«ПІСНЯРИ» РОЗМНОЖУВАТИМУТЬСЯ? - Культура - dt.ua

«ПІСНЯРИ» РОЗМНОЖУВАТИМУТЬСЯ?

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Десятого вересня в Національному прес-центрі Білорусі відбулася велика прес-конференція, присвячена черговому розколу в ансамблі «Пісняри»...

Десятого вересня в Національному прес-центрі Білорусі відбулася велика прес-конференція, присвячена черговому розколу в ансамблі «Пісняри». Суть історії така: віддавши почесті й поплакавши (якими сльозами — ще запитання) на могилі Володимира Мулявіна, керівники міністерства культури призначили директором цього державного колективу Валерія Скорожонка, співака, котрий мав найменший стаж перебування в «Піснярах» і чомусь мало поважався в ансамблі. У відповідь 21 творчий і технічний працівник на знак протесту подали заяву про вихід із колективу з ультиматумом: «Або «Пісняри», або Скорожонок»! У відповідь директор і один (!) співак, який залишився з ним, заявили, що створять новий ансамбль із тією ж назвою.

Аби краще розібратися в суті того, що відбувається, автор цих рядків вирішив, окрім інформації самого міністра культури Білорусі, удатися до думок двох осіб, які не брали участі в нинішньому скандалі, але, безсумнівно, мають до нього стосунок.

Леонід Гуляко, міністр культури Республіки Білорусь.

— Ніяких заяв і ніяких наказів Скорожонок не підписував. Це зробив третього вересня заступник директора Свєчкін, хоча з 28 липня до посади директора, відповідно до мого наказу, приступив Скорожонок. Ми визнали цей наказ недійсним, але Свєчкін на той час уже зробив усім бажаючим записи в трудові книжки, поставив печатки і роздав на руки. Крім того, змушений наголосити: «ультиматум», висунутий «Піснярами», не має під собою підстав, оскільки Скорожонок був призначений для забезпечення господарсько-фінансової діяльності, а творчістю мав займатися ще не призначений художній керівник. Володимир Мулявін поєднував ці дві посади, але після його смерті ми вважали за потрібне роз’єднати ці функції і підписали контракт на рік із Валерієм Скорожонком. Нам дуже хотілося налагодити, нарешті, фінансову дисципліну в ансамблі.

Що ж послужило причиною невдоволення колективу? За останні півроку «Пісняри» планували дати ряд концертів із середньою вартістю 168 тисяч рублів. Що це таке? Це зал на 168 місць за вартості одного квитка — тисяча рублів, тобто по півдолара. Хіба стільки коштують «Пісняри»? Виходило так: на гастролі їду куди хочу, державні гроші йдуть на зарплату, а гастрольні — у кишеню. Але у нас є положення: колектив, який їде на комерційні гастролі, на цей час знімається з державного фінансування по зарплаті. Та інакше не буде, адже держава вклала сотні мільйонів рублів у створення бази: приміщення по вул. Сурганова, студії (за гроші, спеціально виділені президентом), костюмне й музичне господарство тощо. 15—20 років тому «Пісняри» годували не лише себе, а й на 80% — усю Білоруську державну філармонію. А тепер вони «незалежні» і себе прогодувати не можуть. Тоді нехай переходять на госпрозрахунок, як, наприклад, ансамбль «Сябри», яким жити ніхто не заважає. Переконаний: естрада має годувати себе сама.

Владислав Місевич, 58 років, народився в Оренбурзі. Закінчив інститут культури за спеціальністю «хорове диригування». Працював у «Піснярах» понад 20 років. Із 1998 р. — у «Білоруських піснярах»

— Старе керівництво міністерства культури 1998 року прийняло рішення призначити мене директором «Піснярів», адже ми з Володею разом створювали цей колектив 1967 р. Основна мета — спроба вилікувати Мулявіна від страшної хвороби, котра зрештою стала причиною його загибелі. Він пив часто, і ми працювали без нього. Причому ансамбль почав підніматися, виступати, записали диск уперше за 15 років — хлопці ожили. Якось Мулявін прорвався до президента, поскаржився, що так із народним артистом чинити не можна. Лукашенко доручає розібратися Заметаліну, котрий приймає рішення про скорочення в колективі посади директора, тим самим повертаючи ситуацію, коли Мулявін керує всім. Ми вирішуємо піти з «Піснярів», домагаємося від міністерства юстиції права називатися «Білоруськими піснярами». (Довідка: «Білоруські пісняри» зареєстровані і працюють у Росії.)

Сьогоднішній конфлікт — просто продовження історії. Адже Мулявін, постійно перебуваючи у нетверезому стані, набирав у колектив незрозумілих людей, щоб стояли і співали під «фанеру». Природно, конфлікти тривали. Усім ставало ясно, що колектив розвалюється. Мулявін був останньою стримуючою ланкою, його боялися — як бояться дресировані звірі свого приборкувача. Коли він помер, усі почали шукати, хто винний... Кожен сподівався отримати керівництво колективом. Ті, хто сьогодні там працюють, не здатні щось створити, адже від старих часів там залишився тільки Леонід Борткевич, але голос «скінчився», більше він нічого не вміє. Треба втратити совість, щоб назвати «Піснярами» те, що залишилося. А залишилися старі фонограми, із якими тепер почнуть роз’їжджати дрібні бригадки, ганьблячи те, чому кожен зі старих «Піснярів» віддав життя.

Володимир Заметалін. Народився 1948 р. у Тулі. Закінчив Донецьке вище військово-політичне училище, Військово-політичну академію ім. Леніна. Працював прес-секретарем прем’єр-міністра РБ, начальником головного управління суспільно-політичної інформації, заступником керівника адміністрації президента (1994—97 рр.), головою держкомітету з питань преси (січень—червень 1997 р.), віце-прем’єром (1997—2000 рр.), першим заступником глави адміністрації президента. Сьогодні, за власним зізнанням, працює «на ниві російсько-білоруських взаємин».

— Причини нинішнього конфлікту дві. Перша — амбіції людей, котрі свого часу були звільнені з ансамблю Володимиром Мулявіним. Владислав Місевич вважав, що має стосунок до старих, старих «Піснярів» і тому претендує на цей бренд. А друга, і головна, причина в тому, що задля заробляння грошей Місевич і компанія відкололися від «Піснярів». Це досить швидко закінчилося, оскільки для всіх і завжди «Пісняри» асоціюються з ім’ям Мулявіна. А він, як і частина колективу, що залишилася з ним, завжди вважав, що творчість не можна заміняти тупим зароблянням грошей. Очевидно, вони розуміли свою самобутність і не помилюся — планетарність. Але в пресі (із постійною участю Місевича) з’являлися статті, котрі поливали «Піснярів» брудом.

Є вина і старого керівництва міністерства культури, котре вважало, що потрібно заробляти гроші, обходячись без творчості. Та й зараз цей орган займається інтригами, не намагаючись розібратися в суті конфлікту. Гадаю, президент країни відчуває — ліміт можливостей міністерства культури не вичерпаний. Якщо ж він побачить зворотне, відразу ж наведе лад.

* * *

Не будучи фахівцем у музиці, я спілкувався з Володимиром Мулявіним і тому вважаю хибними всі три думки. Міністра — тому, що він чиновник, хоча і від культури. А ще жоден чиновник нічого не створив у творчості, бо «міцний документ» для нього завжди вище від ширяння духу.

Місевича — тому, що брудні закиди також не властиві людям творчим, здатним тверезо оцінити не лише прекрасне, а й свої можливості при цьому.

Може, найближча від усіх до істини думка іншого чиновника, пана Заметаліна. Однак і вона не вірна, оскільки він судить абстрактно від таланта Володимира Мулявіна. Але ж саме цей талант (незалежно від особистості його носія) і породив феномен, іменований «Пісняри». І тепер, хоч як би називався надалі колектив (може, їх буде два чи три), хоч би хто став на чолі його, вони лише інтерпретуватимуть твори Мулявіна, експлуатуватимуть його ім’я, адже талант не можна повторити.

Краще, що можна зробити, — зберегти спадщину Мулявіна, пам’ять про нього.

* * *

А Леонід Борткевич із товаришами має намір піти шляхом Владислава Місевича, зареєструвавши «Піснярів» у Росії як незалежний колектив. Беручи до уваги все, сказане перед цим, можна лише промовити: «Бог їм суддя».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво