Концерт мав великий успіх, його знімали для телебачення, транслювали по радіо.

У згаданому прем’єрному концерті в Києві цикл Шостаковича відкриває концертну програму. Поряд з циклом романсів до першого відділення увійшли твори композиторів-сучасників (Свиридова, Шишова), друге відділення повністю складається з російської класики (Чайковський, Рубінштейн, Даргомижський, Рахманінов, Мусоргський), а згодом співак додає і твори українських композиторів (Косенка, Майбороди) та народні пісні. У пропонованому компакт-диску подано саме ту програму, до якої увійшли і твори української класики.

Не дивно, що Дмитро Шостакович захоплювався голосом Бориса Гмирі, адже він унікальний. Про це свідчить те, що в репертуарі співака водночас були басові партії, баритонові і... тенорові (всього 77 партій). В «Тарасі Бульбі» М.Лисенка, наприклад, Гмиря співав і партію Тараса (бас) і партію Андрія (тенор). Це викликало занепокоєння співака, про що він писав у листах: такий «розмах» голосового амплуа може привести і до втрати голосу. Занепокоєння було справедливим, адже зв’язки — це два тоненькі м’язи, які, при неправильному навантаженні на них, миттєво виходять з ладу. Гіркий приклад — мистецтво Марії Каллас, голос якої відзначався подібною універсальністю: він включав в себе всі типи жіночих сопрано. Каллас виконувала партії від Ізольди до Норми, від Травіати до Кармен, через що дуже рано втратила блискучість і легкість верхнього регістру, в її голосі (особливо на верхах) з’явилося розгойдування — зв’язки погано підкорялися. Гмиря ж зумів зберегти свій голос, вчасно повернувшися до виконання партій баса-кантанте і залишивши небезпечні експерименти.

Окрім офіційного тенорового репертуару в театрі, траплялися і «тенорові» курйози. На одному з концертів Лев Острін забув перетранспорувати вступ до романсу і почав грати в оригінальній теноровій тональності. Мало не зомлів, коли збагнув, що вчинив, однак було пізно: Гмиря уже почав співати. Л.Острін згадував цей випадок з надзвичайним захопленням: «Сиджу, граю і не вірю власним вухам: бас Гмиря співає тенором! Коли ж ми зайшли за лаштунки сцени, він тільки усміхнувся: «Ти що, вирішив, що я перекваліфікувався?»

Ці факти говорять про надзвичайну гнучкість і пластичність, піддатливість голосу Бориса Гмирі. Жодний звук не співається напружено, ні в чому не відчувається, що Гмирі складно, що він «пристосовується» до зручної позиції. Граничні ноти басового діапазону у виконанні співака залишаються теплими, ніжними, лагідними. Власне, тут можна говорити не лише про природні виняткові дані, але й про психологію особистості, про характер Гмирі: чемний, ввічливий, уважний і надзвичайно чуйний та ніжний. Про це свідчать і його щоденники, особливо його листи до дружини — Віри Августівни Гмирі. Якими тільки пестливими словами не називає він її: «моя радість», «щастя моє», «Вірушенька моя ненаглядна», «сонечко моє теплеє», «люба моя», «моя голубонько», «вітонька моя яблунева», «малеча моя дорогенька», «дитино», «радість моя зоряна»... Справді, коли людина здатна так кохати, вона здатна творити Велике мистецтво, сповнюючи його тим світлом, якого так мало «у цьому світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань».

Ця ніжність особливо відчувається в характері виконання Гмирею камерних творів: пісень, романсів. Причому поєднується вона з типово українською рисою — епічністю мислення. Тож, з одного боку, у своєму мистецтві Гмиря — філософ, який логічно вибудовує музичну фразу, знає напам’ять не лише вокальні партії, але і фортепіанний супровід (після концерту всі помилки акомпаніатора будуть помічені). З іншого боку, у голосі Гмирі — безкрайнє світло, близьке до того, що з’являється в епічній розповіді, про які б трагічні події не йшлося. Навіть гнівні поезії Шевченка Борис Гмиря інтонує з відтінком ліро-епічним. «Учітеся, брати мої» на музику Миколи Лисенка в інтерпретації Гмирі — не є урок, не є повчання. Це прохання, ключ до якого співак знаходить у словосполученні «молю вас, благаю» і виконує його з плачем.

Гмиря народився в бідняцькій родині. В 11 років замість того, щоб вчитися, змушений був піти на роботу по найму, щоб допомогти сім’ї. Працював кур’єром у суді, матросом, кочегаром, вантажником. У 1933 році помер батько, а матір чудом він врятував. Такий нелегкий шлях був школою для істинного розуміння українських пісень і, зокрема, пісень на вірші Кобзаря.

Типологічно можна провести і паралелі між творчими долями Миколи Лисенка і Бориса Гмирі. Адже, виконуючи романси Лисенка на слова Шевченка, співак наче продовжив важкий шлях композитора, який багато зробив для увічнення пам’яті Тараса Шевченка. Лисенко влаштовував шевченківські концерти, брав участь в проекті по спорудженню пам’ятника Шевченку. Існує версія, що і в акції перевезення тіла Кобзаря до Канева також не обійшлося без Лисенка. За нотний зошит «До 50-х роковин смерті Шевченка» комітет у справах друку уклав: «Наложить арест на указанное произведение с уничтожением его издания».

Борис Гмиря, в свою чергу, відважився зробити сольний концерт «Шевченкіана» (він і по сьогодні єдиний співак в Україні, який має сольний концерт з творів на слова Шевченка) — і це в той час, коли по країні котилися лавини арештів. А Гмиря співав романси, в яких звучало Шевченкове: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає». Мріяв Гмиря разом з великим пророком, щоб Україна «благословила дітей своїх твердими руками і діточок поцілувала вольними устами», а ще, щоб «ожила добра слава України». Біографічними рядками були для Гмирі і наступні: «Молися, сину, за Вкраїну — його замучили колись».

Відомий російський диригент Давид Бухін (Санкт-Петербург) у листі, датованому 12 грудня 1998 року, підкреслив: «...Вічно буде виникати думка про те, що якби прожив своє яскраве життя Борис Гмиря в якійсь незалежній європейській, навіть маленькій державі, він іще за життя став би святим. І було б це життя куди довше і щасливіше. Правда, виникає питання: чи співалося б так цьому рідкісному співакові? Адже партитурою йому стала трагічна і щемна історія українців, світового народу, який породив його на страждання і пам’ять про себе... Гмиря — це безодня, гігант. Він посланий Україні як національна ідея...»

Мудрий співак, мудра особистість, яка розраховує у своєму виконанні на розумних, чуйних людей, до яких звертається, довіряє їхній культурі. Адже тільки вірячи людям, можна їх просити, а не повчати, висловлюючись догмами та аксіомами.

В репертуарі третього компакт-диску з оперних арій у виконанні Бориса Гмирі можна почути уривки з опер К.Данькевича, М.Глінки, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, Г.Майбороди, Дж.Верді, Р.Вагнера, М.Лисенка. Найулюбленішою партією Гмирі була партія Тараса Бульби (арія та монолог записані на диску). Здавалося б, хрестоматійний вибір, але яке нехрестоматійне трактування образу! Борис Гмиря показав рідкісне уміння побачити в давно знайомому образі нові живі риси, розкрити те, що було приховане в нотах, або приховане самими виконавцями. Співак писав у незакінченій статті, звертаючи увагу на сцену прощання матері з синами, яких Тарас Бульба приводить на Січ: «Мати, благословляючи синів, непритомніє... Тарас з презирством дивиться на неї, безтурботно та грубо вигукує «очуняє» і виходить, весело постукуючи підборами. В надзвичайно трагічній сцені, так сильно відображеній в музиці Лисенком, враз в залі лунає сміх. Чомусь вважалося, що це і є «успіх»! Це, начебто, і є істинний Тарас. Та хіба це наш народ? Це наклеп на наш народ, та й на Тараса також... В результаті дослідження цього епізоду мені вдалося знайти в старому лисенківському клавірі «піанісімо» над словом «очуняє», з чого видно, що Лисенко трактував цю сцену і слово як бажання Тараса скоріше поїхати, щоб не переживати ще раз нестямну картину прощання».

Борис Гмиря пішов з життя 32 роки тому. Ці три перших компакт-диски є початком повернення Гмирі до цінителів справжнього співу. Адже записи його виконання (більшість збережена в архіві) є раритетними і розшукуються фахівцями багатьох країн світу. Іще у 1962 році ім’я Бориса Гмирі було внесено до Міжнародної енциклопедії «Who is Who?», у 1992 — включено до списку імен 100 найславетніших українців за тисячолітню історію України.

Фонди Бориса Гмирі та «Україна-інкогніта» мають на меті найближчим часом видати ще два компакт-диски зі співом Бориса Гмирі. Тож, як запевняє Ганна Принц, це тільки початок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво