Пісні для смаженого півня - Культура - dt.ua

Пісні для смаженого півня

7 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 7 жовтня-14 жовтня

Про недовикористаний ресурс львівського Форуму видавців нинішнього року почали згадувати особливо активно...

Про недовикористаний ресурс львівського Форуму видавців нинішнього року почали згадувати особливо активно. І це правильно — про змарновані можливості можна і слід говорити. Не зловтішаючись, не повчаючи організаторів або учасників, «як це могло би бути, якби...», а виключно для того, щоби не повторювати помилок, не опускати руки. Для того, аби така, безперечно, унікальна подія в українському культурному просторі, як форум, щороку збирала учасників не своєю безальтернативністю, а різнобічністю, новими можливостями і перспективами. Якщо не бізнесовими, то принаймні комунікаційними.

Те, що форум — це, радше, мистецький фестиваль, аніж бізнесова подія, було зрозуміло давно. Однак, знову ж таки, саме нинішнього року на цьому акцентували увагу чимало і учасників, і журналістів. Причин багато, серед них і неготовність самого середовища, і відсутність ринку як такого, і організаторські прорахунки. Проте хто сказав, що кожний книжковий ярмарок мусить обов’язково бути діловим форумом? В Україні катастрофічно бракує літературних фестивалів, а сучасна вітчизняна література невтомно доводить свій публічний, сказати б — перформансний характер. Якби вхідними квитками на деякі літературні акції були книжки авторів-учасників, то наклади навіть хедлайнерів продавалися б за кілька таких публічних читань.

Утім, попри певний організаційний хаос, свою фестивальну функцію форум виконує чудово. Живий контакт живих письменників зі спраглою аудиторію існує, і, зрештою, кожен може вибрати собі щось до смаку. А ось як щодо контакту між живими видавцями? Чудово, що форум щороку збирає кількасот українських видавців. Але головне те, що він гарантовано збирає ту десятку, яка й робить реальну погоду на вітчизняному ринку. Тих колег-конкурентів, які, попри те, що по черзі перекуповують один в одного першу десятку вітчизняних письменників, однаково потерпають від низьких рівнів продажу української книжки, від недосконалого законодавства і засилля книжкового імпорту. Вони не часто спілкуються між собою навіть приватно, і геть рідко збираються разом публічно, щоби обговорити спільні інтереси і спільні проблеми й висунути спільні, консолідовані вимоги.

У цьому сенсі форум є неоціненним ресурсом. Не просто спільною нейтральною платформою для спілкування, а ще й оснащеною такими додатковими унікальними ресурсами, як різноманітні закордонні фахівці, знову-таки, зібрані в одному місці в один час. Приміром, Форум-2005 зібрав під своїм дахом і віце-президента Варшавського ярмарку Ґжеґожа Ґузовського, і представників Фонду центрально- і східноєвропейської книжки (Нідерланди) Веру Ебельс та Карела Маркуса, і головного редактора газети «Книжное обозрение» (Росія) та організатора міжнародних літературних фестивалів Александра Ґаврілова. Найбільше й найрізноманітніше були представлені німці: вперше на форумі була і головний менеджер міжнародного відділу Франкфуртського книжкового ярмарку Ірис Клозе, яка, зокрема, представляла стенд ярмарку, і директор виставкового відділу Лейпцизького книжкового ярмарку Олівер Цілле, і новий перший секретар Посольства Німеччини в Україні Жан-П’єр Фрьолі.

Додамо до цього інтригу довкола можливої участі України у Франкфуртському книжковому ярмарку-2008 в ролі почесного гостя (офіційного листа до дирекції ярмарку надіслав флагман вітчизняної євроінтеграції — МЗС). Тоді отримаємо і мотив, і можливості, і просто-таки необхідність відкритої дискусії про промоцію української книжки за кордоном. Спробу відкрити таку дискусію було зроблено у форматі круглого столу «Промоція української книжки» (щоправда, в офіційній програмі він чомусь називався «Українське книговидання та європейська інтеграція»), на який зібралися всі вищезгадані іноземні фахівці, президент форуму Олександра Коваль і навіть заступник голови Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення Василь Шевченко, а також багато журналістів... Вітчизняних же видавців можна було перелічити на пальцях однієї руки.

Звісно, вітчизняний феномен хапання за голову тільки тоді, коли смажений півень з усієї сили дзьобне в геть інше місце, заслуговує на спробу окремого осмислення. Тобто не треба бути провидцем, щоб уже тепер передбачити публічні демарші, а то й, у буквальному сенсі, демонстрації наших видавців та письменників, коли з’ясується, що запрошення на франкфуртського почесного гостя в нас у кишені. А точніше — у спільній кишені Дежркомтелерадіо та МЗС, які затято візьмуться по-своєму, «по-бразильському» вибудовувати презентацію штибу «Україна — батьківщина першодрукарства», принагідно економлячи невиділені бюджетні кошти і пропонуючи окремим видавництвам долучитися до цього свята воскресаючого духу за власні гроші.

Втім, книговидавнича громадськість може спати спокійно — в найближчому майбутньому Франкфурт Україні не світить. Зокрема про це можна було дізнатися під час вищезгаданого круглого столу, на якому, за відсутності реальних цільових співрозмовників, Ірис Клозе намагалася пояснити Василеві Шевченку, що написати листа директору Франкфуртського ярмарку — це добре, але, м’яко кажучи, цього недостатньо. Адже вже просто зараз до того листа мала б додаватися детальна стратегія та програма підготовки країни до потенційної ролі почесного гостя, яка передбачає не тільки численні заходи під час самого ярмарку, а й промоцію по всій країні впродовж року, низку перекладів представленої літератури німецькою мовою та багато чого цікавого і коштовного. А у відповідь чула, що в нас усе гаразд, все іде за планом і бюджет наступного року готується...

Ще можна було там почути навдивовижу просте і природне запитання Алєксандра Гаврілова: навіщо? Навіщо Україні промотуватися за кордоном — щоби встановлювати бізнес-контакти, продавати-купувати права, насичувати закордонні ринки вітчизняними авторами, а місцеві — найсвіжішими перекладами світових хедлайнерів (може, зрештою, український читач уже заслужив на це)? Чи щоби пропагувати українську культуру, просувати імідж України, вже за яким прийде розуміння і, відповідно, бізнес-інтереси? Втім, запитання зависнуло в повітрі, адже ті, кому воно було адресоване і хто вже давно мав би сам собі його поставити, не змогли його почути. І тільки той-таки Василь Шевченко образився: мовляв, що ж ви, Алєксандре, нас за людей не вважаєте, самі були почесним гостем у Франкфурті-2003, а нам пропонуєте у якесь Торонто, в якому нас, мовляв, і краще зрозуміють, і легше перекладатимуть...

Також можна було не тільки послухати, а й подискутувати стосовно способів промоції книги, можливостей і форм участі, приміром, у Варшавському ярмарку, грандіозних планів та рішень того ж таки Держкомтелерадіо. Можна було сперечатися, ламати списи, вимагати, пояснювати або розмовляти, ділитися досвідом, робити висновки і пропозиції. Можна було б думати і планувати. Як не на Франкфурт-2008, то на Франкфурт-2012. Бо якщо не робити цього тепер, просто сьогодні, не відходячи від виторгуваної на форумі каси, то вже завтра не буде права нарікати. Але, на жаль, здається, півень іще не досмажився.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво