Пластилінова ворона - Культура - dt.ua

Пластилінова ворона

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

Першою ластівкою нового театрального сезону, точніше, певним перехідним містком між сезоном минулим і тим, що стартує, став спектакль «Біла ворона» компанії «Бенюк—Хостікоєв», присвячений до Дня Незалежності...

Першою ластівкою нового театрального сезону, точніше, певним перехідним містком між сезоном минулим і тим, що стартує, став спектакль «Біла ворона» компанії «Бенюк—Хостікоєв», присвячений до Дня Незалежності.

Як відомо, рок-оперу про Жанну д’Арк Геннадій Татарченко і Юрій Рибчинський створили у 80-ті. Лейтмотивом твору тоді стало слово «свобода». Свобода, до якої прагнули, якою хотіли дихати... «Біла ворона» свого часу була озвучена потужним голосом Тамари Гвердцителі (і нині, до речі, співачка використовує у своїх концертах композиції з цієї рок-опери). У 90-му Сергій Володимирович Данченко поставив «Білу ворону» на сцені Театру імені Івана Франка: Наталя Сумська грала Жанну, Анатолій Хостікоєв — Жульєна. Постановка мала успіх. І перший, і другий план того славнозвісного спектаклю передбачав нестримний потяг до свободи. Ідея створити нову редакцію «Білої ворони» виникла у Хостікоєва після зимових подій у Києві, коли всі тільки й говорили про свободу, рівність і братерство. І, напевно, для Хостікоєва як для постановника було принципово, щоб рок-опера Татарченка—Рибчинського асоціювалася вже з «помаранчевою зимою». Як виявилося, ніяких додаткових зусиль для цього не потрібно. Усе ширяє у повітрі. Поняття «народ», «свобода», «мова» провокують потрібні регістри у свідомості глядачів, котрі заповнили зал Театру імені Лесі Українки, де компанія давала прем’єрні спектаклі. Усе це актуально. Київські театри, утім, вже занадто квапливо намагаються відгукнутися на ті чи інші сучасні події, прив’язуючи до них дуже відомі сюжети. Сюжети, у свою чергу, пручаються... Наприклад, не дуже римуються події шиллерівської «Марії Стюарт» із помаранчевими і блакитними стрічками у нещодавньому спектаклі Молодого театру (режисер Стас Мойсєєв). Хостікоєв уникає наочної агітації кольорів у своїй «Білій вороні». З атрибутів помаранчевої революції він залишив тільки барабани... Але й тут не все зв’язується. Не секрет, що ще у процесі підготовки нинішньої версії рок-опери у повітрі витали припущення, нібито в образі Жанни д’Арк автори «шифрують» прообраз... прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Якщо ці паралелі тут справді передбачаються, тоді автори ускочили в халепу. Чи потрібно нагадувати, що в «Білій вороні» героїня гине, зраджена народом... Чи таке майбутнє слід пророкувати гаданому прообразу?

Умовне альтер его нинішнього прем’єр-міністра в «Білій вороні» грає Юлія Вдовенко, котра має сильний виразний голос і справжній драматичний темперамент. Виявляється, свою героїню компаньйони Бенюк і Хостікоєв побачили в одній з телепередач — і проблему з вакансією на роль Жанни було розв’язано. Але нерозв’язаною залишилася інша проблема: режисура «Білої ворони», на жаль, не зовсім повноцінна. Хостікоєв здатний ясно викласти сценсюжет. Але, на жаль, за цим майже не читаються підтексти. Немає змістовної і значеннєвої перспективи. Музичний ряд творці залишили архаїчним до незмоги. Особливу ставку зроблено на так звану мюзиклову шоу-атрибутику — мотоцикли, масові сцени тощо. Але й це трохи бентежить, навіть здається провінційним (хоча автори мають повне право бачити саме «так»). Зовнішня гамірлива і метушлива «оболонка» спектаклю надмірно пафосна. Анатолій Хостікоєв продемонстрував у постановці безсумнівні творчі здібності, тепер залишилося чекати від нього як від режисера більшої майстерності. Поки що багато енергії витрачено на створення емоційно-рушійного пресингу насильників, та й із мотоциклами нелегко управлятися на сцені Театру імені Лесі Українки — все-таки не мототрек.

Безсумнівні й вже фірмові козирі цього проекту — всім відомі родинно-кумівські зв’язки. Наталя Сумська (дружина Хостікоєва) виходить на сцену в образі Столітньої війни — і розкотисто, голосисто веде свою партію. Богдан Бенюк (кум Хостікоєва) грає відразу кілька ролей: Блазня, Абата та ін. — усі ці образи створені майстерно. Сам Хостікоєв постає Менестрелем і Автором. Анатолій Георгійович гуляє із сином у музеї, розповідає маляті трагічну історію Жанни і ніби переломлює зв’язок часів. Сценічного сина, до речі, зіграв молодший дев’ятирічний син режисера Славко. Вже очевидно, що його акторське майбутнє не за горами. Хлопчик чарівний, обдарований. Він дуже впевнено співає, танцює, грає. Тож майже вся родина знову разом.

Безперечно, вистава матиме і глядацький успіх, і добру касу. Багато хто пам’ятає легенду про данченківський спектакль, тому захочуть порівняти... Прекрасна музика Татарченка — непорушна гарантія інтересу. Ігри в актуальність і відомий прообраз також полоскочуть публіку, охочу до натяків та історичних паралелей. «Ворона» воістину пластилінова. Що хочеш з неї ліпи...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво