Послідовники Жене. Пам’ятка книжкового злодія - Культура - dt.ua

Послідовники Жене. Пам’ятка книжкового злодія

14 серпня, 2009, 13:15 Роздрукувати Випуск №30, 14 серпня-21 серпня

Переконаний: перше, що спадає на думку більш-менш начитаному громадянину при згадці про книжкових злодіїв, — уже майже хрестоматійна історія про вкрадений Жаном Жене том «У затінку дівчат-квіток» Марселя Пруста...

Переконаний: перше, що спадає на думку більш-менш начитаному громадянину при згадці про книжкових злодіїв, — уже майже хрестоматійна історія про вкрадений Жаном Жене том «У затінку дівчат-квіток» Марселя Пруста. Зачудування майбутнього реформатора французької прози, якого ставлять в один ряд з Селіном, Камю чи Сартром, нескінченними реченнями першої книги-епопеї «У пошуках утраченого часу» було настільки сильним, що стриматися й не привласнити видання виявилося понад силу. Бібліомани знають, наскільки складно буває протистояти всепоглинаючому прагненню володіти тією чи іншою книгою. Щоправда, ця обставина аж ніяк не завадила, як з’ясувалося, далеко не сентиментальній французькій Феміді відправити творця «Богородиці квітів» чи «Чуда про троянду» на три місяці і один день за грати. До слова, у книгарнях досі можна знайти книги цього класика французької літератури ХХ століття. Зокрема, його п’єсу «Покоївки» в україномовній версії Юрія Покальчука, видану ще 2002-го «Кальварією», чи так само україномовний «Щоденник злодія», перекладений Олегом Жупанським і надрукований «Юніверсом» двома роками пізніше. Щоправда, з’ясувати, чи користуються попитом серед книжкових злодіїв твори самого Жене, наразі не вдалося. Натомість те, що книги у книгарнях крадуть так само регулярно, як і будь-який інший нехитрий крам, стверджувати можна таки напевно.

Про наявність таких крадіжок засвідчили всі опитані чернівецькі книготорговці. І це попри те, що визнавати факт крадіжки тієї чи іншої книги в магазинах не прийнято. Принаймні точних цифр недостачі сторонньому тут точно не покажуть, так само, як ніколи не зізнаються, що здану вами у «Букініст» на комісію книгу просто... поцупили. Проте навіть за цих обставин вдалося з’ясувати, що нечисті на руку співвітчизники не оминають ні невеличких крамничок, ані великих спеціалізованих книгарень. Форма власності тут також значення не має, про які б магазини не йшлося: приватні, комунальні чи державні. Тому єдине, чим різнилися оцінки причетних до торгівлі книжками людей, — визначенням масштабів згаданого явища. Якщо представники невеликих магазинів говорили про переважно поодинокі випадки крадіжок, то у профільних супермаркетах йшлося про значно більшу їх кількість.

Наприклад, працівники книгарні обласного бібліотечного колектора ледь не на рік мали розмов, після того як у них з-під носа поцупили Універсальний Слов­ник-Енциклопедію (УСЕ). Саме висока вартість видання — майже 90 гривень — змушувала неабияк жалкувати за прогавленою кілька років тому книгою. Адже зазвичай, зізнається завідувач шкільного відділу обласного бібколектора Петро Гаврил­ко, за рік його магазин втрачає таким чином книг не більше ніж на 50 гри­вень. Так само досі добре пам’ятає пропажу дорогущого фотоальбому про один із замків Ве­ликої Британії директор «Бу­кініста» Мари­на Лібанова. Для невеличких магазинчиків, з їх незначними обіговими коштами, про­пажа кожної такої книги — подія. Спостере­ження про те, що взимку книжки крадуть частіше, ніж влітку, також належить пані Марині. Більше одягу — більше можливостей приховати вкрадене.

Натомість у супермаркетах схильні до узагальнень. Хоча й тут можуть за назвами перелічити більшість украдених книжковими злодіями книг. Ображена на книжкових клептоманів директор великої чернівецької книгарні «Наука» Наталя Барановська зопалу навіть зізналася, що тільки минулого року з її магазину винесли літератури ледь не на... 13 тисяч гривень. Та хай там як, але наразі варто говорити вже не про поштучні втрати, а про зникнення цілих книжкових полиць. Продавець Микола, якому довелося працювати аж у трьох чернівецьких книжкових супермаркетах, зізнається: за три роки роботи йому не раз доводилося знаходити по закутках книгарень чи на полицях за іншими виданнями по п’ять-шість зірваних із книжок так званих захисних чіпів. (Встановлені на виходах із книгарень турнікети зазвичай реагують на такі чіпи, які розмагнічують під час сплати покупцем вартості книги, набридливим деренчанням.) Натомість самі книги безслідно зникали. Проте останнє аж ніяк не свідчить про різницю у ставленні злодюжок до своїх потенційних жертв. Вочевидь, це пов’язано не тільки з більшими торговельними площами книжкових супермаркетів, за якими продавцям складніше встежити, але й ширшим асортиментом пропонованих ними потенційним покупцям видань. Тож чи не єдине, що мало би бодай якось заспокоїти сумління буковинців, це зізнання директора книгарні «Буква». Пані Оксана Тимчишин каже, що порівняно з іншими містами країни, де є книгарні цієї мережі, публіка у Чернівцях ще досить цивілізована, тому краде не так вже й багато. Саме це дозволяє чернівецькій книгарні не виходити за межі визначених керівництвом мережі допустимих втрат.

Злий намір чи порив душі?

Зникнення книг виявляють переважно під час ревізій. Проте ще задовго до запланованого переобліку продавці, які ледь не напам’ять знають увесь свій товар, де й на якій полиці лежить та чи інша книга, врешті просто впізнають почерк, яким проставлено ціни на її сторінках, помічають їх зникнення. Хоча траплялося, що книги крали з полиць біля касового апарата — прямо на виході з магазину, — проте ніхто з працівників книгарні цього не помічав. Якоїсь закономірності у тому, які саме книги цуплять, не існує. Дороговказом для когось є товщина книги та її зовнішня привабливість, а хтось — цілеспрямовано полює за потрібним довідковим виданням чи улюбленим автором. В одній з великих чернівецьких книгарень таким чином зникла ціла полиця книг одного й того самого автора й напрямку. Очевидно, що за кожним наступним томом зловмисник навідувався сюди не раз і навіть не двічі! І справді: якщо інтерес до вкрадених у тій-таки «Букві» томів із пригодами Гаррі Поттера, комп’ютерної чи філософської літератури зрозуміти ще якось можна, то для чого крадіям розрізнені томи букіністичних Блока чи Гоголя, — осягнути значно складніше. Залиша­ється лише припускати, що в одному випадку йдеться про злий намір і цілеспрямовану дію, а в іншому — спонтанний порив загадкової слов’янської душі. («Тільки не подумайте, що за кор­доном книг не крадуть. Ще й як крадуть», — запевняє директор «Букініста» Марина Лібанова.)

Ну, а те, що книги крадуть не тільки малозабезпечені люди з метою подальшого перепродажу й отримання матеріального зиску, свідчить тематика поцуплених видань. Що не кажіть, але покупців на специфічну наукову літературу з історії чи юриспруденції навіть за межами книгарень не так уже й багато. Так само, як і на викрадену у «Букві» белетризовану біографію першого російського президента Бориса Єльцина, написану відомим німецьким дослідником. Очевидно, що читати її в принципі мали би люди серйозні та респектабельні. А відтак украсти її також могли тільки цілеспрямовано або на чиєсь конкретне замовлення.

Натомість уже згадуваний вище продавець Микола запевняє, що не раз і не два виявляв украдені у його магазинах видання, наприклад, енциклопедію вартістю 200 гривень на розкладках торговців книгами під кінопалацом «Чернівці». Спроби з’ясувати походження видань закінчувалися плутаними поясненнями про невідомих тіток, які у такий спосіб нібито хотіли позбутися непотрібних їм книг. Водночас у решті чернівецьких книгарень, включно з тими, які беруть книжки на комісію, існує неписане правило: книги, походження яких сумнівне, для реалізації не брати. «Я не скупник краденого», — каже з цього приводу Марина Лібанова.

Портрет злодія

Як виявилося, скласти його непросто. Адже ловлять у книгарнях лише незначний їх відсоток. Та й переважно аматорів. Натомість більшість справжніх професіоналів залишаються поза увагою книготорговців. На те він професіонал, щоб ніхто і не подумав... У невеличких книгарнях на гарячому частіше трапляються впійманими люди старшого віку — переважно чоловіки без визначеного роду справ і місця проживання. Окрім обережної поведінки, що мимохіть привертає увагу, характерною ознакою таких відвідувачів є чорна поліетиленова сумка, до якої вони мають намір непомітно опустити вподобану книгу. Жінки намагаються красти недорогі дитячі книжечки. На такі книги, вартістю до 16 гривень, зазвичай не клеять захисних чіпів, а тому їх простіше пронести повз турнікети. Хоча й останні зовсім не є панацеєю від крадіїв. Подейкують, що достатньо загорнути книгу у фольгу, щоб диво-апарат її просто не «побачив». Пожвавлення й метушня біля полиць також слугують застережним сигналом для працівників магазину.

Не гребує крадіжками й молодь. Студенти намагаються таким чином зекономити на підручниках з економіки та юрис­пруденції і різноманітній довідковій літературі, а діти — особливо хлопці — часто крадуть все, що потрапляє під руки, просто для бравади. Чим іще, окрім бравади, пояснити виявлені працівниками бібколектора у сумці учня ПТУ шість або сім абсолютно не потрібних йому підручників, які він поцупив, допомагаючи книгарні перевозити пачки книжок? Найчастіше діти крадуть пакунки листівок, романи Толкіена, рідше — компакт-диски. Трапляється, що диск просто виймають із коробочки, яку тут-таки залишають порожньою на полиці. Такі крадії поодинці не діють. Поки хтось із них краде, один або кілька молодиків намагаються відволікати увагу продавця. Старший продавець «Книжко­вого супермаркету» Світлана каже, що останнім часом, окрім кра­діжок, за відвідувачами книгарні помітили ще одну прикру звичку. А саме — спроби псування книг. Відтак працівникам книгарні вже не раз потрапляли до рук видання з видертими такими горе-книголюбами сторінками.

Крадіжка та визнання

Кожен такий випадок пригнічує й обурює продавців книг. Бо хоча, за словами директора «Букініста» Марини Лібанової, у ціну товару й закладається встановлений досвідом і певними економічними обрахунками відсоток на так звану «забудькуватість покупця», відшкодовувати вартість кожного вкраденого видання продавцям часто доводиться з власної кишені. При влаштуванні на роботу кожен працівник книгарні підписує документ про повну матеріальну відповідальність. Тому і виходить, що книжкові злодії обкрадають не магазини, а дітей конкретних Світлани чи Миколи.

Проте більше за необхідність віддавати частину коштів зі своєї не такої вже й великої зарплатні продавців засмучує інше. «Крадуть, як правило, не для того, щоб вгамувати свій духовний голод, а для наживи, – каже директор «Букініста» Марина Лібанова. – На жаль, це далеко не той випадок, коли людина хоче читати, але у неї немає коштів на придбання тієї чи іншої книги». Хоча на семінарах закордонні фахівці часто стверджують зворотнє й радять вітчизняним книготорговцям тішити себе думкою, що украдена книга потрапила до рук вдячного читача, що він без неї ну аж ніяк не обійшовся б. Таких читачів у більшості чернівецьких книгарень самообслуговування чудово розуміють і ніколи не заважають відвідувачам годинами розглядати виставлені на полицях видання, навіть читати їх у спеціально відведених для цього місцях. Деякі постійні клієнти, перш ніж наважитися купити те чи інше видання, прочитують таким чином цілі бібліотеки. Для декого книжки відкладають на тиждень-два, декому — продають зі знижкою.

Можливо, саме тому усі працівники книгарень єдині у думці: до крадіжок треба ставитися однаково, немає значення, що вкрадено — шматок ковбаси чи книгу. Кому легше від того, що ту чи іншу книгу вкрали для отримання інтелектуальної насолоди, а не з метою її перепродажу? Виправдання крадіям немає. Їхній мотив, зазвичай, — збагачення, а вибір об’єкта крадіжки зумовлений тим, що книгарня – доволі зручне місце для такого злочину (погана охорона, відсутність відеоспостереження, стелажі закривають крадія від продавця тощо), книжка — зручний об’єкт (невелика), а покарання рідко буває суворим.

Саме з цієї причини працівники книгарень рідко звертаються до правоохоронців. Сподіватися на дієву допомогу з їхнього боку — справді марно. І не лише тому, що кримінальна відповідальність за крадіжку книг не передбачена. (Незначна сума збитків — менше законодавчо встановленого мінімуму у 907,50 грн. — не дозволяє міліціонерові займатися пошуком викрадача. Хоча, якщо зважити на мимовільне зізнання директорки «Науки» про накрадені в її магазині на 13 тисяч гривень книги, очевидно, що ситуація не така вже й однозначна.) Відтак більше тяганини з цим буде тому ж таки директорові книгарні, — пояснює мотив своєї поведінки у таких випадках керівник чернівецької «Букви» Оксана Тимчишин.

А в тому, що доблесна міліція сприймає книжкові справи як щось другорядне, цілком міг пересвідчитися й автор цих рядків. Навіть письмового звернення до сектору зв’язків із громадськістю УМВС України у Чернівецькій області виявилося недостатньо для того, аби вирвати у правоохоронців інформацію про звернення працівників книгарень з приводу викрадення книг, виклики міліції на місце скоєння злочину, врешті, максимально можливе покарання за крадіжку книги тощо. Втім, додає надії на завершення ери крадіжок книг зміна до законодавства, відповідно до якої кримінальна відповідальність передбачається за розкрадання майна, вартість якого перевищує 60 грн. 50 коп. (0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), а не 907 гривень, як це було ще на початку нинішнього року.

Хоча, якщо подивитися на справу з іншого боку, то хто з письменників, тільки поклавши руку на серце, не мріє, щоб саме його книжка користувалася найбільшим попитом. Нехай навіть у книжкових злодіїв. Наприклад, успішна українська письменниця Лариса Денисенко не тільки ніколи не ображається, коли її «Корпорацію ідіотів» представляють як роман, що його найчастіше крали з книгарень, а ще й отримала за це ящик горілки та премію «Літературний олімп-2006».

Бібліотерапія як засіб від кризи

Недаремно хтось мудрий сказав: ті, хто читає книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор. Чернівецькі книготорговці всі як один переконані: економічна криза чи не найкращий час для того, щоб повернутися обличчям до книги. Врешті, коли ще, як не під час вимушеного безробіття, є можливості для спілкування з книгою? «Читайте Драйзера і вам все відкриється», — радить тим, хто втратив роботу, оптимістка Марина Лібанова, яка сама прийшла працювати до книгарні під час особистої життєвої кризи, а зараз не уявляє себе без улюбленої справи. Психолог-консультант медико-психологічного центру Буковинського державного медичного університету Оксана Пендерецька додає: ті, хто читає книжки, завжди будуть здоровішими за тих, хто дивиться ТБ. Суспільна напруга й індивідуальний стрес, пов’язані з економічною кризою, часто напряму спровоковані медіа — людина ще не відчуває змін на гірше у своєму житті (можливо, і не відчує), а з екранів і моніторів на неї ллються потоки негативної інформації про те, як буде зле і складно. Тому в умовах кризи краще читати книги (для цього їх зовсім не обов’язково красти!) — це не лише відволікає від турбот, але й нерідко допомагає знайти відповіді на складні життєві запитання. Це, зрештою, й непогана психотерапія. Недаремно вже багато років існує особливий різновид психотерапевтичного впливу — бібліотерапія, тобто корекція психологічних проблем особистості з допомогою читання спеціально підібраної художньої літератури.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво