Переведи мене через Майдан - Культура - dt.ua

Переведи мене через Майдан

16 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 16 грудня-23 грудня

Яку книжку про помаранчеву революцію варто почитати (перекласти, подарувати другові)? Безсумнівно...

Яку книжку про помаранчеву революцію варто почитати (перекласти, подарувати другові)? Безсумнівно, це запитання поставало перед кожним, хто впродовж останнього року так чи інакше спілкувався з іноземцями — з росіянами чи американцями, німцями або поляками. Згодом до нього звикаєш, але щоразу воно примудряється завести тебе у безвихідь. Адже справді — яку?

І йдеться не про фундаментальні історичні дослідження, для яких, можливо, ще не час. (Хоча, з іншого боку, може, саме тепер і час — щоб у підручники не потрапила захоплена дурість, яка не має жодного стосунку до історії, але надовго засяде у дитячих головах.) А де ж просто історії — відсторонені й заангажовані, пройняті захопленням і озлобленістю? Де вона, пам’ять людська? «Помаранчева революція — це просто тло для людських історій» — заявляють режисери всіх художніх фільмів, які сьогодні знімаються і дія яких відбувається на цьому самому «тлі».

Загалом, саме це, втім — цілком природне, запитання: яку книжку про помаранчеву революцію прочитати? — почула через півроку після Майдану від свого шведського видавця й Оксана Забужко. «Йому, бідаці, і в голові не клалося, що українські книгарні можуть бути досі не завалені десятками «пейпербекових» історій революції, — з усіма її драматичними людськими сюжетами, кожен із яких тягне на окреме оповідання, та з усіма дбайливо зафіксованими іменами її жертв і героїв». Тепер на це запитання з’явилася цілком конкретна відповідь — Оксана Забужко, Let my people go.

Більше того, своєю книжкою Забужко дає відповідь на запитання набагато складніше й серйозніше, ніж просто «що показати іноземцям, щоб вони зрозуміли». Адже не в іноземцях річ. Питання в тому — а до чого звернутися нам самим, заплутавшись у політичних інтерпретаціях і спробах осмислення, коли виникають сумніви, розчарування або коли під впливом дедалі сильнішого політичного маразму тіло й розум просто відмовляються вірити у те, що «все це було». І було не даремно. Ні кілобайти домашнього фото і відео тих днів, ні документальні фільми, в достатній кількості зняті й показані саме до річниці Майдану (чому так пізно?) не повернуть ні відчуття абсолютної щирості і реальності того, що діялося, ні, найголовніше, безумовного смислу й важливості кожного кроку, слова, почуття. Сухі факти і цифри — хороші помічники для журналіста й історика, але погані ліки від амнезії і розчарування.

Звичайно, однією книжкою не вичерпуються персональні історії Майдану і революції, вона не вміщує всіх подій, людей, перемог та поразок. Але нарешті є хоча б одна — абсолютно особиста, моментами дуже інтимна (хоч і складається на третину зі статей та інтерв’ю переважно західної преси) і не дуже точна, без єдиної претензії на абсолютну істину, на прозріння і просвітління душ. Експресивна, глибоко заангажована й відверта — тобто саме така, якою і має бути історія письменника, чиє життя й полягає в осмисленні, переживанні та витягуванні на світ Божий того, про що інші й не підозрюють або бояться собі зізнаватися. Правда, саме в цьому вже примудрилися обвинуватити Забужко журналісти, котрі раптом запрагнули від письменниці об’єктивності та історичної правди.

Це книжка, якій хочеться опиратися: мовляв, не могло бути все «ось так» — радісно і красиво, свобода-рівність-братерство, безплатне таксі і чай із маленьких домашніх чайників, змерзлі ноги і палаючі очі... Отямившись від карнавалу революції, ми, за натурою цинічні, боючись видаватися наївними у власних очах і в очах сусідів, примудрилися відразу все забути. Сьогодні ми схильні з будь-якого приводу вигукувати обурено: «І за що ми стояли на Майдані?!» А й справді, за що? «Тепер, уперше за цілу новітню історію, ми відчуваємо, що ми справді єдині як нація. Несамовито». Не віриться. Після кожного фрагменту, кожної маленької людської історії обличчя інстинктивно кривиться в кислій гримасі — пафос! яка патетика! А хто з нас, читачів, буде настільки чесний із собою, зі своєю пам’яттю, щоб раптом «пригадати», що все це правда, що саме так усе й було. Адже чим далі ми відходимо від Майдану, тим більше блякнуть фарби. І, звичайно, смак прустівського печива можна пригадати і через 20, і через 40 років, але де гарантія, що така страва випаде ще раз у меню нашого життя?

«Історія ж, котра не стає культурою — оповіддю, текстом, задокументованою людською «сторі» про гнів і страждання, любов і віру, — завжди приречена залишатися всього тільки відкритою зоною для політичних спекуляцій. І не більше». «Сторі» Оксани Забужко — як коса, виплітається трьома лініями однієї історії, трьома поглядами на свою країну, свій народ і себе в ньому. На таке, погодьтеся, здатний не кожен. Революція на експорт, революція для себе і революція для читача — статті й інтерв’ю для Заходу, який нічого не розуміє, уривки зі щоденника (справжнього, не белетризованого) і шматочок художньої прози — оповідання. Можна сперечатися — чого в такій композиції більше. Бажання створити універсальний продукт, однаково затребуваний і вдома, і за кордоном без додаткових адаптацій (не сумніваюся, що не тільки шведський, а й з десяток інших закордонних видавців Забужко вже купили права на переклад книжки), чи спроби для себе і для читача викласти складний пазл вітчизняної історії, подивитися на себе з різних боків, порівняти історію «офіційну» (якою в даному випадку є статті: ну, не будеш іноземцям розповідати справді ВСЕ — однак не зрозуміють) і особисту («… досі певна, що мені треба було тоді — таки по Майдану лазити, а не з західними кореспондентами зустрічатися»). Не це головне. Головне те, що Забужко — на відміну від інших нинішніх і майбутніх літописців революції, від Данила Яневського до Кушнарьова й Миколи Катеринчука, — витягнула на світ Божий запитання, що ось уже рік не дає спокою всім, хто душею чи тілом пройшов через українські Майдани: «Чому так не можна жити завжди?..»

Забужко Оксана, Let my people go: 15 текстів про українську революцію К.:«Факт», 2005.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво