ПІАР БЕЗ КОРДОНІВ

Якимось нервовим і напружено-нетерплячим виявився минулий місяць-жовтень, та й, зрештою, листопад також. Особливо для людей безпосередньо причетних до створення нової кон’юнктури на англомовному читацькому ринку. Історія, про яку йдеться, вже встигла обрости новими чутками і скандалами, серйозно підважуючи реноме Букерівської премії. Відзнака ця, на відміну від уже давно не літературної, а підкреслено-кон’юнктурної Нобелівки, ніколи не викликала в читацької публіки серйозних нарікань на непрофесіоналізм та політичну заанґажованість. Аж ось — на тобі: два величезні скандали за неповні два місяці.

А почалося все з того, що за два тижні до останнього засідання журі, яке, власне, тоді й мало визначити переможця, на офіційній веб-сторінці Букерівської премії з’являється повідомлення про те, що цьогорічним лауреатом став канадський письменник Ян Мартель з романом «Життя Пая». Поки «офіційний Букер» оговтався і прибрав із сайту передчасну інформацію, новина, за допомогою найзручнішої з мереж, облетіла весь світ. Не знаю, чим був цей непередбачений витік інформації — піарним ходом, недоглядом техперсоналу, звичайним недбальством журі, яке насправді задовго до останнього засідання вирішило долю премії? Упевнений, однак, у тому, що це лише підлило масла у вогонь. Одразу кинувшись спростовувати наявну (дез) інформацію, Букерівський комітет запевнив світову громадськість у тому, що, мовляв, нічого ще не зрозуміло, що лише офіційне засідання розставить усі крапки над «і», і лауреатом може виявитися інший письменник. Наприклад, ірландець Вільям Тревор або австралієць Тим Вінтон, шанси яких оцінювалися букмекерівськими конторами чи не найвище. Проте в підсумку виграв усе-таки Ян Мартель, лише підтвердивши, що в сучасному західному світі «глюки» просто так не трапляються, що «хтось» або «щось» за всім цим стоїть. Адже піар, як і краса, добро та інші вічні цінності, не має меж.

Може б і закінчилася ця історія для Букерівського товариства простим вибаченням за передчасність інформації та обіцянками, що таке більше не повториться, якби не ще один скандал, який розгорівся вже в листопаді. Новоспеченого Букерівського лауреата Яна Мартеля із солідною сумою фунтів стерлінгів на рахунку та чудовими перспективами подальшої розкрутки імені було звинувачено у плаґіаті. Вже не раз історія доводила свою здатність повторюватися як фарс. Так, відомого іспанського прозаїка, лауреата Нобелівської премії Камілло Хосе Селу, щоправда, вже після його смерті, яка порятувала поважного класика від ганьби та судових позовів, звинуватили у плаґіаті. Шкільна вчителька Кармен Формосо Лапідо знайшла в тексті роману визнаного метра «Хрест святого Андреса» багато запозичень із власної повісті, що її вона ще 1994 року надіслала на конкурс видавництва «Планета».

Натомість Мартеля звинуватила вже не шкільна вчителька, а відомий бразильський письменник Моасир Скліар, який вважає, що канадець украв із його книги «Макс і кицьки», виданої ще 1981 року, сюжет для букероносного роману «Життя Пая». На думку Скліара, цей факт можна розцінювати як злочин проти його інтелектуальної власності. Мартель змушений був визнати, що книга бразильця свого часу справила на нього вплив, хоч і заперечив, що коли-небудь читав цей роман, а довідався про нього з критичної статті Джона Апдайка. Отож і вибачатися немає чого — і квит. «Я побачив цікаву ідею і вирішив розповісти свою власну історію про те, що відбулось. Я не бачу в цьому нічого ганебного. Хіба ідея може бути власністю письменника? Я ж не кажу, що вигадав цю ситуацію — оце було б шахрайством», — виправдовується Мартель.

І справді, де межа між плаґіатом і літературним запозиченням, коли не доводиться вибачатися за використання творчого набутку попередників? Але не втримався Мартель і пояснив свою позицію. Але ліпше б він цього не робив. А річ у тім, що він, мовляв, свідомо не став читати Скліарового роману, аби не бачити, як малообдарований автор зіпсував чудову тему. Можете собі уявити, як образилися Скліар і численні бразильські громадяни! Лише покаянний лист Мартеля із вибаченнями зміг зупинити цю справу. Отак проста історія про хлопчика-індуса, який після кораблетрощі опинився серед океану в одному човні зі звірами, поставила масу питань, на які ми навряд чи знайдемо відповіді.