ПОЛЬ КОНСТАН: «КОНЧЕ ТРЕБА, ЩОБИ КОЖЕН БЕРІГ НАЙВАЖЛИВІШИЙ ПРОЯВ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ — СВОЮ МОВУ» - Культура - dt.ua

ПОЛЬ КОНСТАН: «КОНЧЕ ТРЕБА, ЩОБИ КОЖЕН БЕРІГ НАЙВАЖЛИВІШИЙ ПРОЯВ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ — СВОЮ МОВУ»

5 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 5 грудня-12 грудня

Нещодавно до Києва завітала французька письменниця, лауреатка найвищої літературної нагороди Франції — Ґонкурівської премії, — Поль Констан...

Нещодавно до Києва завітала французька письменниця, лауреатка найвищої літературної нагороди Франції — Ґонкурівської премії, — Поль Констан. Вона взяла участь у презентації свого першого українського видання — роману «Відвертість за відвертість» (у перекладі Софії Саваневської) — в рамках традиційних франкомовних дебатів, а пізніше виступила з лекцією у Французькому культурному центрі столиці України. Окрім Києва, Поль Констан відвідала Львів, Харків та Одесу.

Поль Констан народилася на південному заході Франції, в Атлантичних Піренеях. Дитинство її пройшло в Африці, певний час жила в США. Вона — доктор філологічних наук, фахівець з літератури XVIII століття. В південнофранцузькому місті Екс-ан-Провансі заснувала Центр письменників Півдня.

Прозу Поль Констан відзначали неодноразово. Крім згаданої Ґонкурівської премії, вона є двічі лауреатом Ґран-прі Французької академії, лауреатом премії імени Валері Ларбо і цьогорічної премії Міжнародної амністії.

— Що ви відчуваєте, тримаючи в руках уперше перекладений українською роман «Відвертість за відвертість», відзначений Ґонкурівською премією?

Коли бачиш перекладену книжку, це завше зворушує. І завжди хочеться знати, як це звучить іншою мовою. З одного боку, це дуже відома книжка, а з другого — вона залишається для мене таємничою, оскільки надрукована мовою, якої я не знаю. Я вважаю, що обкладинка вийшла гарною, а видання виконане акуратно. Як бачите, моя думка стосується здебільшого зовнішніх ознак.

— Ваш роман «Відвертість за відвертість» — про жінок. У читача може скластися думка, що ви — феміністка. Це вплив вашого життя в Америці?

«Відвертість за відвертість» — це пригода в моєму житті. Це єдиний роман, в якому діють жінки. Серед моїх творів його найчастіше перекладали іншими мовами. Разом з тим мені доводиться захищати роман, який не зовсім відбиває мою сутність. І все ж скажу, що в якийсь момент мені захотілося дослідити кінець ХХ століття. І я зробила це на прикладі Сполучених Штатів Америки, через долі жінок. Ці приклади, як на мене, показові для того часу. Вони відбивають подвійну катастрофу: американську і жіночу. Це означає, що той новий світ, який народжувався з ХХ століттям і починався з американської, а відтак і феміністичної мрії, загруз у кінці того століття. Тепер можна констатувати, що добрі наміри і надії майже не перетнулися з дійсністю.

— Колись Редьярд Кіплінґ сказав, що Схід — це Схід, а Захід — це Захід, і вони ніколи не зустрінуться. Чи можна сказати подібне про Францію і США?

— Думаю, що ми зараз перебуваємо в інших умовах, в умовах глобалізації, коли всі з усіма перетинаються. Ми також можемо спостерігати явище дзеркального відображення, коли США є віддзеркаленням Європи, а Європа — віддзеркаленням США. Кіплінґ належить до пройденого етапу.

— Я знаю, що в Україні ви вперше. Родом ви — з південного заходу Франції, реґіону, позначеного певними особливостями, навіть у вимові. Вам довелося жити також і в Африці. Наскільки, з вашого погляду, важливим є коріння людини?

— Як на мене, це дуже важливо. В мене склалося враження, що на пошук свого коріння у вас звертають велику увагу. Ви, українці, переживаєте зараз період пошуків чи, радше, відвоювання своєї недавньої історії та історії давньої. На Заході ми уражені втратою ідентичності, втратою коріння. Виникає запитання, чи не відмовилися ми від себе при вступі до Європи? Боюсь, що за умов тотальної глобалізації на нас чекають гострі кризи. Я вважаю, що неможливо знищити ідентичність народу, що неможливо знищити, навіть якщо це політично некоректно, національний дух. Як на мене, найбільшим уособленням цієї ідентичності є, звичайно, мова. Нам набридло віддавати тонкощі наших рідних мов в жертву тому різновидові англійської мови, який використовує найпростіший запас слів з торговельною метою. Конче треба, щоби кожен беріг найважливіший прояв власної ідентичності — свою мову.

— Останній роман — «Цукор і таємниця», — написаний на матеріалі Сполучених Штатів Америки, отримав премію Міжнародної амністії з прав людини. Про що цей роман?

— Головна тема роману — смертна кара. Коли хочеш взятися за цей сюжет, треба поїхати в одну з небагатьох країн, де смертну кару не скасовано. Мій вибір випав на США. Я поїхала в одну спеціалізовану в’язницю в штаті Вірджинія, де є 1200 місць для засуджених до смертної кари. На момент мого приїзду там було 500 ув’язнених, я зустрілася із одним засудженим до страти. Тоді й народилась ідея написати роман. І мені сьогодні надзвичайно приємно після низки літературних відзнак одержати цю гуманітарну премію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво