Постановник найамбітнішого кінопроекту 2005 року Володимир Бортко: «Майстра і Маргариту я вперше зустрів у Києві, на вулиці Чапаєва»

Поділитися
Темна ніч була над Єршалаїмом. А над Пітером, напевно, біла. Але для Володимира Бортка, екс-киянина, ...
Володимир Бортко

Темна ніч була над Єршалаїмом. А над Пітером, напевно, біла. Але для Володимира Бортка, екс-киянина, а тепер центрового кінорежисера північної столиці Росії, весь минаючий рік «злипнувся» в одну суцільну добу: день—ніч для нього стали майже нерозрізнимі. По 24 години гарував над «Майстром і Маргаритою» — кіносеріалом, який задовго до виходу на телеекрани (прем’єра через тиждень на «Інтері») вже встигли охрестити «найамбітнішим» (судячи з бюджету), «найнереальнішим» (чотири попередні спроби російських режисерів екранізувати роман провалилися з тріском) і «найбільш очікуваним»... Культ Булгакова, на жаль, останнім часом виродився в маскульт, тому й чекають: чи «опопсить» ТБ найпопулярніший роман Булгакова?

У Бортка — тембр (і вуса) як у Микити Сергійовича (Михалкова), ініціали як у... Володимира Володимировича (Путіна) — вони, до речі, добре знайомі за пітерським періодом трудів праведних нинішнього російського президента. А полемічна пристрасність і естетичний запал — вже й не знаю як у кого... Бортко буквально «в’їдається» у матеріал, над яким працює, і в розмові про предмет екранізації йому палець у рота не клади — відкусить із хрускотом. Навіть у ці хвилини триває доробка-полірування кіноверсії роману. Режисер на взводі. Але між справою «зондує» Інтернет, де, за його словами, «тьма майстероодержимих точать ножі, готуючи плаху для можливої розправи над екранізатором улюбленої книжки»...

— Володимире Володимировичу, на який рейтинг розраховуєте? «Бригаду» або «Не народися вродливою» придавите?

— Розумієте, в чому річ... Якщо скажу, що рейтинг для мене не має великого значення — злукавлю. Але коли відповім, що знімав фільм заради того, щоб перебити й переконтрпрограмувати якийсь серіал на конкуруючому каналі, — це буде нісенітниця. Я знімав кіно... Все! І я його зняв. І це найкращий фільм із того, що я будь-коли робив.

— Нічого собі заявка... Прямо «найкращий»? Після «Ідіота»? Після «Собачого серця»?

— Повторюю, якщо ви не зрозуміли: «Майстер і Маргарита» — мій найкращий фільм.

— Добре-добре… Володимире Володимировичу, можливо, затягну запитання, але висловити хочеться... Не знаю, як вас, але мене, наприклад, не залишає відчуття, що популярна книжка якраз в координатах сьогодення постала в сприйнятті багатьох певним значком маскульту, не кращим, ніж Донцова... Контраст вільної містики і казенний атеїзм, який колись багато в чому став запорукою успіху роману, нині — привід використовувати бренд «Майстра і Маргарити» де завгодно і як завгодно: десятки безглуздих і бездарних інсценівок, багатотисячні наклади в м’яких обкладинках... Не зникаюча мода, що затягує роман у лещата «попсовості»...

— Хочете сказати, що «Майстра» занадто часто ставлять?

— Хочу сказати, що найчастіше ставлять бездарно. І спекулюють на популярній назві, яка притягує однією лише абревіатурою «МіМ»... Ви бачили, наприклад, спектакль Віктюка «за мотивами»?

— Бачив... Цей спектакль має не просто віддалений стосунок до роману, там цього стосунку просто немає. Це повна маячня! При цьому хочу зауважити, що Романа Григоровича щиро поважаю, а його «М.Баттерфляй» і «Служниці» — приголомшливі постановки. Але зрозумійте мене правильно, не можна за дві години розкрити цей роман! Такі спроби безуспішні! Не можна розривати ці внутрішні, тонко спаяні Булгаковим сюжетні нитки, оскільки одне без іншого неможливе.

— Але, до речі, ви ж самі якось прохопилися, ніби в цьому романі вас більше хвилює саме соціальна лінія...

— Я такого не міг сказати. «Майстер і Маргарита» — дуже сумна книга, і я упевнений, багато людей це усвідомлять саме після нашого фільму... А Віктюк? Ну до чого тут Сталін? Це все одно що заманювати публіку на спектакль під назвою «Дансинг у ставці Гітлера». Повелися на назву... Прийшли... І що побачили? Роман Булгакова — це ж ще й певна художня система. Тим, хто знайомий зі значеннями терміна «меніпея», — це пояснювати не треба…

— А тим, хто не знайомий, не треба й поготів.

— У Булгакова сполучення і переплетення кількох тем і кількох пластів висікає думку, ідеї... А що залишиться, якщо «вистригти» одну ділянку на цьому полі? Тому й ставлюся досить скептично до спроб «компактного» кіновикладу роману. І тому виникли 12 серій — як докладна розповідь, як послідовна історія. До речі, перша-друга серії можуть видатися не дуже характерними... Вони складаються в основному з двох сцен — зустріч на Патріарших і Ієшуа...

— Яку сцену ви перезняли б, проглянувши вже готовий матеріал?

— Ніяку. При тому, що географія зйомок була велика — і Москва, і Санкт-Петербург, і Судак...

— Знімали в Генуезькій фортеці?

— І не тільки там... І, як бачите, все нормально... І незрозуміло чому багато людей на вуха стають: це містична книжка, вона несе небезпеку!.. Товариші, уважніше читати потрібно! «Майстер і Маргарита» — суто радянський роман, написаний урозріз із соцреалістичними канонами. І соціального в ньому дійсно дещо більше, ніж власне містичного. А те, що в різний час екранізацію тексту безуспішно планували і Елем Климов, і Володимир Наумов, і Ігор Таланкін, і Ролан Биков, і Ельдар Рязанов, і Юрій Кара — це ще ні про що не говорить... «Гамлета» теж мріє поставити кожен другий театральний режисер, але не кожному вдається. Відомо, що за рубежем, у Польщі, є три екранізації: полякам, певне, більш зрозуміла й близька ідеологія твору. Одну з них здійснив Анджей Вайда 1971 року — «Пілат й інші». І, як відомо, навіть після «містики» режисер почувається пречудово: от недавно навіть «Біси» у «Современнике» поставив. 1972 року була картина режисера Петровича «Майстер і Маргарита», а 1988-го ще один поляк Мачек Войтишко зняв свій телесеріал... І у Юрія Любимова на Таганці «Майстер» йде майже чверть століття, а Юрій Петрович при цьому почувається дай Боже кожному в його віці... Тому, випереджаючи можливі запитання на цю тему, як правило, наводжу один приклад: Гете теж якось перетнувся з містикою в «Фаусті», але пішов у світ інший зовсім не тому, що в цьому винен Мефістофель... Просто відведений йому вік закінчився!

— Пам’ятаєте, коли вперше прочитали роман Булгакова?

— Мені було років 14. І сусідка по дому принесла журнал «Москва». Певно, та перша публікація була з купюрами, але мені шалено сподобалося. Тож перша зустріч із Майстром і Маргаритою відбулася саме в Києві... На вулиці Чапаєва... А цю вулицю у вас уже перейменували?

— Здається, поки ні.

— Тоді ж у романі все для нас було новим. На Заході звично писали і читали про містику, про нечисту силу. А тут — продукція «радпису», Спілки радянських письменників! Але водночас герої «Майстра» були рідними. Гадаю, західний читач меншою мірою міг їх відчути, ніж ми.

— Згодом часто поверталися до цієї книги?

— Повернувся тільки 1990 року. З 1990 по 1995 рік писав сценарій. Мені казали: «Божевільний, навіщо ти це робиш, все одно нічого не вийде! Та й справді, сценарій був готовий, а фільм із десяти серій замовила компанія «Кіно-Мост» Гусинського для НТВ. Але тут і виникли непевності з власниками авторських прав...

— З онуком Олени Булгакової, Сергієм Шиловським?

— Не хочу уточнювати. Загалом, не знайшли спільної мови. До того ж ці «власники» вирішили продати права Голлівуду, щоб згодом випустити не лише фільм, а й, напевне, крем «Азазелло», мило «Майстер», шампунь «Маргарита»... Чи щось ще. Тільки я впевнений: для Голлівуда цей матеріал непідйомний. Не в плані бюджету, а в питаннях ментальності. На Заході, якщо друкують книжку, то до неї грубезним томом ідуть спеціальні доповнення-роз’яснення: що й чому... Західному читачу незрозуміла ні Аннушка, яка розлила олію, ні Берліоз із відрізаною головою... Все це можна красиво зняти, обробивши комп’ютером, але повітря і споконвічні пахощі талановитого радянського роману «Майстер і Маргарита», не сумніваюся, у Голлівуді вивітрять...

— І що ж, Валерій Тодоровський як куратор серіаловиробництва на каналі «Росія» усе ж таки вистраждав у булгаковських нащадків права на вашу екранізацію?

— До чого тут Тодоровський? Він нічого не вирішував... Були інші люди. Вони вирішували і знали, що робити. Коли після «Ідіота» ми з ними зустрілися і вони запитали, що збираюся знімати надалі... Я і запропонував цю назву. Справа залишалася тільки за ними.

— Чому знову виникла свистопляска у зв’язку з жіночим образом у вашому черговому фільмі? І Настасію Пилипівну ви знайшли не відразу, і Маргариту шукали довго...

— А чому у Швейцарії жити комфортніше, ніж у Росії? Звідки я знаю? Певне, вродливі й талановиті Маргарити пішли в модельний бізнес або в проституцію... Не знаю! Може, ці вродливі й талановиті вже зараз вступили на перший курс театральних вузів і незабаром у нас буде неймовірний вибір... Теж не знаю! Певне, мені менше пощастило в цьому питанні, але потрібно було, щоб така акторка виявилася саме тут і саме зараз... І роботою Ганни Ковальчук у ролі Маргарити я задоволений... Не тому, що вона брюнетка чи відома за серіалом «Таємниці слідства». Будь вона хоч блондинка, хоч шатенка... Просто Аня влучила в пікову масть! При цьому не приховую — на Маргариту пробувалися багато відомих акторок. Але в Ганні, точніше, в її образі, є щось есхатологічне. Щось від відьми...

— До того ж вона дещо схожа на Олену Сергіївну Булгакову...

— Не в цім річ! Просто вона талановита людина.

— А Майстром задоволені? Актором Олександром Галібіним?

— На цю тему я принципово не хочу говорити.

— Володимире Володимировичу, якщо пофантазувати напередодні прем’єри і скласти, скажімо так, ідеальний кастинг у проект «Майстер і Маргарита» з акторів не лише російського, а й світового кіно: ну, наприклад, Майстер — Марлон Брандо, Маргарита — Анжеліна Джолі, Воланд — Роберт де Ніро, Ієшуа — Девід Кевізел, який знімався у Мела Гібсона в «Пристрастях Христових»...

— Припиніть! Зрозумійте, як я міг би пояснити тому ж Марлону Брандо, дійсно великому актору, якісь реалії московського життя 30-х років XX століття? Як?! Як він зрозуміє про комуналку? Про критика Латунського? Про московські вулички? Брандо, навіть знаючи шість мов, не зрозумів би, що таке їдальня для радянських письменників...

— Але в «Данії-тюрмі» теж не сидів ні Олів’є, ні Смоктуновський, а ролі...

— А от якби я ставив «Гамлета», тоді про Брандо ми б і поговорили.

— Володимире Володимировичу, вас величають «батьком-засновником» новітньої традиції — адаптувати класику під серіальний формат. Після успіху «Ідіота» з його сімома статуетками «Теффі» екранізація класики для багатьох стала просто «золотою жилою».

— Для кого це для «багатьох»?

— Ну як... Прошкін екранізує «Доктора Живаго» Пастернака, Соловйов «Анну Кареніну» Толстого...

— Зйомки «Кареніної» призупинені.

— Така собі Уляна Шилкіна екранізує «Золоте теля» Ільфа і Петрова. З Меньшиковим...

— Не вірю в цей замір.

— На підході, кажуть, «Казус Кукоцького» Улицької...

— Послухайте, мене це мало хвилює... От вийде «Майстер», і я сподіваюся, всі ваші розпитування про вростання книги в «систему» маскульту зникнуть самі собою... Я — режисер. Я відчуваю матеріал — отже, беруся за нього. Якщо хтось відчуває «Анну Кареніну» — його справа!

— Володимире Володимировичу, після «Майстра», мабуть, візьметеся нарешті за «Тараса Бульбу»?

— Чому ви так вирішили?

— На тій підставі, що кілька років тому, як мені відомо, ви були в Києві і навіть намагалися вийти на переговори з Кучмою щодо спільного кінопроекту за Гоголем... Але сьогодні вас випередили...

— Хто?

— Хотиненко запускає свого «Бульбу», а Федір Бондарчук недавно заявив, що після Стругацьких візьметься за серіал за цією ж повістю.

— Нехай... Нехай знімають. І Хотиненко, і Бондарчук... Я знаю, що й у Києві Віктор Гресь давно хоче зняти «Бульбу» з Депардьє.

— Навряд чи.

— Глек розбили?

— Депардьє, з огляду на все, сюди приїхав вирішувати питання про землю під свої виноградники, а про фільм, найімовірніше, дізнався лише з газет...

— Що таке вибір теми для режисера? Це результат багатьох компонентів, самого бажання замало. Гадаєте, «Сатирикон» Фелліні виник тільки як порив його генія? Ні. Це була сума доданків: бажання продюсера, наявність засобів, затребуваність теми. «Тарас Бульба» — проект престижний. Але це проект насамперед політичний: українська сторона, російська, польська. Нема сумніву, «Тарас Бульба» — чудова література, але я не впевнений, що можна розраховувати на велику касу.

— А історичний масштаб? Костюмність? А пристрасті фатальні?

— Які пристрасті? От ваші знайомі пішли б на фільм «Тарас Бульба»? Адже більшість людей йде на фільм, якщо там кохання...

— Але на «9 роту» пішли і без кохання на екрані.

— У «Тарасі Бульбі» теж є любов... Любов до батьківщини — світле і святе почуття. І при цьому апріорне запитання: як зняти, аби уникнути патріотичної патоки?

— З огляду на це, «як зняти» фільм про життя Сталіна, який ви нещодавно заявляли? Там теж підводні камені і неоднозначний персонаж. У якому стані цей проект?

— З Едвардом Радзинським, котрий мав писати сценарій, останнім часом ми мало бачилися. І потім, я відчуваю, що сталінська тема сьогодні — трюїзм...

— Та книжка ж у нього вийшла надзвичайна.

— Але це книжка — не роман. Там немає історії. Там є погляд на історію. І погляд на неординарну людину. Адже Сталін був і будівничим держави, і убивцею мільйонів, і двох моїх дідусів відправив на той світ. З’явиться сценарій, власне історія, лінія розвитку сюжету, тоді можна буде відповідати на це запитання.

— У «Майстрі» яка лінія ближча безпосередньо вам — московська, біблійна, містична?

— Їх розривати не можна. Це єдине ціле.

— У вас знову на екрані тільки зірки: Лавров, Басілашвілі, Абдулов, Баширов, Філіппенко, Безруков. Наскільки злагоджено працювала така збірна «кіноантреприза», адже кожен — особа й особистість?

— У мене, здається, і раніш не було особливих проблем у роботі з відомими акторами. І в Києві я колись знімав один із своїх перших фільмів — «Канал» — із славетним Іваном Миколайчуком. Я не запрошую в картину зірку тільки заради «зірковості», а знімаю талановитих людей, які з моєю допомогою можуть, повторюся, розповісти глядачу історію... Актор для мене — найголовніше, що може бути в кіно. І ніколи не приховував: хочу знімати тільки класних артистів. І, сподіваюся, зніматиму їх надалі.

— Перед зйомками «Ідіота» ви сказали, що створюєте картину під одного генія — Євгена Миронова, а інші — «навколо»...

— Де ви таке прочитали? Це нісенітниця. Євген — хороший артист. Він талановито втілив на екрані те, що передбачалося. Але не відкрию ні для кого таємниці: кіно створює ре-жи-сер...

— Ви ображені на Миронова, тому що він відмовився від ролі Ієшуа?

— Я ніколи ні на кого не ображаюся. Ні на Янковського, ні на Машкова, яким пропонувалися ролі... Втім, нехай той-таки Янковський подивиться фільм і переконається, як прекрасно робить роль, пропоновану раніше Олегу Івановичу, його колега, котрий не злякався ні містики, ні чортівні...

— Може, ви в ціні не зійшлися з тим-таки Янковським чи Мироновим? Кажуть, що за один знімальний день вони вимагають до 10 тис. дол.?

— Це вигадки. У нас принаймні ніхто з акторів таких грошей не одержував.

— Що ж виходить, артисти це самі вигадують, набиваючи ціну?

— Не хочу відповідати на це запитання. І на запитання про бюджет також...

— Проте таємницю бюджету «Майстра» начебто давно в Інтернеті розкрито — 3 млн. дол., із яких півтора мільйона пішли на комп’ютерного кота Бегемота голлівудських майстрів із «цеху» Спілберга...

— А ви напишіть, бюджет — 3 рублі і 75 копійок... І ще напишіть, що режисер не має права про це говорити.

— А про що в такому разі режисер сам хотів поговорити?..

— Про Україну...

— Дуже цікаво...

— Чому б вам не написати, що режисер фільму «Майстер і Маргарита» колись жив у сім’ї відомого українського драматурга Олександра Корнійчука, якому нинішнього року виповнилося б 100 років...

— І це начебто б для багатьох не секрет.

— Якщо не секрет, то чому ігнорують і навіть принижують одного з найкращих українських драматургів. Я сам українець. Я маю право про це говорити. Не лише тому що знав його особисто. Він писав талановиті п’єси (нехай не всі вони рівноцінні). Він був видатним політичним і громадським діячем. З ним дружили перші особи різних держав... Я сам бачив, як до нього приїжджав Рокфеллер... При цьому Корнійчук міг спілкуватися на рівних як з американським мільйонером, з людьми, які представляли вершки культури, так і з селянами... Мама іноді мені каже, що я забрав у нього п’ять років життя своїми різкими запитаннями, на зразок «Що ви накоїли в Чехословаччині?» Але він навіть мені, тоді шпанюку, на рівних відповідав на всі запитання... Це була видатна особистість. Людина з маленької станції Христинівка, котра піднялася на такі щаблі. І що дивовижно: вулиця Чапаєва в Києві залишилася, а всього того, що хоч якось пов’язано з пам’яттю про видатного драматурга Корнійчука, у Києві немає — це стерли ніби свідомо?..

— Ви мені висуваєте претензії?

— Я нікому нічого не висуваю, а нагадую: не можна так розбазарювати свою історію, не можна перекреслювати все те, що в ній було... В Україні хіба багато «зайвих» цінностей? Треба обов’язково ними жбурлятися? Я сам — народний артист України. Мені Кучма це звання присвоїв. І що ж, мені після чергових виборів від звання відмовлятися?

— Володимире Володимировичу, ваша експресія пояснювана. Але можу заспокоїти... В Україні не тільки Корнійчука, але й Куліша, так би мовити, художнього антипода Олександра Євдокимовича, не надто поважають — дуже давно прем’єр не було, та й перевидань п’єс непомітно. Проте звернімося до старої теми: ви самі не хотіли б повернутися до Булгакова, але вже на київському матеріалі — «Білої гвардії», наприклад?

— До Булгакова я, напевно, навряд чи повернуся. Хоча саме «Біла гвардія» — його найкращий роман. А не повернуся тому, що в душі не звучить мелодія, яка пояснює потяг саме до цього твору, а не до іншого. Ілля Авербах, до речі, хотів поставити «Білу гвардію», та не встиг. А з булгаковських екранізацій найкращою вважаю «Біг» Алова і Наумова з Хлудовим-Дворжецьким і Чарнотою-Ульяновим... Коли щось зробили краще за тебе, навіщо оглядатися? Я ж і за «Ідіота» колись узявся лише тому, що мені дуже не подобався фільм Івана Пир’єва, котрий намагався розкрити філософсько-релігійну проблематику, але перервав картину, оскільки гроші в грубці спалили, а подальший розвиток подій роману радянська влада могла б не зрозуміти... А от «Брати Карамазови» того ж Пир’єва — фільм чудовий.

— В «Ідіоті» ви спробували «дописати» фінал за Достоєвського. Це відбулося спонтанно чи осмислено виникла сцена з Чуріковою і напівбожевільним героєм Миронова, який відсторонено дивиться чи то усередину себе, чи то за якийсь обрій.

— Моя бабуся дуже любила читати листи дуже відомих письменників... І, звичайно, відчувала логіку поведінки їхніх персонажів. Я теж читаю листи письменників... Наприклад, Єпанчина з «Ідіота», яку зіграла Чурікова, — слов’янська жінка, російська душа... Вона їде до доньки, яка непросто облаштувала своє життя, а по дорозі заїжджає до князя Мишкіна — побачити, розповісти, поділитися... Це звичайні речі. Це по-нашому. Ми ж добрі люди, нам властиво ділитися, відкритися, пожаліти ближнього. Тому фінал «Ідіота», як мені здається, не штучний. І Федір Михайлович, сподіваюся, не заперечував би.

З досьє

Володимир Бортко — кінорежисер, народний артист України, народний артист Росії. Закінчив Київський державний інститут імені Карпенка-Карого. Свою творчу діяльність розпочав у Києві (один із перших його фільмів — «Канал»). Найвідоміші картини: «Бандитський Петербург», «Собаче серце», «Афганський злам», «Раз збрехавши», «Блондинка за рогом», «Цирк згорів, а клоуни втекли»... Серіал «Ідіот» за мотивами роману Достоєвського, поставлений Бортко, приніс приголомшливі рейтинги російському телебаченню, спростувавши аксіому, що класика не затребувана сучасною аудиторією. Над «Майстром і Маргаритою» почав роботу відразу ж після завершення зйомок «Ідіота». Вперше в історії серіальної практики СНД були використані надзвичайно складні трюкові зйомки (на балу у Воланда і під час польоту Маргарити на мітлі), а також дорога комп’ютерна графіка. Роль кота Бегемота «зіграв» електронний робот. «Майстер і Маргарита» — найдорожчий проект російського ТБ на сьогоднішній день.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі