Пошук аналогій: від ермітажу до кунсткамери - Культура - dt.ua

Пошук аналогій: від ермітажу до кунсткамери

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Однією з деклараційних заяв мистецького авангарду минулого століття було «Ні — музеям!» Від споглядання академічних венер та аполлонів мистецтво виходило на вулиці й площі...

Однією з деклараційних заяв мистецького авангарду минулого століття було «Ні — музеям!» Від споглядання академічних венер та аполлонів мистецтво виходило на вулиці й площі. Нинішня полеміка про створення музею сучасного мистецтва, навпаки, підкреслює необхідність музеєфікації спонтаннах арт-процесів. І це не тільки амбітна примха кураторів, а й реальна відмінність нинішнього стану мистецтва у світі. Найкращий вислів, який може це пояснити, був ще у Біблії: «Час розкидати каміння, час збирати каміння»...

Нинішня ситуація у мистецтві, коли її порівнювати із такою, що була на початку минулого століття, не відрізняється крайнім радикалізмом та, скоріше за все, є її наслідком. Зневажливе ставлення мистецького авангарду до музейних зібрань, заклик скинути класиків «с парохода современности» та багато інших утворив парадигму «розмузеювання» актуального, живого мистецтва. На противагу такому музей асоціювався з академізмом, «мертвечиною» й статикою, яка покоїться на полицях. Проте, як слушно зауважив Б.Гройс, коли б не було того академізму, не було б з чим і воювати : «Редукціонізм авангарду виникає з його прагнення почати з нуля, відцуравшись від традицій, та саме це зречення має сенс лише тому, що традиція ще жива і служить йому фоном» .

Виплеск агресивного ставлення до сталості, бажання «здерти зашкарублу шкіру академізму і плюнути в обличчя старому здоровому глузду», за висловом Малевича, надав величезної сили подальшому розвитку мистецтва «заперечення». Тільки-но з’являється якесь нове явище у мистецтві і набуває рис сталості, одразу ж набирає обертів механізм, що її руйнує. Ці хвилеподібні зміни протягом ХХ століття нині відбуваються набагато частіше, ніж сто років, не кажучи вже про 50, 20 тому. Зрештою, світ опинився у стані «перманентної революції» у мистецтві й тепер, як мені бачиться, настав дефіцит не новаторського духу, а, хоч як це дивно, певного традиціоналізму й тенденції до уповільнення.

Звісно, зважаючи на попередній історичний розвиток мистецтва, що просто-таки відбувався за гегелевським законом «заперечення заперечення», нема ілюзій стосовно довготривалості такого періоду. Така стабілізація знову ж таки потрібна для того, щоб стати плацдармом для появи якогось нового, порівняно з минулим, мистецтвом. Оскільки порівнювати майже неможливо з тим, що змінюється на очах і позбавлене окреслених рис визначеності, його треба створити. Отже, якраз ідея музеєфікації, надання статусу стабільного існування мистецьким проявам збігається з історичними вимогами часу.

Ця світова тенденція виявилась у тому, що всі розвинені країни за останні десятиліття побудували великі за розмірами й капіталовкладеннями культурні центри та музеї сучасного мистецтва.

Щодо нашої країни, актуальність такого утворення має ще й додаткові особливості. Адже ми, як постраданська країна, не були введені у всесвітній процес «перманентного» оновлення протягом десятиліть. Проте маємо унікальну культуру протистояння офіційно-радянського й андеграундного мистецтва, яке за своїми тенденціями збігається з основними виявами світового постмодернізму. Саме останні й є тим зерном, з якого розвивається наше contemporary art протягом кінця 90-х років минулого століття й початку ХХІ. Де ж, у якому музеї зафіксовано унікальність нашого розвитку мистецтва? Де знайти той візуальний матеріал для аналізу й роздумів над подальшим розвитком актуального мистецтва та й країни в цілому?

Нещодавно я відвідала у Лондоні декілька осередків зібрань сучасного мистецтва (приватних, де вхід платний, і державних, з безкоштовним відвідуванням). Добірка й класифікація творів у галереї Тейт Модерн вразила мене глибоким розумінням суті часових перетворень мистецьких ідей. Переходячи із залу кубізму початку ХХ століття, потрапляєш не тільки в інший часовий або географічно визначений мистецький регіон, а й відчуваєш, як трансформувався заданий імпульс чи то в колористично роз’єднаних площинах, чи в об’єктному втіленні або перейшов у подальший синтез інсталяцій тощо. Тут шанують духовність за її інтенсивністю, незалежно від того, яке матеріальне втілення вона має. Я з дивуванням знайшла там навіть твори українського художника, та й такого, якого навряд хто з наших мистецтвознавців відніс би до експозиції сучасного мистецтва, — харківського плакатиста 20—30-х років А.Страхова. Проте в експозиції галереї Тейт Модерн, присвяченій темі «Суспільство», ідеї прославлення революції якраз і знайшлося своє місце.

Здається, за кордоном зібрано більше цікавих творів українського мистецтва й вони дбайливіше зберігаються, ніж у нас. Андеграундні твори 70—80-х років здебільшого ще тоді продавались іноземцям з сирою фарбою. Та й сьогодні митці, що не знаходять підтримки, їдуть в інші країни світу, де чують схвальні відгуки про талант нашого народу. Проте не можна плутати таку втечу від державної неуваги з інтеграцією до країн Європи. Поодиноких нещасних художників Захід лише асимілює у свій культурний контекст, а це ніяк не сприяє справжній рівноправній інтеграції. Коли ж нарешті батьківщина-ненька пригорне своїх митців та й влаштує свято вільного й актуального висловлювання у стінах Музею сучасного мистецтва?

На мій погляд, він має бути, перш за все, зібранням різноманітних ідей, що втілені у різних художніх виявах. Це було б ознакою справжньої демократизації нашого суспільства. В цьому плані ніяк не прийнятні позиції на зразок тих, що висловлювала О.Петрова. Чи не пропонує вона завісити все розмаїття творчих пошуків довжелезними погонними метрами полотна, заляпаного райдужно-приємними для ока фарбами? Адже саме до того й веде осуд сіро-газетних роздумів щодо живопису Чайки, барочно-іронічного пафосу Савадова, Гнилицького, аналітично-розвінчувального характеру фото й відео Цаголова, Чичкана та багатьох молодих художників із своїм артистичним бешкетуванням? Їхня безпосередня реакція на події мінливого життя може обирати для візуального ряду будь-що, без обмежень, якщо воно для митця внутрішньо виправдане. Чому зображення мерців — обов’язково означає «негативізм» (а як же «Урок анатомії» Рембрандта?) І взагалі, коли вже з мистецтвознавчого лексикону зникне поділення на чорне й біле, негативне й позитивне, цей тоталітарний розподіл мистецтва на таке, що має для суспільства виховне значення або його не має? Твердження про те, що «краса врятує світ», безперечно, справедливе, якщо ніхто не нав’язуватиме нам, якою та краса повинна бути, доводячи з лінійкою її вимірність або дозуючи логічною доцільністю.

Глядач має право сам вирішувати, що вважати красою, а що ні («ермітаж» з французької означає «місце усамітнення»), що викликає емоції, а що звернене до його раціональної складової, з чим виникає бажання сперечатися, а з чим погоджуватися. Для цього й слід мати таке значне зібрання візуальних експонатів. І тут що найвиразніший прояв, то краще. Коли вже приклад соцреалізму — то найодіозніший, з усіма підлабузницькими портретами генсеків, робітниками в касках (чому ж відвертатися від того, що було?) Тоді зрозумілішим стане експонат паралельного у часі андеграундного типу аполітичного кольоропису. А лінія примітивізму? Це ж цілий пласт нашої народної культури, який проростав і в авангарді минулого століття, і в сучасному треші, і разом з тим зберігся незмінним у традиціях обробки й розпису вжиткових речей. Отже, в одному великому приміщенні, завдяки концептуальним розташуванням, можна поєднати прялки-старожитності з елітарними відео, інсталяціями тощо.

Якщо звертатися до історичних аналогій того, яким повинен бути Музей сучасного мистецтва, то можна побажати, щоб за обсягом творів він наближався до Ермітажу, а за розмаїттям — до не менш славнозвісної Кунсткамери. Знаменний той факт, що у період значних державних реформ цар Петро вважав за доцільне демонструвати не тільки вправно написані гарні картини, а й всіляких монстрів та шокуючі дива світу. До речі, саме назва другого зібрання у Санкт-Петербурзі містить у складі німецьке «кунст» — мистецтво, що виявляється майже відповідно до сучасного розуміння. Тут напрошується і політична аналогія з прагненням до сьогоденних реформ в Україні. Адже для того, щоб сприймати й створювати нові цінності, необхідно мати широкі погляди й неупередженість у ставленні до будь-чого, бачити й оцінювати якомога більше дивовижного.

Таким чином облаштований Музей сучасного мистецтва (нехай Арсенал або щось інше) має сприяти посиленню толерантності у суспільстві. Останні революційні подіі продемонстрували, як бракує багатьом українцям взаєморозуміння, почуття терпимості до «інакомислячих», який вузький і зашорений внутрішній світ тих, хто мало знає про життя в інших візуальних та духовних виявах.

Принцип естетичного розмаїття, покладений в основу побудови майбутнього музею, повинен якомога краще показати увесь спектр культурних цінностей, які напрацьовані останнім часом у різних місцях України, не обмежуючись лише добре «розкрученими» іменами. Полеміка вже сьогодні починає нагадувати війну кураторів, які лише й займаються такою розкруткою та самоутверджуються у процесі «проштовхування» саме тих, а не інших протеже-художників. Що ж, у наш час підвищеного енергетичного збудження годі й чекати від усіх виваженості й розсудливості, на що залишається тільки сподіватись.

Від того, як і ким вирішиться питання, бути чи не бути Музею сучасного мистецтва в Україні і яким саме, залежить визначення того, який політико-культурний курс ми насправді обираємо (тоталітарний, демократичний або й анархічний).

За такою інституцією, як музей, значною мірою формується імідж нашої країни у світі. Коли ж говорити про творчий процес, то його безупинність завжди знаходить вихід навіть тоді, коли мистецтво, на жаль, не підтримується державою. Нема музею — мистецтво виходить на вулиці й площі, ховається в андеграунд, а тепер от ще й опановує Інтернет.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво