ПЛІЧ-О-ПЛІЧ З МАМОЮ — У ПЕКЛО - Культура - dt.ua

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ З МАМОЮ — У ПЕКЛО

17 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 17 травня-24 травня

П’єса польського драматурга Станіслава Ігнаци Віткевича «Мама, або Несмачний витвір на 2 дії з епілогом» (1924), прем’єра якої відбулася в Національному театрі ім...

Сцена із спектаклю
Сцена із спектаклю

П’єса польського драматурга Станіслава Ігнаци Віткевича «Мама, або Несмачний витвір на 2 дії з епілогом» (1924), прем’єра якої відбулася в Національному театрі ім. І.Франка, — першопрочитання знаменитого поляка на українській сцені (переклад Р.Харчук). Творчість Віткевича багатогогранна — драматург, прозаїк, філософ, теоретик мистецтва, публіцист і художник. Основний зміст двадцяти драм, написаних ним, полягає в художньому розвитку й інтерпретації власного уявлення про катастрофічне майбутнє людства. Співзвуччя цих тем із сьогоденням бачить запрошений польський режисер Збігнев Наймола, який узявся за постановку п’єси. І розгортає перед глядачем у «двох діях з епілогом» справжній апокаліпсис наших днів, що лякає, страхає, потворно-неестетичний, одне слово — несмачний.

В основі п’єси — історія однієї сім’ї, стосунки мами й сина, їхня взаємна любов-ненависть і наслідки непростих почуттів. Роблячи з цього сюжету деяке узагальнення, автор втікає від певних реалій життя, часу, обставин, подаючи його як приклад усесвітньої катастрофи, початком якої стає руйнація найближчих зв’язків. П’єса малодієва, її нерв і вся напруга — у тексті, тому перед режисером стояло непросте завдання змусити цей текст працювати драматургічно. Повною мірою це не вдається, хоча рятувати виставу від враження літературного театру намагалися всі. Найбільших успіхів у цьому досяг сценограф Андрій Александрович-Дочевський. Створивши приголомшливе оформлення, придумавши образ спектаклю, за партитурою відчуттів якого він і грається, сценограф зумів візуально передати цю моторошну в’язь важкої енергетики дивних, суперечливих почуттів, атмосферу людського нерозуміння, страху і самоти. Сценографія переконує, що лише серед страхаюче-красивих плетених велетенських фігур, стилізованих під утилітарні речі, відвертих скульптурних прикрас, які символізують хіть та безсоромність, і може існувати таке «організоване збіговисько божевільних». Намагалися бути на висоті й актори. Мужньо «воюючи» із щонайскладнішим декларативним текстом, намагаючись хоч якось емоційно забарвити одноманітність мізансцен і перемогти статичність дії, вони пропонували спільно опановувати механізм запропонованої психологічної ідеї. Головні дійові особи — мама й син. Вони несуть на собі всю дію, між ними точиться боротьба не на життя, а, в повному розумінні слова, на смерть, коли розтоптати найцінніше в одного для другого — простіше простого. Їхня любов набуває потворних, важкосприйнятних форм. Безперечна удача спектаклю — образ сина Леона, створений заслуженим артистом України Остапом Ступкою. Гротеск, зведений до рівня абсолюту у вирішенні всіх персонажів, у Леоні досягає апогею. Рвучкий, нервовий, дивний, із механістично-запрограмованими рухами, він вдає людину, в голові у якої порядок шаленого хаосу думок. Від цього персонажа стає моторошно, такі не зупиняються ні перед чим. Вирощеного зусиллями мами генія актор показує жорстоким егоїстом, таким собі вампіром, як сам висловлюється, грає на емоційному надриві, пропонуючи глядачеві розмаїття сценічних прийомів, ретельну розробку щонайскладнішого характеру. Мама (нар. арт. України Наталя Лотоцька) починає спектакль своїм, можна сказати, програмним монологом. Потім їх по ходу дії буде ще багато, різних, але по суті однакових — спогади про минуле, про чоловіка, фантазії про геніальність сина і тяжкі міркування, чому він такий у результаті вийшов. Н.Лотоцька грає загнану в глухий кут обставинами нещасливу жінку, в основі всіх переживань якої — страх. На жаль, режисер не знаходить для цього образу якихось цікавих нюансів поведінки, тому в ньому превалюють дві барви — одноманітно ласкавої і грубої мами. Дивлячись уже невидющими очима всередину речей, мама бачить усі кола пекла, які пройшов її син. Вона починає розуміти, що пустила його цим шляхом, гірше — підштовхнула навіть, повела за собою. І розплата не забарилася.

В епілозі на сцені вже не залишилося нічого із грандіозних декорацій. Лякає чорнотою порожній простір, усе як і має бути в пеклі. Ховають маму. Всі персонажі — ніби завмерлі воскові фігури, мама, ще одна — тільки молода й весела, заспокоює сина. У нього каламутиться розум, так, життя — «пекельно складне завдання»! Фінал немов обмережує цей мудрий сценічний вітраж кольору, емоцій, відчуттів, асоціацій, думки, форми. Дивлячись на нього, глядач, очевидно, має жахнутися кромішності кіл цього внутрішнього морального пекла. Хоча ще питання —чи потрібне йому це сумне знання. Ну, побачили ми, яке моральне пекло. І що ж? Пекло — воно і є пекло.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво