Платить той, хто замовляє. Українська музіндустрія недоотримала 25 мільйонів євро

Вітчизняні музиканти вирішили повстати проти «здирництва». У зв’язку з тим, що їм не платять за використання музичних творів у ресторанах, магазинах, перукарнях, потягах.

За, здавалося б, ситуативною проблемою — тема державного значення: авторські та суміжні права, засилля піратства.

Щоб захиститися від такого лиха, шоу-бізнесмени і створили «Коаліцію виконавців та продюсерів України». До неї увійшли: Ані Лорак, Тіна Кароль, «Друга ріка», ВІА Гра, Таїсія Повалій разом з Ігорем Ліхутою, Марія Бурмака та багато інших. Від імені потерпілої сторони говорили: вокаліст групи ТНМК Фагот (Олег Михайлюта), Diezel, Віктор Павлік, продюсер Юрій Нікітін.

Днями було підписано історичну «Угоду» між організаціями, які «охороняють» інтелектуальну власність України, Росії та Польщі. Відповідно до документа, наші виконавці отримуватимуть гроші з цих країн за використання своїх фонограм. Відтепер усі мають платити за задоволення! І «тариф» на українську музику буде скрізь однаковий. Надалі той чи інший соціальний заклад має «відстібати» 1% — за авторські права, 1% — за суміжні. Це стосується всіх: ТБ, радіо, ресторанів, салонів краси. Навіть таксі й потягів.

За словами музичних активістів, «радіо і ТБ цілодобово крутять пісні та кліпи, а потім продають свій ефірний час рекламодавцю».

Теми інтелектуальної власності в Україні курирують «легітимні» організації. Вони й займаються суміжними правами: «Українська ліга музичних прав» (відповідальна за свідоме використання музики в барах, ресторанах, транспорті, супермаркетах, готелях), «Український музичний альянс» («опікується» ТБ і радіо).

Однак, судячи з похмурого вигляду наших шоу-бізнесменів, сьогодні грошей «на розкручення» шоу-індустрії стало надходити менше. І буцімто у продюсерів «немає ніякого стимулу вкладати кошти в артиста та в запис його пісень...»

Ще 2007-го Creen Grey чи «Океан Эльзи» могли витрачати певну суму на випуск альбому, — і ці кошти могли окупитися (можна було продати права дистриб’юторам на території Росії, України). Тепер таке навряд чи можливе.

У 2010-му 70% коштів, зароблених тим чи іншим артистом, — це виключно концертно-гастрольна діяльність. «Але ж артист не робот і не машина! Припустімо, він із якихось причин не може сьогодні гастролювати», — кажуть наші музиканти.

У 2009-му українська музична індустрія нібито недоотримала 25 млн. євро (той-таки горезвісний двохвідсотковий оборот — від барів та ресторанів)! Ці гроші, на думку шоу-селебрітіс, мали влитися у вітчизняний музичний бізнес: на той випадок, якби країна перебувала у правовому полі.

Інформація для порівняння: у Німеччині сума від таких зборів становить 123 млн. євро (на рік), у Голландії — 70 млн. євро. У цьому питанні Україну можна порівняти... лише з Еквадором.

Що ж до кримінальної відповідальності за порушення авторських прав (нелегального використання музики), то такої просто немає.

Українські музичні активісти навіть підготували соціальний ролик для агітації за справедливість. Вони хочуть «закликати до совісті»: щоб меломани не купували неліцензійну продукцію.

— Виробництво музики чимось схоже на виробництво табуретки! Потрібно купити верстат, фарбу, а далі — зробити без халтури. Так і з піснею! Потрібно пройти багато етапів, щоб надалі нею можна було «користуватися» — слухати. Якщо українські закони підтримуватимуть артистів, тоді й ми не будемо хвилюватися, що творчість завтра скінчиться, — так вважає Фагот (Олег Михайлюта).

— У цьому напрямі навіть від такого великого закладу як «Арена» потрібно лише 100 доларів на місяць. Це невеликі гроші. Але ментально українці поки що не готові чесно платити за використання музики. Легше — красти. І, переконаний, до кримінальної відповідальності має притягуватися безпосередньо той, хто й натискає на кнопку «Пуск». Тобто видає піратську продукцію. Адже достукатися до «верхів» — довга історія, — каже Diezel (Creen Grey).

А як справи у сфері інтелектуальної власності в сусідній Польщі? Директор Польської асоціації фонографічної індустрії Богуслав Плюта розповідає:

— Злодійство потрібно називати злодійством. Двадцять років тому, після розвалу комуністичного режиму, Польща була на такому ж самому рівні, що й Україна. І корінь питання — законодавство. Ще в 1991-му польські продюсери створили організацію із захисту музичних та суміжних музичних прав. Але перші гроші від використання продукції вдалося зібрати лише в 1997-му. Це був 1 млн. злотих. На сьогодні прибуток від використання фонограм становить у Польщі 26 млн. злотих. Тобто 7 млн. доларів на рік.

«Захисникам музики» у Польщі вдалося домогтися, щоб за ефіри платили абсолютно всі радіостанції, ТБ. А це — 20 тис. «точок», які використовують музику, публічно її ретранслюють!

— У нас вважається нормою, що ресторан, який «крутить музику», за неї й розплачується, — продовжує пан Богуслав. — Це прогрес! Зазвичай оплата залежить від «важливості» музичної складової в тому чи іншому закладі. І, природно, клуб платить більше, ніж ресторан.

Про аналогічні історії — у Росії — розповідає Ерік Вальдес-Мартінес, заступник генерального директора Всеросійської організації інтелектуальної власності:

— У нас проводять збір акредитовані державою організації. Це Російське авторське товариство. І наша організація, яка отримала акредитацію нещодавно, у серпні минулого року. Ми й проводимо в Росії збори від фонограм. До наших рядів входять 38 відомих артистів-виконавців та авторів пісень. Тільки від РЗ російський шоу-бізнес отримує близько семи мільйонів доларів (на рік) з авторських прав і стільки ж — із суміжних.

* * *

Українські артисти на різних радіостанціях і на ТБ часто йдуть «в одній упряжці» зі світовими зірками: «U2» («Ю Ту»), Мадонна, Abba, The Beatles, Scorpions. Хтось може сказати: до біса «наш» шоу-біз, слухатимемо західний! Аналогічний «експеримент», до речі, проводили в Польщі. Одного дня було достатньо, щоб зрозуміти: номер не пройшов. Дослідники заявили: локальний виконавець завжди цікавіший, ніж будь-яка світова суперстар. Леді Гага знають в усьому світі. Але в Україні Ані Лорак буде більш затребуваною. Вона — наша, рідна: живе тут, а не в Америці.

Ще одна животрепетна проблема в цьому контексті — інтернет-піратство. Так чи інакше, а диски відмирають, перетворюючись на сувенірну продукцію. Майбутнє в поширенні музики — за інформаційними технологіями, Інтернетом. Але, незважаючи на це, собівартість альбому (для артиста) залишається незмінною.

Недавно «Танок на майдані Конго» презентував альбом «С.П.А.М.». Перший «номерний» альбом групи за останніх п’ять років. І вже наступного дня на сайті ЕХ.UA цей альбом «намалювався». Як при такому розкладі артистові вийти за фінансами хоча б у «нуль», випускаючи нові диски?

Представники сайта, у свою чергу, заявляють: їхній сайт — як свого роду інтернет-банк, куди кожен може закачувати наявні в нього вдома музику, фільми, аудіокнижки, спектаклі тощо. І, мовляв, користувачі ресурсу попереджені про відповідальність.

І ще одне лихо — недосконалі українські платіжні системи. Оплата через СМС — «корінь зла». Лише в 3% студентів є платіжні картки. Таким чином, якщо люди хочуть заплатити за контент, то не завжди можуть це зробити?..