ПЕРЕДДЕНЬ «ОКСАМИТОВОЇ» ЕВОЛЮЦІЇ - Культура - dt.ua

ПЕРЕДДЕНЬ «ОКСАМИТОВОЇ» ЕВОЛЮЦІЇ

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Минулого понеділка завершився черговий, сьомий за рахунком, Міжнародний фестиваль телепрограм «Бархатный сезон»...

Минулого понеділка завершився черговий, сьомий за рахунком, Міжнародний фестиваль телепрограм «Бархатный сезон». Цього разу фестиваль-круїз освоював новий маршрут: Одеса — Ростов-на-Дону — Ялта — Севастополь — Бургас — Несебр — Одеса. Отже, місце дії — території трьох країн. Близько двохсот робіт, створених на 114 студіях і телекомпаніях семи країн, — у конкурсі. Номінацій шість: «Публіцистика» (61), «Програми для дітей і молоді» (33), «Спортивна програма» (8), «Науково-популярна або пізнавальна програма» (9), «Розважальна програма» (17), «Надія телебачення» (30). П’ять професіональних дискусій і обговорень на теми: «ТБ і сором», «ТБ і агресія», «Глобалізм і національне обличчя ТБ», «Телебачення як телепатія» та «Улюблене ТБ». Плюс концертно-художня програма, концепція якої заслуговує на особливий коментар. Така статистика нинішнього «Бархатного сезону». Чи не правда, схоже на чотирипалубний морський лайнер, на кшталт «Т.Г. Шевченка», де це все, власне, і відбувалося. Зрозуміло, осягнути неосяжне, навіть якщо при цьому немає потреби залишати борт лише одного корабля, непросто. Скажу тільки про найцікавіше і, на мій погляд, найсуттєвіше з того, що відбувалося на трьох із «палуб».

Арт-простір

Першим актом фестивалю стало передання привіту від «Одеси-мами» — «татові». Виявилося, «Т.Г.Шевченко» — це перше українське судно такого класу, яке за пострадянський період відвідало порт Ростова, що на Дону. Чи то піонерський характер події, чи то історична близькість нашої козацької крові відіграли свою роль, чи то просто була реалізована офіційна гостинність у рамках року України в Росії, але фестиваль зустрічав заразливий драйв хору типових станичників у національних костюмах. А ввечері на імпровізованій відкритій естраді біля причалу ростовців потішили вокалом класні українські виконавці: Таїсія Повалій, Тетяна Самая, Руслана Лижичко, Володимир Засухін, ансамбль «Лего-артис» та інші з безцінного артистичного «cargo» нашого криголама українсько-російських непорозумінь. Я перебував у юрбі і можу засвідчити: зовсім не від 38 градусів за Цельсієм розгарячилися широкі маси місцевих жителів.

Через кілька днів у рідній Ялті «БС» зустрічав у порту віртуозний Президентський духовий оркестр, виконуючи попурі з класичних мелодій іноді... буквально в танку. А ще через кілька днів у болгарському Бургасі вокально-музичне злиття слов’янських культур відбулося в рамках гала-концерту «Музика без кордонів», де зірки естради Білорусі, Болгарії, Сербії, Росії й України, чергуючись, виходили на сцену міського Літнього театру. Такі берегові акції доповнювалися насиченою внутрішньою арт-програмою «Сезону», складеною зі смаком і дуже різноманітно. На поп-полюсі концертних вечорів «сезонників» заводили на всі лади юні драйвери — українка Руслана Лижичко, серб Філіп Жмахер і джаз «Brand-New-Band». Музей радянського шлягеру привезли як завжди заводні «Веселые ребята» і ухитрилися перетворити вечір ностальгії на суцільний карнавал із танками і хорами не тільки уроджених совків. Аналогічну ретро-атаку, тільки в баладному жанрі, здійснив і болгарин молодості нашої Бісер Кіров. До елітних зон сприйняття також було кому звернутися: і камерній класиці у вишуканому поданні струнного квартету «Колекція Разумовських», і самоіронічному фольк-джазі вокалістів із «Лего-артис», і по-справжньому авторському і задушевному шансону. «Вечір романсу» звів в одній програмі цілком різноманітних у посланнях і в манері їхньої подачі народного артиста Володимира Засухіна, заслужену артистку Тетяну Самаю і відому журналістку Ірину Карпинос. Потрібно було бачити, як достойно всі вони «тримали спину» артиста-автора. Овації не забарилися.

Питається, навіщо я настільки нудно зачитую по суті другорядне арт-меню нинішнього «БС»? Та щоб показати, як усебічно і якісно була поорана вся плавуча територія ТБ-огляду, задаючи теми й високий рівень ставлення до конкурсного телепродукту. А ось тепер настала черга розказати і про найголовніше.

Екранний час

Привабливою особливістю конкурсних переглядів «ОС» була й залишається рідкісна можливість побачити продукцію національних регіональних студій. «Телеглибинка» жодній «тарілці» не під силу. Тим часом лише так і з’являється шанс наочно оцінити співвідношення периферії телепростору з його центром.

Візьмемо, приміром, дві найсильніші, на мій погляд, позиції з розділу «Публіцистика». Столичний клас московського ТБ, безсумнівно, репрезентує передача «Культурная революция»
(Т/К «Культура»). Автор і ведучий Михайло Швидкой пропонує обговорити ризиковану тему: чи можна жити в Росії за законом, або країна приречена жити по-дідівському, тобто «по душі»? Сам М.Швидкой (міністр культури цієї самої країни) несподівано відводить собі неортодоксальну позицію «позазаконника» і в союзники запрошує письменника Д.Корецького. Зате й опонента підбирає собі незвичайного — колишню телезірку зі «знавців» і нинішнього юриста державного рівня М.Барщевського. Відточений раціоналізм і блискуча компетентність останнього, по-моєму, взяли гору, на що автор, вважаю, і розраховував. Чудова сценографія, хитромудра драматургія, характерність типів і розкутість усіх учасників ток-шоу, зрештою, загальнодержавна значущість проблеми — у наявності всі складові ідеальної, воістину столичної телепродукції. Але хіба тільки в цьому сила, брате?

А ось із тієї самої номінації скромний портретний теленарис «маргіналів» — «Отшельники» (м.Ахтубинськ, «АТВ-Центр»). Тут до того ж проблемна ситуація вивернута навиворіт: герої живуть і виживають саме «по душі», а закону і на обрії не видно. …Стоїть собі в глухомані село з химерною назвою Болкони, а на окраїні, за річкою — обійстя двох братів-нетяг, Юрія й Анатолія Кривченків. Викопали собі криницю, господарюють, майструють, колють дрова, самі хліб духмяний печуть і щі смачні варять, на моторці перепливають річку і все — на слух і навпомацки. Тому що абсолютно сліпі обидва. Як живуть-виживають діди, розмірковують про щастя й Бога — про те й кіно. Співчутливе, чуйне, людяне, чимось схоже на «Голий острів» К.Сіндо, але, звісно, безпосередніше. Аналогічний сюжет про саморятування людини духу, яку фізично жорстоко покарала доля, подано у відеофільмі «Извините, что живу» (м. Вятка, студія «Вятка»). Колись у своїй дебютній картині «Кінолюбитель» Кшиштоф Кесльовський показав кіноавтора, якому всі дорікають: «Що ти фільм про горбаня знімаєш? Тобі що, здорових і гарних людей не хочеться вивести на екран?» У відповідь звучить: «Я хочу знімати тих, кому важче бути добрими». Справді, закликати до милості слабких і обділених — одна із сутнісних цілей мистецтва, до якої тут піднімається ТБ.

Дозволю собі на підставі згаданих й інших конкурсних робіт скромно зробити висновок: специфіка «центрального» і «провінційного» російського ТБ полягає в відмінності творчих і світоглядних оптик. Столичне ТБ схильне до великих узагальнень, а «маргінали» — до неметушливого і чесного вдивляння в окремі обличчя й долі. У пострадянському ТБ колишніх «союзних республік», на мій погляд, такої поляризації не було. Українські роботи є тому прикладом.

У програмі «Документальні телефільми» наші були репрезентовані в надлишку й у гідних зразках: «Вілен Калюта. Реальний світ» С.Буковського, «З Одеси з любов’ю» та «Одеса: історія в історіях» (Т/О «Маски»), «Київ» (студія «Кінематографіст»), «Святе сімейство» і «Колиска для ненародженої дитини» (Київ, приватна студія С.Зинов’євої). Особливо мені мила остання робота «пензля» Олександра Столярова, який вимальовує єднання з природою, мистецтвом і одне з одним подружньої пари на-всі-руки-майстрів — Тамари й Олександра Бабаків. За розділом програм для дітей і юнацтва симпатію викликала одеська «Арифметика-малятко» (м. Одеса, Т/О «Маски»), де найменших не без гумору навчає цифр лялькова сова в окулярах.

Цього разу, на відміну від торішнього, не надто надихаючою видалася програма студентських робіт у номінації «Надія телебачення». Менше унікальних документальних фактів, багато аматорського театру. І все-таки журналісти, котрі присуджували призи за цією категорією, знайшли фаворитів. Один диплом одержала «Спляча красуня» Віри Яковенко (Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого) і «Моя прекрасная леди» (Грузія, студія «Аудієнція»).

Плоди любові

Про інтелектуальний блок «БС» — про дискусії з вузлових проблем сучасного ТБ — я розповім у наступній своїй публікації. А конкретні результати одного з обмінів думками повідомлю вже зараз. На фестивалі спочатку планувався своєрідний парад мрій про ідеальне ТБ — що подобається, що ні, що варто побажати сучасному ТБ. Потім було вирішено замінити «живу» розмову із заочним анкетуванням і вже згідно з його результатами скласти колективний образ ідеального телецарства. Ось цей сукупний продукт загальної любові учасників «БС» до ТБ. (Усі характеристики подано за порядком вибування кількості згадувань про неї в анкетах.)

Отже, учасники «БС» 2002 р. відкидають у сучасному ТБ: непрофесіоналізм, засилля реклами, американізацію, необ’єктивність, низький освітній рівень «голів, що говорять», віддаленість від справжніх інтересів народу, агресивність, націоналізм, ігри на гроші, нудьгу. Цінують у нинішньому ТБ: оперативність новинної інформації, якісні художні програми (кіно, театр, музика), авторські передачі, можливість вибирати канали, інтелектуальні ток-шоу, пізнавальні й «жіночі» передачі, можливість зупинити і повторити мить, технічну якість зображення. Побажання, природно, обернені невдоволенням: професіоналізму, об’єктивності, розуму, особистісних начал і смаку. Ідеальний проект готовий. За роботу, панове!

А ось як розподілилися симпатії журі і, відповідно, основні нагороди фестивалю. Три гран-прі «Морський коник» одержали такі роботи. У номінації «Публіцистика» — програма «Автопортрет на фоне горы Синей»
(м. Ростов-на-Дону, ГТР «Дон-ТР»). За «найкращу науково-пізнавальну роботу» — програма «Письма с Эвереста» (Росія, м.Ханти-Мансійськ, ТРК «Юрга»). За «Найкращу розважальну програму» — «VRS камера» (Литва, м.Вільнюс, студія «VRS»). Ще тридцять (!) нагород-дипломів одержали інші і конкурсні, і позаконкурсні (!) роботи. По-моєму, журі забуло, що принцип «усім сестрам по сережці» девальвує цінність кожного знака уваги. Виявилися на нинішньому фестивалі й певні проблеми із самою мережею номінацій — наявні взаємонакладання окремих критеріїв. Назріла необхідність у визначенні чіткіших меж між групами висунутих на конкурс робіт. Можливо, варто керуватися проблемно-тематичними орієнтирами. Про все це я розмовляв із президентом «Бархатного сезону», його серцем і двигуном Валерією Іваненко. Вона погодилася з необхідністю вдосконалювання регламенту, але пообіцяла, що зміни будуть еволюційними й у дусі цього унікального телеогляду — «оксамитовими».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво