Поле, Полтавське поле...

Ніхто не заперечуватиме, що Україна — аграрна країна з унікальними грунтово-кліматичними умовами та глибокими історичними традиціями землеробства. Увесь світ вивчає трипільську культуру як ази землеробства, проте поряд із цими загальновідомими цінностями існують маловідомі «перлини» аграрної науки, які свого часу визначили розвиток землеробства не тільки в Україні, а й інших європейських країнах. До таких
унікальних історичних явищ належить і Полтавське дослідне поле.

Вивченню процесів становлення, розвитку аграрної дослідної справи в Україні, впливу її на розвиток аграрної науки в Росії та інших сусідніх країнах присвячена монографія віце-президента Асоціації бібліотек України, члена Національної спілки журналістів України професора Віктора Вергунова «Полтавське дослідне поле: становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні», яка вийшла у видавництві «Глобус-Прес».

У книжці викладено історичні передумови виникнення і розвитку аграрної дослідної справи
саме в умовах України, на знаменитих полтавських чорноземах, за активної участі українських учених і громадських діячів.

Видання починається історичним екскурсом з XVIII століття, із часів царювання в Росії Павла I, і послідовно веде читача до наших днів, знайомлячи з основними подіями, видатними вченими-аграріями, політичними та громадськими діячами, які доклали зусилля у справі становлення української аграрної науки. Автор опрацював величезний масив архівних даних, унікальних історичних документів, наукових праць, науково-популярних публікацій щодо розвитку аграрної дослідної справи в Україні. Факти, викладені в книжці, мають під собою жорстку аргументацію і доказовість. Разом із тим мова викладу літературна, доступна для людей без спеціальної підготовки. Усе це робить книжку цінною не тільки для науковців, а й для широкого кола читачів, яким небайдужа історія українського народу.

Основний мотив, який В.Вергунов проводить через усю свою наукову працю, можна сформулювати так: «Українському народу є чим пишатися, не будьте байдужі, пам’ятайте, шануйте свою історію, наслідуйте найкращі традиції, використовуйте їх для подальшого розвитку». Не випадково Віктор Анатолійович в останніх абзацах книжки наводить слова академіка Д.Лихачова: «...тільки та країна має майбутнє, яка свою історію і особливо досягнення використовує для подальшого розвитку».