Подумало місто: страждання ідуть! Чи можна врятувати столицю від прогресуючого архітектурного вандалізму - Культура - dt.ua

Подумало місто: страждання ідуть! Чи можна врятувати столицю від прогресуючого архітектурного вандалізму

26 жовтня, 2007, 13:41 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Великий перелік українських громадських організацій поповнився «Клубом справжніх киян». Це об’є...

Великий перелік українських громадських організацій поповнився «Клубом справжніх киян». Це об’єднання не могло не виникнути в місті, яке впритул наблизилося до небезпечної межі втрати свого історико-культурного обличчя. У новому клубі об’єдналися люди, закохані в столицю. Вони вирішили спрямувати свої зусилля на те, щоб зберегти перлину на берегах Дніпра — для нащадків. Серед членів організації — академік НАН і АМН України Сергій Комісаренко, який вважає: багато чого з того, що зводиться в столиці, — не лише аморально, а й злочинно.

«У Київ потрібно повернути трамваї»

— Сергію Васильовичу, чи можна сьогодні врятувати Київ від тотальної «перебудови»? І як зберегти втілену в ландшафті та архітектурі душу цього міста, адже в останні роки вона зникає як шагренева шкіра.

— Є таке висловлювання (пам’ятаю його з дитинства, можливо, я сам його і придумав): «Київ настільки гарне місто, що навіть його архітектура його не псує!» Адже він розташований на дніпровських схилах. І це таке багатство. Хоча свого часу народилась абсурдна ідея забудувати їх. До того, як спорудили відомий монумент Вучетича і Бородая, коли ти в’їжджав у місто, нічого не було видно, тільки церкви Печерської лаври та смуга зелені на правому березі Дніпра. Ти їхав через Петровську алею й відразу потрапляв на Хрещатик, у центр столиці. А доти справжнього міста навіть і не помічав. Ну а потім з’явилися будинки, які нависають на обрії за лаврою... І пішло-поїхало... Рецептом від цієї хвороби може бути встановлення чітких правил забудови, обов’язкових для всіх, незважаючи на осіб.

Наведу лише один повчальний приклад. Член парламенту Великобританії поміняла у своєму сільському будинку вікна без дозволу місцевої влади. І незабаром дістала розпорядження: поверніть старі вікна, а нам надайте проект того, що ви хочете з ними зробити, тоді дамо згоду! Інакше — суд. Поза всяким сумнівом, служителі Феміди виписали б їй величезний штраф, а якби леді його не сплатила, то потрапила б до в’язниці.

Другим кроком має стати визначення стратегії розвитку міста. Місто —величезний організм. Київ і за населенням, і за бюджетом можна порівняти з невеликою державою. І перед тим, як будувати, слід визначити, що саме: індустріальний центр чи центр країни? І ще: чи потрібно з Києва робити мегаполіс?

У столиці активно йде висотне будівництво в центрі. Вважаю це цілком неприйнятним. Ще років 30 тому я переконував Ігоря Іванова — на той час головного архітектора Києва — у тому, що сучасне місто з висотними будинками, модерними концертними залами, сучасною інфраструктурою слід будувати на Лівому березі. Так свого часу зробили, наприклад, у Парижі — у районі Дефанс побудували 50—60-поверхові будинки. А в центрі французької столиці є лише одна висотна будівля — вежа Монпарнас. Та більшість парижан вважає, що її поява — величезна помилка. Ця будівля дуже відома, вона буквально стовбичить на паризькому обрії і випадає з цілісної картини міста.

Слід заздалегідь думати, де зробити сучасні автомагістралі. Нехай це й дуже дорого, але їх, як правило, ховають у тунелі. У Парижі вони прокладені вздовж Сени. І хоча французька столиця теж завантажена автомобілями, можна швидко проїхати центр міста. А в Києві немає жодного тунелю! Обов’язково треба прибрати машини з вулиць. Це порівняно просто. У кожному мікрорайоні треба побудувати багатоповерхові підземні гаражі. До речі, в Європі в багатьох містах відновлюється рух трамваїв. Вони сучасні, не гримлять — колеса в них вкриті гумою. Ходять строго за розкладом і не залежать від руху автомобілів або ще чогось, тому що ніхто не має права заїжджати на рейки. Графік — на кожній зупинці (і я не раз переконувався в тому, що дотримуються його точно). А якось був у Швейцарії і до поїзда діставався автобусом. На маршруті були позначені технічні зупинки — 20 секунд кожна. Спеціально перевіряв, чи дотримується водій цього «хронометражу». У салоні лише дві людини, а автобус під’їжджає до такої зупинки й рівно на 20 секунд завмирає, хоча нікого поруч немає. Начебто дрібниця, але така важлива з погляду безпеки руху і поваги до пасажирів.

На моє глибоке переконання, до Києва потрібно повернути трамваї, зробити їх незалежними від інших видів транспорту, щоб вони рухалися за розкладом. Нині дуже допомагають розвантажити пасажиропотоки маршрутки, але їхні водії і для тих, хто всередині маршрутки, і для навколишніх машин — справжні злочинці, котрі рухаються без будь-яких правил! Утім, маршрутні таксі теж слід було б зберегти, установивши в них пояси безпеки та облаштувавши так, щоб поїздка була комфортною.

«Те, що відбувається навколо Жовтневої лікарні, — вже не ганьба, а злочин»

— Київ — дуже зелене місто. Було...

— На жаль, стрімко зникають зелені насадження. Адже людям має бути приємно тут жити. До речі, Київ прикрашають навіть не великі парки (хоча мені вони дуже подобаються), а невеличкі скверики. На місці будівель, що руйнуються, не зводив би нові, а формував архітектурні ансамблі зі скверами. Це робиться спеціально не для тих, хто живе в центрі міста, а для того, щоб створити особливу атмосферу перебування в ньому — насамперед туристів.

— Хто ж сьогодні має виступати головним гарантом архітектурного благополуччя столиці?

— Як і всюди, це завдання місцевої влади. Навіть не міського, а районного рівня. Наведу ще один повчальний приклад. Радянський Союз орендував у Лондоні кілька приміщень, де розташовувалося посольство. А Великобританія не мала достойного будинку для свого дипломатичного представництва в Москві. Тому туманному Альбіону виділили землю в Золотоглавій, а той, своєю чергою, надав безцінну ділянку для СРСР — біля Кенсінгтонського палацу, де народилася королева Вікторія. Проект будівництва радянського посольства потрапив до установи, яку в нас заведено називати райрадою. Її члени, вивчивши документ, сказали: «Ми ніколи не дозволимо побудувати тут Кенсінгтонський Кремль!» Радянський Союз обурився: якась райрада не дозволяє будуватися супердержаві! Та місцева влада була непохитною. І нікому на думку не спало на неї «натиснути». Коли вже незалежна Україна купила в тому самому районі приміщення для посольства, потрібно було відремонтувати та відреставрувати литу огорожу. І зразки, і малюнки я подавав на розгляд і затвердження райради. І отримав дозвіл, тому що переконав: цілком відтворюю малюнок гарних литих воріт, які були на той час, коли споруджувався той будинок, приблизно в
1850-му. А СРСР так і не дістав згоди на свій проект, та ділянка не забудована й донині, там паркінг для автобусів.

— Ви, звісно ж, пам’ятаєте Київ свого дитинства. Яких будинків, що зникли відтоді, вам шкода найбільше?

— Це кілька церков. За моєї пам’яті зруйнували храм на розі Жилянської та Червоноармійської. Усередині його виявили ще один, більш давній. Стерли з лиця землі церкву на Львівській площі. Ці акти вандалізму були здійснені вже після війни. Обидва знищені храми будувалися як частина архітектурних ансамблів.

Дотепер шкода стародавніх воріт на набережній Дніпра, які вели до Миколаївського ланцюгового мосту. Сумно, що змінився образ цілого кварталу на розі Червоноармійської та Басейної. Особливо зверху. Якісь іграшкові башточки — одна над одною, дивні шпилі... А те, що роблять нині із Жовтневою лікарнею, інакше, як жахом, не назвеш. У ХІХ ст. кияни збирали гроші, щоб купити цю ділянку на розі вулиці Басейної та побудувати там Олександрівську лікарню. І от на цій громадській землі починають зводити якісь офісні приміщення. Я вважаю, що це не просто ганьба, а злочин.

Тривожно, що хочуть споруджувати будинок у меморіальному саду Інституту фізіології імені О.Богомольца, де стоїть будинок, де жила його сім’я, а також найвідоміші українські вчені: лікарі і біологи, академіки і професори. Той сад чудесний, просто варто було б краще за ним доглядати. Та й поблизу, крім нього, немає ніяких помітних зелених насаджень.

У нас фантастична історична спадщина, яка іде в глибину віків. Не відмовлятися від неї слід, а зберегти, щоб Київ приваблював і туристів, і бізнесменів. Водночас це має бути сучасне місто. Скажімо, я як президент Українського біохімічного товариства щорічно беру участь у роботі європейських біохімічних конгресів, на які збирається кілька тисяч провідних учених світу, зокрема багато лауреатів Нобелівської премії. Керівництво Європейської федерації запитує: чи не хочу запросити їхні конгреси до Києва? Не можу! Немає місця — готелів, конференц-залів. Зрозуміло, у палаці «Україна» можна було б один раз зібрати всіх. Та для роботи потрібні ще кілька менших залів. Тобто необхідна новітня інфраструктура, яка вже є у Відні, Празі, Будапешті, Варшаві. Сподіватимемося, що й Київ перетвориться на сучасне європейське місто, яке старанно зберігає історичне минуле й водночас створює по-справжньому сучасні квартали та інфраструктуру з перспективою принаймні на 50—100 років, а не будує споруди та дороги, які потрібно буде зносити або змінювати вже через десять років.

«У Парижі руйнують некрасиві будинки, якщо вони спотворюють архітектурний образ міста»

— Нині нависла загроза і над улюбленою і самобутньою київською вулицею...

— Так, дуже боюся, що почнуть забудовувати Андріївський узвіз. А його слід було б відреставрувати і залишити таким, як є. Плюс відновити й додати «ремісничі» вулиці, які прилягають до нього, Гончарну. Вийшов би чудовий район для художників, «кустарників», музикантів. І, звичайно, туристів. Як це зробили в Старій Варшаві, Празі, Ризі, Таллінні. А в нас понабудують там якісь потворні бетонні та скляні коробки...

Сучасні столичні архітектори, на мою думку, роблять просто потворні будинки! Ліплять до них якісь башточки, які пригнічують своєю еклектикою. Немов думають, що б іще таке причепити. Може, вони одержують за це гроші? Чим більше башточок, тим вищі доходи? А от у Парижі (та й в інших містах) руйнують некрасиві будинки (навіть досить відомі, наприклад Трокадеро), які випадають з архітектурних ансамблів, коли вважають, що вони псують архітектурний образ міста.

Хоча навіть найгарніші будинки самі по собі ще не архітектура. Нею можна назвати лише архітектурні ансамблі. У Парижі — це фантастично гарний ансамбль, вісь якого починається від Лувра, далі — Тріумфальна арка Карусель, парк Тюїльрі й потім Єлисейські поля, які завершуються Тріумфальною аркою на площі Етуаль — Шарль де Голль. Це чудова перспектива. А посередині — площа Злагоди — Конкорд, через яку проходить перпендикулярна вісь від церкви Маделен до будівлі Національної асамблеї Франції на протилежному боці Сени. Навіть у Римі, який будувався так довго і вбирав у себе такі різноманітні стилі за різних автократичних правителів, котрі хотіли залишити свій слід в архітектурі Вічного міста, є чудові архітектурні ансамблі. У Лондоні виділяється ансамбль меморіалу Королеві Вікторії. І знову вісь від Букінгемського палацу та пам’ятника Королеві по вулиці Молл до Арки Едуарду VII з дуже гарними парками обабіч Молла.

А центр Києва у ХХ столітті забудовувався хаотично. Щось зруйнувалося — поставили на тому місці будинок. Ще щось — з’явилось інше. Вийшов набір різних споруд. Хоча ансамблі теж є. Хрещатик — один із них. Він був майже весь зруйнований під час війни, тому будували його в одному стилі талановиті українські архітектори.

Ансамблем був і нинішній Майдан Незалежності (раніше Думська площа, потім — Калініна, потім Жовтневої революції). Дуже гарний ансамбль на Софійській площі. Звичайно, хотілося б, щоб готель Хайят не псував його... Особливо шкода низки скверів, які з’єднують Софійську площу з Михайлівською...

В останні роки сформувався гарний ансамбль навпроти Михайлівського собору. Зате огорожа навколо нього зов­сім зайва, вона зруйнувала парковий ансамбль між собором і схилами Дніпра. Шкода також, що не було втілено в життя ідею художника Олександра Миловзорова створити на цьому місці — у парку — до 1000-річчя Хрещення Русі мініатюрну скульптурну модель старого Києва часів Ярослава Мудрого.

Шкода також площі перед Олімпійським стадіоном. Це була єдина велика і, що найголовніше, непроїзна площа в центрі міста. Яка невикористана можливість влаштовувати для городян базари чи виставки у вихідні! А також концерти, публічні збори, масові гуляння для великої кількості людей, не перекриваючи руху транспорту. Іншого такого місця в Києві немає. І, з огляду на вартість землі, а також тенденції в політиці, у недалекому майбутньому вже й не буде.

Як важливо під час забудови міста мислити стратегічно, плануючи принаймні на 100—200 років наперед!

Час минає швидко. Здавалося, зовсім нещодавно, на початку 50-х, на місці моста імені Є.Патона стояв дерев’яний міст, а на початку 60-х у нинішньому центрі міста — між площею Перемоги і Воздухофлотським шляхопроводом — були одноповерхові нетрі, що розвалювалися. Будинки, які з’явилися там, чи п’ятиповерхівки на Чоколовці здавалися найсучаснішими, та нині видно, що їх треба замінити, адже вони постаріли і фізично, й естетично.

Прикладом авторитарного і руйнівного стосовно історичної спадщини підходу був довоєнний проект створення по-радянськи грандіозного ансамблю на місці Михайлівського Златоверхого і Софійського соборів. На щастя, Софію знести не встигли. А між тим, уже відбувалося збирання підписів зі зверненням до уряду про таку «необхідність». За проектом, був би добудований симетричний нинішньому МЗС інший будинок і утворений величезний плац, де можна було б проводити «демонстрації трудящих». У Лондоні й у Нью-Йорку в різний час мені довелося познайомитися з виставками, присвяченими «архітектурі диктаторських режимів». Це були проекти гітлерівської Німеччини та Радянського Союзу в епоху правління Сталіна (переважно — будинки в Берліні та Москві). Спільність ідей і стилів, закладених у проектах, які прославляли грандіозність задумів вождів, превалювання форм над змістом і функціональністю була очевидна.

— Нині, звичайно, про «натуру, що відходить» можна лише говорити... Та чи можуть бути бодай якісь конкретні заходи для порятунку Києва від новітнього архітектурного вандалізму?

— На жаль, у керівництві Києва часто бували люди з низькою загальною культурою. І, що особливо небезпечно, з авторитарним характером. А в архітектурі, у містобудуванні, як і в більшості життєвих випадків, потрібно, щоб рішення приймали високопрофесіонально, прозоро (тобто гласно). І на конкурсній основі.

Потрібно створити комісію, куди, крім архітекторів, входили б висококультурні, високоосвічені люди різних професій, які мають стратегічне мислення. Які можуть побачити проблему часом із несподіваного боку. І, головне, вміють вислухати чужу думку.

Гадаю, що до такої комісії слід запрошувати фахівців із-за кордону, де містобудування незмірно досконаліше, ніж у нас. У стратегічних питаннях не можна шкодувати грошей. Адже помилки коштуватимуть набагато дорожче. Така комісія має допомагати керівництву міста приймати рішення: що варто будувати, а що категорично ні. До розв’язання транспортних (а можливо, й інших) проблем треба ширше залучати вчених.

Добре відомий приклад, коли для боротьби з автомобільними пробками у Кельні були запрошені кібернетики, які успішно створили оптимальну модель управління вуличним рухом.

Люди, які керують містом, змінюються... Як змінюються вони і в інших містах інших країн. Та не можна припустити, щоб стратегія столичного зодчества змінювалася з кожним новим мером чи головним архітектором. Має бути розумна наступність і відповідність прийнятому (дуже, бажано, хорошому) генеральному плану. Інакше — лише хаос!

З досьє

Сергій Васильович Комісаренко — потомствений учений. Досить довго працював у наукових установах за кордоном: в Інституті Пастера в Парижі, у Нью-Йорку, був першим послом України в Лондоні, а доти — віце-прем’єром України з гуманітарних питань. Знайомився з різноманітними архітектурними стилями найгарніших міст світу, має своє бачення того, якою має бути столиця України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво