Письменник Ярослав Мельник: Справжній народ — це не сліпа юрба, охоплена масовими емоціями, а сукупність зрячих індивідуальностей - Культура - dt.ua

Письменник Ярослав Мельник: "Справжній народ — це не сліпа юрба, охоплена масовими емоціями, а сукупність зрячих індивідуальностей"

22 травня, 2014, 18:45 Роздрукувати Випуск №18, 22 травня-30 травня

Євромайдан, боротьба за новий, демократичніший устрій, за суверенність держави — це лише початок боротьби за свободу духу. Зараз дух свободи колективний. Але справжнє коріння духу — індивідуальність.

Ярослав Мельник (1959 р.) — письменник-філософ. Свого часу закінчив українську філологію Львівського університету та аспірантуру Літературного інституту ім. М.Горького. Уникає зайвих слів і рухів у літературному процесі сьогодення. Часом здається, що його твори краще знають за кордоном (у Литві та Франції), ніж у нас. Нещодавно пан Ярослав мав чудову презентацію в Парижі. Торік набув розголосу в Україні його роман "Далекий простір": своєрідне передбачення того, що, на щастя, сталося в Україні, а також того, що могло би статися, якби Україна не утвердилася у своїх намірах зупинити Систему Зла. Головний герой роману "Далекий простір" змагається зі "сліпотою". Щось схоже є і в романі "Сліпота" Ж.Сарамаго. Сліпота — це духовна пустка і пастка, бо сліпа людина втрачає дух і волю, перетворюючись на огидну мураху. 

— Пане Ярославе, роман "Далекий простір" — про майбутнє, проте він присвячений вашим батькам, в'язням ГУЛагу. Вибудовується своєрідне метафізичне коло зла й тортур, через які проходило людство у ХХ ст. і які, можливо, чекають на людину в майбутньому. Ви вважаєте, що зло концтаборів і досвід несвободи, явлений в СРСР, можуть повторитися? 

— Зло незнищенне, як і добро. Воно, згідно з християнськими ідеалами, буде знищене з кінцем цього світу. Тому зло має коріння в нашому житті і знову й знову відроджується. І буде відроджуватися. У мене за межами України вийшов роман "Маша, чи Постфашизм", у якому розповідається про повторний прихід наприкінці XXI ст. до влади фашистів і їх планетарну перемогу. Хоч би яким неймовірним це здавалося— таке можливе. 

Коли я писав цей роман, а також "Далекий простір", — не думав, що пишу про Україну. Ми тепер бачимо, що все можливе, — історія, згідно з Ніцше, повторюється, лише на новому витку спіралі. Концтабори, за логікою зла, в Україні також можливі. Але їх не буде, бо час і місце трохи інші. Правда, Піночет зганяв людей на стадіони. В Україні, як на мене, надто сильні сили добра — а зло всемогутнє, лише коли воно безкарне й не відчуває справжнього спротиву.

— Яку роль, на вашу думку, відіграє філософія для людини сьогодні, в епоху релятивізму? Навіщо людині філософія?

— Філософія — єдине, за що людина може триматися у світі, який постійно змінюється. А наше суспільство змінюється космічними темпами, в геометричній прогресії. Школа і вузи мали би випускати не так спеціалістів, як озброєних філософією людей, що дивилися би на своє життя і життя людства згори. Тобто розуміли б суть і суперечливість процесів, які відбуваються навколо. Тоді вони рухалися б не на голих емоціях, творячи хаос і зло, а на світлі розуму. Але навіть такого предмету — філософія — в школах немає! Ніхто там не вивчає Сенеку чи Марка Аврелія. А у вузах такий предмет знайдеш хіба що на гуманітарних факультетах, і то він серед другорядних. 

Ще є релігія — також точка опори. Але релігія, по-суті, та ж філософія, тільки замішана на вірі. Філософія життя. І раніше вона була невід'ємна від філософії. Такі релігійні мислителі як Святий Августин чи Якоб Беме — одні з найбільших філософів людства. Або, скажімо, Микола Бердяєв і вся школа російської релігійної філософії початку минулого століття. 

— У центрі сюжету — проблема "сліпоти", що її, безперечно, можна розглядати в метафізичному плані. Сліпота — це риса майбутнього людства, яке невпинно до неї наближається? Чи бачите ви ознаки цієї пошесті сьогодні? Коли людина стає сліпою й перестає бачити "далекий простір"?

— Сліпота — це втрата бачення істини. Істина завжди пов'язана з далечиною, ідеалом, духовним екстазом (що є дух як не такий екстаз?). Дух — найбільша сила, незрівнянна з фізичною. 

— Чи були якісь антиутопічні/дистопійні романи, на які ви взорували, які вплинули на вас, коли писали "Далекий простір"? Із якими ви, можливо, хотіли б подискутувати? 

— На мене свого часу сильно вплинули Джордж Орвелл і Бредбері. Орвелл у "1984" вгадав напрям розвитку людства на найближчі століття, якщо не тисячоліття. Тому XXI ст. багато хто з повним на те правом називає століттям Орвелла, а наше суспільство — "орвелівським". Якщо у двох словах, то це суспільство тоталітарного типу, в якому людина розглядається як гвинтик системи. Однак такі суспільства — фашистське, радянське — були і в минулому столітті. Заслуга Орвелла в тому, що він показав небезпеку маніпуляції людською свідомістю. І зробив він це в епоху, коли влада медіа була дуже відносною (газети, радіо, кінематограф). Коли не було ні телевізора, ні Інтернету, ні сучасних технологій, які без проблем дозволяють стежити за людиною, її думками, колом інтересів, знищуючи кордони інтимного, приватного життя людини. 

Я це робив несвідомо, але тепер розумію, що в "Далекому просторі" намагався показати "орвелівську" людину в умовах нових технологій, коли сила електроніки може повністю оволодіти людиною-гвинтиком. Стеження за людиною, його можливості не йдуть у жодні порівняння зі стеженням часів Орвелла, коли, щоби дізнатися, де перебуває людина, за нею мав іти агент. Завдяки сучасним технологіям і переходу життя людини дедалі більше у віртуальний простір влада стає надзвичайно небезпечною для людської свободи, без якої поняття "людини", як ми його розуміємо сьогодні, перетворюється в ніщо. 

— "Далекий простір" — сюжетна річ, своєрідний літературний екшн із вельми динамічним сюжетом. І водночас, як на мене, у романі імпліковано значний філософський потенціал. Як вам удалося поєднати форму, притаманну одному жанру, зі змістом інтелектуально-філософської прози? Чи не боялися ви, що форма, сюжет можуть перемогти й не дати читачеві можливості усвідомити філософські глибини? 

— У творчості я часто перебуваю на такій межі. Коли пишу, про такі страхи не думаю. Але небезпека завжди є: "серйозний" читач відсахнеться, побачивши визначення жанру "трилер". Але може статися й протилежне: читач злякається "філософствування", яке без стрімкої дії перетворює твір у занудне чтиво для снобів. Моя творчість — спрямована до простого серця, і їй чужа гра в снобізм. 

Тому, може, і в моїй попередній книжці українською мовою "Телефонуй мені, говори зі мною" більшість текстів гостросюжетні, і там велику роль відіграє інтрига. Значний філософський підтекст просто буде недоступним, якщо засвоюватиметься лише через розум. Спочатку десь у підсвідомості з'являється ідея твору, затим — характери, які починають диктувати дію (а не навпаки), — всі вчинки виростають із руху характеру. Тоді екзистенційний потенціал ідеї, характеру починає себе проявляти. Тоді само собою все складається в якусь філософську систему (про яку не маю поняття, починаючи писати). 

— Чому для вашого героя Габра свобода настільки значуща? Чи не добре, коли існує Велика Інституція, яка повністю піклується про всіх? Часто це питання у трансформованому вигляді постає в різних повсякденних дискусіях: чи добре мати владу, яка повністю дбатиме за суспільство, проте всіляким чином нівелюватиме форми критики? Чи потрібне критичне мислення? 

— Свобода і є ніщо інше як протистояння Системі. Будь-яка система є форма рабства для духу. Однак так звані демократичні системи все ж дають певні можливості для збереження людського духу (проте й вони, як свідчить тенденція зростання контролю над людською особистістю навіть на Заході, схильні "оволодівати" людиною, — тобто в системі завжди живе тенденція підсилювати контроль, аж до нескінченності).

У цьому плані критичне мислення — це останній доказ того, що ви вільні. Перестати критикувати систему — означає стати її гвинтиком. Самою системою.

— Як ви, як письменник, котрий зумів уявити й описати суспільство несвободи в майбутньому, оцінюєте події, пов'язані з Євромайданом? Український Габр також побачив "Далекий простір" і більше не може вдавати з себе сліпця?

— Саме так. Тепер ми можемо говорити, що для українців свобода асоціюється з боротьбою не лише проти внутрішнього, а й проти зовнішнього узурпатора. Однак не можу не сказати і про різницю між українським Габром та Габром із мого роману. Як ви знаєте, він не став у ряди месників-терористів, котрі намагалися його, зрячого, зробити знаряддям боротьби з системою. 

Чому? Тому, думаю, що Євромайдан, боротьба за новий, демократичніший устрій, за суверенність держави — це лише початок боротьби за свободу духу. Коли цих цілей буде досягнуто — почнеться не менш (якщо не більш) важливий етап боротьби: усвідомлення себе частинкою великого цілого і водночас — чимось окремим, неповторним. Зараз дух свободи колективний. Але справжнє коріння духу — індивідуальність. Справжній народ — це не сліпа юрба, а сукупність зрячих індивідуальностей. На Майдані таких уже було чимало. 

— Якою, на вашу думку, є роль "традиційних цінностей" для людства? Можливість бачити — здавалося б, дуже природна риса, "традиційна". Але в майбутньому вона стає небезпечною хворобою, від якої людей потрібно боронити. Людство весь час прагне розвитку. Але чи потрібно на цьому поступі зберігати те, що є "одвічним", "традиційним"?

— Традиція — є та земля, на якій ми стоїмо. Дух має коріння і кормиться з певного грунту, який є традиція. Без цього грунту він стає перекотиполем і перетворюється на хаос, втрачає силу, ознаки духу. Однак є також і небезпека закостеніння традиції, яка починає душити дух. Не випадково Ніцше виступив як ворог "традицій". Складність у тому, що ми одночасно повинні бути в традиції і поза нею — у новому світі, де нові традиції лише формуються. Інакше ми задихнемося у світі одних і тих самих традицій, що перетворюються в музейні релікти. Дух — є завжди нове. Дух є рух. 

— Чи дозволите зазирнути у ваші плани на майбутнє? Чи вже є якась тема, яку б вам хотілося завершити, осмислити в майбутньому літературному творі?

— Я вернувся в Україну книжкою короткої прози "Телефонуй мені, говори зі мною", яка потрапила в короткий список "BBC Книга року 2012". Тож після роману "Далекий простір" думаю знову запропонувати українському видавцеві книжку короткої прози. Теми ті ж: наші стосунки з часом і простором. З Богом і з побутом. Один із основних текстів — повість "Чому я не втомлююся жити". Про епопею нашого буття в часі і про межі людської пам'яті. Повість незабаром буде опублікована в журналі "Кур'єр Кривбасу" — число 2 (квітень-травень-червень).

Тема наступного роману, який, може, трохи згодом також побачить світ в Україні, — про здійснення мрії Гітлера створити світ "надлюдей". Про "тисячолітній Рейх". Адже ця мрія так і не була здійснена. Однак і сьогодні світ живе ідеєю "вищої раси", яка в майбутньому правитиме світом. А "нижча раса"? Чи буде вона зведена до статусу "робочої сили", врешті — тварини? Якщо в Бухенвальді людське тіло утилізувалося як матеріал для набивання подушок (людське волосся) і варіння мила, то чим було би постфашистське суспільство через 1000 років? Коли кількість "людей" (представників "вищої раси") вимірювалася би кількома мільйонами? А в що були би — чи будуть — перетворені мільярди інших? Врешті, чи ми не живемо вже сьогодні в постфашиському світі, в якому людина розглядається як "робоча сила", а також як тіло, що його можна експлуатувати, бити, мучити... Те, що ми спостерігаємо сьогодні в Україні. А хто є ця "вища раса", яка дозволяє собі таку поведінку? Який її погляд на людину? 

Це, як і "Далекий простір", — футуристичний роман-трилер, з витягами із книжок, статей та дискусій постфашистського суспільства. Але на іншу тему. І, може, в ньому більше жаху. Бо людську жорстокість інколи треба показувати і під збільшувальним склом. Тоді яснішим стає поняття людяності та рідності. Щоб читати такий роман — треба мати міцні нерви. Тому поки що не спішу його пропонувати українському читачеві. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво