По кому плаче дзвін, який занурюється в трясовину. Ще раз про тотальну руйнацію національних історичних пам’яток

Поділитися
Майже рік тому відбулися громадські слухання «Про збереження історичної спадщини й природного середовища Києва»...

Майже рік тому відбулися громадські слухання «Про збереження історичної спадщини й природного середовища Києва». Тоді у виступах звучала розгромна критика на адресу столичної влади і наводилися численні факти розправи з пам’ятками історії та архітектури. Сьогодні, на жаль, звичним явищем стало нехтування владою думки громадськості, вчених і навіть органів управління охороною історичної спадщини самої Київської держадміністрації.

Служба охорони культурної спадщини Мінкультури, замість цієї самої охорони, надто захопилася погодженнями, наслідком яких стало знищення або зміна пам’ятників та історичних ландшафтів. Дійшло до того, що Мінкультури почало вдаватися до переборювання заборон місцевого органу, перебираючи на себе явно не свої повноваження. Саме у такий спосіб було надано дозвіл на скандальне відоме будівництво по вул. Грушевського, 9-а, проти якого місцевий орган охорони пам’яток категорично заперечував. Ні місцеві органи, ні Міністерство культури майже не застосовують санкцій до порушників охоронного законодавства, не ініціюють порушення кримінальних справ.

Потік скарг із боку громадськості набув обвального характеру. Кияни протестують проти нового «архітектурного стилю», який визначають безсиcтемність і хаотичність; принцип втискування в мінімальний простір якнайбільше поверхів, незважаючи ні на що; агресивний дисонанс із історичною забудовою. Обличчя столиці спотворюється, залишаючи на століття жахливу пам’ять про часи архітектурного свавілля. Формування міського ландшафту опинилося в руках будівельних магнатів, які, граючись, переборюють слабкий опір громадськості.

Найсумніше, що ми, усвідомлюючи власне безсилля, вже звикаємося з валом, що руйнує архітектуру міста на наших очах. Із фітнес-центром у зоні охорони пам’ятки світового значення — Софіївського заповідника. Зі спорудою у зоні пам’ятника Тарасові Шевченку, що спотворила його історичне тло. З «кувалдою» Грушевського, 9-а, що розкроїла неповторний ландшафт дніпровського схилу. З не менш варварським проектом неподалік — по вул. Січневого повстання, 11-а, на тому ж дніпровському схилі, що нависне над Микільською церквою і буде сусідом Печерської лаври. Із запроектованою спорудою у 90 м заввишки на бульварі Шевченка неподалік Володимирського собору.

Єдине в Києві літописне урочище, що збереглося з дохристиянських часів — Смородинский узвіз уже не повернути. Відданий під приватну забудову. Повністю зрито редут XVIII ст. на вул. Радіальній, 7, — пам’ятку національного значення. Забудовується Спортивна площа — і забудь, «європейська столице», про змагання європейського рівня. Проектується висотний будинок у зоні охоронюваного історичного ландшафту пам’ятки світового значення — Софії Київської. Планується висотна забудова в охоронній зоні пам’ятника національного значення — Круглої вежі; будівництво по вул. Командарма Каменева, теж у зоні пам’ятки національного значення — ансамблю юнкерського училища й Звіринецьких укріплень.

Про пам’ятки місцевого значення годі й говорити: зносяться, нівечаться — звично безкарно й без усякого огляду на закон. Вул. Б.Хмельницького, 19-а, вул. Набережно-Хрещатицька,1-а, вул. Михайлівська, 10, вул. Лабораторна, 12; вул. Набережно-Хрещатицька, 5/13; Червоноармійська, 3 (готель «Пале-Рояль»); Червоноармійська, 5 (будинок Шолома Алейхема). Цей похоронний список можна продовжувати й продовжувати. Дійшло до фарсу: архітектурно-містобудівна рада Києва погодилася з передпроектною пропозицією будівництва на бульварі Шевченка, 3, що передбачає знищення будинку — пам’ятки історії з державним охоронним номером. Пікантність ситуації в тому, що в ньому розташоване управління культури КМДА, яке тоді звалося ще й управлінням охорони культурної спадщини!

Не хочеться стомлювати читача продовженням списку жертв, ім’я яким — легіон.

Безкарний наступ на національні святині ставить на порядок денний прийняття міжнародних санкцій до України, у першу чергу, до столичної влади, зокрема, таких, як виключення з переліку ЮНЕСКО пам’яток світового значення, розташованих у Києві.

А, здається, ми хочемо потрапити в європейський дім. Але для цього, як мінімум, треба навчитися поводити себе пристойно у власному домі.

Якось показали по ТБ чудовий фільм про історію Ейфелевої вежі. В усі сторони камера з висоти розглядала панораму. Майнули й паризькі хмарочоси — але в такій синій далечіні від місця розташування знаменитості... Чи не тому Київ настільки далекий від вишуканості французької столиці, настільки віддалений від турбот про свою ж культурну спадщину?

Останнім часом з’явилася ще одна новація в арсеналі інвесторів-забудовників.

Загальновідоме розмаїття і доступність послуг, які надає вітчизняна судова система. Технологія вже нікого не дивує передбачуваною відпрацьованістю. Одержати в суді необхідний результат — не проблема. Питання лише в рівні зусиль, спрямованих на взаємовигідне співробітництво. Ноу-хау в цій сфері — внесок судової системи в усунення перешкод, що з’являються на шляху інвесторів у вигляді пам’яток культури. Приклад. Невдовзі після того, як Державна служба охорони культурної спадщини Мінкультури видала наказ про захист пам’ятки архітектури — Сінного ринку, включивши його у державний реєстр нерухомих пам’яток України, Господарський суд Києва цей наказ скасував. Отже, навіть охоронна грамота, видана самим Мінкультури, врятувати пам’ятку від знищення вже не в змозі. Істотний складовий елемент надання послуги: про те, коли і де відбудеться засідання суду, відповідач не відав ні слухом, ні духом, а тому й не міг не тільки надати докази на користь врятування пам’ятки, але й оскаржити прийняте судом рішення. Суд керувався нормами господарського права — на те він і є господарський. Питання культури в зазначеному праві не особливо прописані. Так що вирішено не перешкоджати корисній господарській діяльності шляхом скасування державної заборони на знищення пам’ятки. А чим керувався суд, відсторонивши від засідання осіб, уповноважених державою захищати культуру, знає тільки він.

Свіжий приклад: судовий позов Печерської райдержадміністрації, поданий до того ж таки Господарського суду Києва, що вимагає скасувати наказ Мінкультури про внесення до державного реєстру пам’ятку архітектури — будинок № 37 по вул. Червоноармійській. Досягнення Печерської адміністрації, очолюваної А.Коваленком, заслуговують окремої розмови. Жоден район не в змозі зрівнятися із числом жертв, принесених в Печерському районі на догоду ентузіастам-забудовникам. Наприклад, суд невимушено відбив спроби Управління освіти й науки КМДА повернути дитсадок № 342 «Світлячок» на вул. Січневого повстання, 11-а. Споруда на ньому продовжить нівечення дніпровського схилу, розпочате будовою на Грушевського, 9-а, — тією самою, котра викликала вже призабуте обурення президента. Доходи забудовників на місці колишнього дитсадка, ймовірно, будуть не менш захмарними, ніж на Грушевського, 9-А. Різниця лише в тім, що споруда нависне вже над Микільскою церквою й буде ще ближче до Печерської лаври. Натиску державної і місцевої влади в особі того ж А.Коваленка, в поєднанні з потужністю влади судової, громадськості протиставити нічого. Немає потрібного ресурсу. Вочевидь, дніпровський схил та історичний вид Києва з лівого берега приречені.

Чи є сенс благати інвесторів і забудовників пощадити культуру? Якщо для них єдиним аргументом завжди був і залишається тільки розмір баришу, одержуваного за рахунок її знищення? Зупинити свавілля, що розгулялося, здатна тільки держава. Руками свого центрального охоронного органу, наділеного повноваженнями й відповідальністю перед суспільством, президентом і урядом.

Але проблема в тім, що охоронної вертикалі, що була б покликана захищати культурну спадщину, в Україні не існує! Незважаючи на розмах тої агресії, жертвою якої вона стала, та на досвід Європи, у яку Україна ніби-то зібралася.

Мінкультури й опікувана ним Державна служба охорони культурної спадщини не дуже докучає молодикам із засуканими рукавами. Хіба що примушують до певних додаткових зусиль. Адже саме Мінкультури дало добро на стрімко виліплену циклопічну табуретку на Грушевського, 9-А, що нависає над мостом метро і яка викликала праведний гнів президента, що не мав, утім, наслідків. Крім хвиль обурення, що було розійшлися, та незабаром так розчаровано затихли серед громадськості, яка не перестає на щось сподіватися. Та ж Державна служба охорони культурної спадщини в особі її начальника М.Кучерука ощасливила замовників дозволом на 90-метрову споруду неподалік від Володимирського собору. До речі, раз вже суспільство й Президент так категорично не сприймають смаки Мінкультури й М.Кучерука, чому б зазначеним відомствам не прислухатися й не відкликати ті свої дозволи, які культурній спадщині служать офіційними направленнями в морг?

Охороною культурної спадщини на місцях займаються іноді по декілька організацій, не рідко — госпрозрахункових (!). Чи не єдина їхня «продукція» — дозволи на відвід земельних ділянок та на виконання будівельних проектів. Через зайнятість її виготовленням до дослідницької або облікової роботи руки не доходять. Державній службі охорони культурної спадщини за три роки не подано на затвердження жодного проекту історичних ареалів і зон охорони. Контроль за вивченням, дослідженням і навіть за знищенням пам’яток належним чином не ведеться.

Наприклад, у Київській області функції органу охорони культурної спадщини покладені на обласний центр охорони пам’ятників історії, археології й мистецтва — госпрозрахунковий (!) підрозділ управління культури. Відведення земельних ділянок і видача дозволів на проведення робіт набули неконтрольованого характеру. Зокрема, передано в приватну власність садибу Н.Ф. фон Мекк, що включена в урядову Програму відтворення видатних пам’ятників історії й культури України. Забудовуються ділянки пам’яток археології — літописних городищ, у тому числі національного значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток (Іван-гора, Вишгород, Білогородка, Васильків).

У Криму — унікальній скарбниці культурної спадщини більш як 10 тис. пам’яток, серед яких кілька сотень національного значення. У числі найцінніших — пам’ятки садово-паркового мистецтва. Ці одержують найбільше нищівних ударів саме завдяки своїй цінності й привабливому розташуванню. Роздача земельних ділянок у межах парків і їхня забудова знищує саме поняття «пам’ятка садово-паркового мистецтва».

Межі парків, їхньої зони охорони визначені в 1995 році постановою Ради Міністрів АР Крим. Проте це не стало перешкодою для «дерибану» на Південному березі. Передаються у власність землі Лівадійського, Алупкінського, Масандрівського парків. Симеїзський парк має лише 7 гектарів із 17 історичних. У тому числі відчужена земельна ділянка, на якій в 100 м від моря розташовується унікальне прісноводне озеро. На території Лівадійського парку побудовано три котеджі й передано у приватну власність ще кілька ділянок. Вісім гектарів Масандрівського парку підготовлено до відчуження. Границі парків установлюються таким чином, що вони узаконюють знищення історичних меж. Наприклад, так зроблено в проекті зовнішніх кордонів унікального парку-пам’ятки Утес-Карасан, не менш цінного, ніж Лівадійський або Алупкінський.

Не про віддалену загрозу для нашої культури йдеться. А про процес руйнування, що уже розпочався і набирає жахливого розмаху. Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності цю небезпеку бачить давно. Головне лихо — немає вертикально структурованої державної системи охорони культурної й історичної спадщини. Відгукуючись на численні й усе більш тривожні сигнали, комітет розробив проект постанови Верховної Ради, яким передбачалося створення в країні центрального органу охорони пам’яток.

Який пафос звучав на засіданні Верховної Ради під час обговорення цього проекту! Депутати говорили про страшну небезпеку для культури України, про те, що треба спадщину негайно рятувати. Наперегони набирали передвиборні очки, ледь не в сльозах оповідаючи про страждання нещасної «культурної спадщини». І що ж у підсумку?

Голосуванням 12 січня Верховна Рада проект відхилила, він зібрав усього 131 (!) голос. Винесено цей вирок зусиллями парламентських фракцій: Компартії (0 голосів «за» з 56); Регіонів (1 «за» з 58); Народної партії Литвина (0 з 40), Партії промисловців і підприємців (1 з 13); Народного блоку Литвина (4 з 18).

Проект постанови був повторно винесений на голосування. Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності постарався максимально врахувати побажання депутатів. І знову проект постанови, без якого культурну спадщину не врятувати, провалений. Уже без пафосу й драматизму. Переважно зусиллями тих самих фракцій. До перелічених противників охорони культурної спадщини додалася фракція СПУ, яка в повному складі відмовилася голосувати.

Нічого нового не відбулося ні під час третього, ні четвертого голосування 14 та 15 березня. Народні любителі електорату мовчки і без жалю позабивали цвяхи у сподівання бодай на якісь зміни у справі охорони культурної спадщини. Яка, власне, і визначає український народ саме як український.

Після 26 березня у Верховній Раді лобістів будівельного бізнесу буде ще більше, ніж зараз. Варто тільки глянути в списки.

Ситуація вимагає втручання уряду й президента. Система охорони й збереження пам’яток має потребу в корінному реформуванні. Має бути створений єдиний орган у державі, на якому лежатиме вся повнота відповідальності за збереження культурної спадщини, як це передбачено в Законі України «Про охорону культурної спадщини». У сфері його обов’язків повинен бути законодавчо закріплений контроль за діяльністю місцевих охоронних органів, а також виключений порядок одноособового узгодження проектів і виділення земельних ділянок. Такі рішення повинні прийматися винятково науково-методичними радами при охоронних органах, у складі яких має бути представлена наукова громадськість в області історії й культури.

Інакше не запитуй, по кому плаче дзвін, який занурюється у трясовину. Він дзвонить по тобі, культуро й історична пам’ять України.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі