Переклад з японської — дороге хобі - Культура - dt.ua

Переклад з японської — дороге хобі

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

Культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття...

Культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття.

І хоч нам, європейцям, навряд чи осягнути ту безодню, вона непереборно вабить принаймні зазирнути в неї.

І. Дубінський

У доробку Ігоря Дубінського, перекладача з японської, роман Нобелівського лауреата Кендзабуро Ое, п’єса і роман Юкіо Місіми, оповідання Кендзі Міядзави та Сін’їті Хосі. Опублікував він їх сам, в Інтернеті. Для нього цей шлях до читачів виявився найпростішим. Про відносини з видавцями, а також про те, чому він взявся за переклад і що думає про перспективи японської літератури в Україні, Ігор Дубінський розповів журналісту «ДТ».

— Які японські письменники розбудили у вас інтерес до цієї екзотичної літератури?

— Я категорично заперечую проти застосування означення «екзотична» до літератури країни, яка за кількістю видаваних щороку книг входить до п’ятірки чільних країн світу й видає 6% світового потоку художньої літератури. Краще назвати її ендемічною.

Інтерес до японської літератури, як і до решти аспектів японознавства, в мене виник у процесі вивчення японської мови в 1977—1980 роках. Якщо цікаво, то вивчав я її тому, що близько 25% науково-технічної літератури за темою моєї наукової роботи в КПІ друкувалися японською мовою.

Молодий був, цікавий, хотів змінити весь світ. Мав те, чого позбувся з часом, — намагання накинути світу свою шкалу цінностей. Гадав, що цікаве мені як представнику радянської інтелігенції може бути цікаве й іншим. Суспільство цю думку підтримувало – мої переклади видавали.

— Ви називаєте Японію «невідкритим архіпелагом». Розкажіть, як ви вперше публічно звернули увагу громадськості на те, що в нас надзвичайно мало видають японської літератури?

— 1989 року на конференції з японської філології в Інституті країн Азії та Африки при МДУ я зробив коротке повідомлення на основі даних бюлетеню ЮНЕСКО за останні 40 років. Із цих даних випливало, що японська література неадекватно представлена в світовому потоці перекладів узагалі (близько 0,5% назв проти 6% у світовому потоці літератури оригінальними мовами) і перекладів в СРСР зокрема (0,15%). Я порадив довести ці дані до відома організацій, які визначають видавничу політику, аби зробити спробу усунути цю невідповідність.

— За великим рахунком, ситуація за останні роки не змінилася — японська література залишається мало відомою українським читачам. Як ви гадаєте, чому не вдалося поліпшити ситуацію в уже незалежній Україні?

— Занепад економіки цілком закономірно призвів до розпаду культури взагалі й культури книговидавництва зокрема. Культуру колись фінансувала народна держава, де я жив, а нинішня, бо антинародна, звичайно ж, воліє темного народу. Українських читачів мають занести до Червоної книги як біологічний вид, що вимирає. Коли на жодну літературу немає попиту, звідки ж він візьметься на літературу, яку, наприклад, навіть ви, людина освічена, вважаєте екзотичною?

— Чому українські видавництва поводяться так інертно?

— Моя робоча гіпотеза: вистачає планів перекладів із мов тих країн, де посольства підкидають дещицю на видання. Тож, як той казав, навіщо попові гармонія, коли він має дзвони й кадило?

Є й інший момент. От видавництво «Фоліо» звернулося до Інституту літератури з проханням скласти список для серії «Бібліотека світової літератури». У результаті до списку потрапило кілька японських авторів, відомих ще радянським читачам, ті самі твори, які вже давно перекладалися. А є ж маса інших імен, відомих дотепер лише японістам!..

Може, стан справ із перекладами з японської змінився б на краще, якби Міносвіти впровадило більше творів японських авторів до програми зі світової літератури, навіть попри відсутність перекладів українською мовою. Дивись, хтось би й замовив, сподіваючись заробити на великому накладі для школярів і шкільних бібліотек.

— У вас є вже готові переклади Юкіо Місіми, Кендзабуро Ое? Чи зверталися ви безпосередньо до видавництв із пропозиціями про видання своїх перекладів?

— У видавництві «Юніверс» сказали, що гонорарів перекладачам вони не платять, зарівно як і авторам. «Основи» відповіли, що надрукують, якщо я сам знайду кошти для друкування накладу. Не розумію, навіщо вони в такому разі мені могли б знадобитися: маючи задосить грошей, я надрукую наклад і без них. «Кальварія» тягне гуму вже не пам’ятаю скільки років. Кажуть, ніби японська література для них цікава, але нічого не роблять. «Фоліо» спочатку проігнорувало мою пропозицію щодо комплектування тому Місіми — до полум’яної «Сповіді маски» та «жіночої» «Маркізи де Сад» перекласти ліричний «Шум прибою» та «чоловічу» п’єсу «Мій друг Гітлер», — придбали в японців права лише на «Сповідь...» та «Маркізу...», що їх я переклав колись. Потім запропонували жалюгідний гонорар, а коли я, в свою чергу, запропонував узяти на бідність дарма, але за умови надрукувати на авантитулі «За сприяння Київського клубу «Ротарі», до якого я вже досить давно належу, — образилися й написали, що знайдуть скільки завгодно японістів, які зроблять новий переклад незгірш од мого. Відтоді минув рік — поки що жодного поголосу.

— Ваші переклади можна знайти у вільному доступі в Інтернеті. Чи вважаєте успішним свій інтернет-сайт?

— Цей вузол в Інтернеті (//dubinskyi.narod.ru) мені подарувала дружина — зробила його власноруч. Мети потішити мене цим було досягнуто. Себе як перекладача з японської я не рекламую, бо не мушу нікому доводити, що я таки перекладач, чи шукати замовлень, яких однаково немає.

Сайт існує уже майже три роки, на день — 40—60 відвідувань. Читають наш сайт росіяни, естонці. Українського ж Інтернету майже не існує — загальна аудиторія складає 6 млн., серед них переважно діти та ті дорослі, які отримують доступ до Інтернету на роботі.

Відгуків на мої переклади, викладені в Інтернеті, не було. У вступній статті на сайті я написав, що охочих можу навчити перекладу (це не жарт). Що ви думаєте? Досі ніхто не зголосився.

— Чи не зверталися ви за підтримкою до Японського фонду, що має спеціальну програму сприяння перекладам?

— Не звертався й не звернуся, оскільки Японський фонд за статутом взаємодіє лише з юридичними особами. Якщо цікаво, фонд фінансує беззастережно лише переклади творів зі свого затвердженого переліку (на мою некваліфіковану думку, ніхто при здоровому глузді, крім японістів, їх не читатиме, а японістам не потрібен переклад), а все інше — лише за умови, що видання в жодному разі не матиме комерційного успіху.

— Які імена вам здаються найцікавішими в сучасній японській літературі?

— Я не дуже стежу за станом саме сучасної японської літератури. На цей час для мене найцікавіший Кендзі Міядзава, якого й досі видають величезними накладами, хоч він помер ще 1933 року. Я б охоче перекладав якісь «псевдоісторичні» романи, скажімо, Рьотаро Сіби. Це практично не відома нашим читачам галузь японської літератури.

Але повторюю: навряд чи це робитиму, бо соціального замовлення на художній переклад у нашій країні немає, а для хобі це задорого. Зараз ніхто не платить якихось «розумних» грошей за переклад. Займатися художнім перекладом можуть собі дозволити домогосподарки та персональні пенсіонери. Чи студенти, які, однак, нездатні нічого розумного створити, їм бракує ерудиції. Я починав перекладом науково-технічної літератури, замовлень було безліч. Єдине, що тоді обмежувало, – це власна працездатність. Нинішні студенти, майбутні перекладачі, навіть уявити собі такого не можуть. Нове покоління перекладачів не виростає, тому що їм немає на чому вчитися.

— Ви самі обираєте, кого перекладати?

— Так, це питання власних уподобань. Якщо мені не подобається Х.Муракамі, якого я відверто вважаю кон’юнктурником, що творить халтуру, а не літературу, то я за нього й не беруся. Я його читав років 20 тому, коли тут про нього ще й не чули.

А Ю.Місіма мені подобався, і було зрозуміло, що його читатимуть. Може, я й раніше взявся б за переклад, але хто б його надрукував? Поки не дозволили, ні в Москві, ні в нас ніхто Місіму не перекладав. Японісти знали про нього, але чекали, аж поки зміниться стан справ.

Подібна ситуація була в М.Федоришина, який років 15 не міг ніде надрукувати повість Я.Кавабати «Сплячі красуні», поки «Всесвіт» не взяв її в 1992 році.

Перший переклад Місіми надрукував «Всесвіт», коли його наклад був ще 60—70 тис. А за «Маркізу де Сад» мене попросив взятися театральний режисер А.Приходько. Сам знайшов мене, каже: хочу поставити п’єсу, зробите переклад?

Але мої мотиви — це дрібниця. А важливо те, що поряд із нами на планеті є величезна література, про яку ми не знаємо й ніколи не дізнаємося.

Сьогодні не втрачаю надії, що в Україні знайдеться кілька десятків людей, яким японську літературу буде цікаво почитати, але самі, без перекладача, вони цього не зроблять. То, може, ще щось колись перекладу...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво