Partyзан, або Свій серед своїх - Культура - dt.ua

Partyзан, або Свій серед своїх

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Один простий рецепт: берете кілька фактів із життя тусовки, приправляєте їх соусом із ненависті, ц...

Один простий рецепт: берете кілька фактів із життя тусовки, приправляєте їх соусом із ненависті, цинізму та сарказму, додаєте для запаху трохи нудьги й порожнечі, для пікантності — любові, а для м’якості — пам’яті дитинства. І — готово! Страва під назвою «Духless». Автор — Сергій Мінаєв. Глянсові журнали покажуть вам лише оболонку, жовта преса полоскоче фактами. А хочете так, щоб ще слова, і почитати? Хочете зазирнути в життя тусовки з чорного входу? Тоді вам — сюди.

Читати добре. Читати корисно. Читати Пелевіна, Бегбеде, Уельбека, Кляйн, Міллера, Селінджера, Ремарка, Єрофєєва... А потім добре сісти і написати книжку. Особливо коли в тебе на руках такий актуальний матеріал, як нелегке життя модних тусовщиків, які марнують життя у клубних битвах, алкоголі, наркотиках, сексі... Вербалізувати кризу середнього віку, заплутавшись у відкритих перед тобою можливостях, за дверима яких — те ж саме, що й усередині: порожнеча, смерть надій і бажань, а всі твої душевні муки — наслідки абстиненції.

Знайомтеся: несправжня людина. Топ-менеджер, конформіст мимоволі, антиглобаліст і нігіліст на утриманні транснаціональної компанії, що кусає руку, яка годує, «корпоративний самурай», сноб не без стьобу, побутописець Москви тусовкової...

Імені його ми не знаємо: у тексті він то «брат», то «партнер», то «друг». Може, для нас має бути очевидним, що ім’я його — Сергій?

Його dress-code: годинник — Breitling for Bentley, пальто — Pal Zelieri, кросівки і спортивна сумка — Fila for Ferrari, мокасини — Tod’s, футболка — Mochino, костюм — «офігенний» від Paul Smith, светр — Paul & Shark, спортивний костюм — серії Vintage, запальничка — Dupont...

Такий ось гомо-брендікус. Що повинні сказати ці подробиці? Чи вони — знак своїм, код «свій-чужий»? А може — такий собі product placement? Але повіримо на слово письменнику, який проголосив, що головне його завдання — залишити для історії точну картину сучасності. І він її залишив. Картину світу фальшу і брехні, путівник Москвою тусовковою, своєрідний московський «бестіарій» — ескіз резервації, межі якої проходять по МКАД. І чи будуть через 20—50 років судити про звичаї Москви за «Духless» (як стверджує автор) — питання. Швидше, судитимуть за життям «селя из вновь прибывших, говорящем на тюркско-хохляцкой языковой смеси, изобилующей американизмами и блатным сленгом».

Мова ж самих героїв книги — це суміш російського блатняка і бізнес-сленгу, ненормативної лексики, десемантизованих одиниць «типу», «брат», «чувак», «мега», «супер», «реально»... Ця легкість у поводженні зі словом, коли байдуже, якою мовою назвати, висловити думку, емоцію, — ця нерозбірливість створює відчуття, що роман написаний не російською мовою, а якимось інтернаціональним сленгом, який полишає враження розмитості, переривчастості смислової тканини оповіді.

Сюжетно роман складається з кількох епізодів із переміщеннями героя з клубу в клуб, на роботу і в ресторан, зустрічі з коханою дівчиною, подорожі з Москви до Петербурга (добре, до речі, читати і Радищева), набору далеко вже не нових характеристик та критики найбільш знакових атрибутів сучасності: корпорацій, брендів, реклами, антиглобалізму, контркультури, Мережі...

Як для освіження сприйняття і згаслих бажань герой нюхає «кокс», так, за задумом автора, кожній главі передують епіграфи — своєрідні допінги для письма. Якомога більше цитат! Мішанина повна, де Оруелл і КАСТА, Мадонна і Генрі Міллер, Пушкін vs Бівіс і Батхед... Адже треба вибудувати родовідну, від чогось відштовхнутися, припасти до джерела, намалювати своєрідний background, який підсвічував би розповідь, створюючи ілюзію глибини та об’ємності, — а насправді зайвий раз свідчачи про всеїдність сучасної маскультури.

Захопившись розповіддю, час від часу герой спохвачується: сюди б не завадили узагальнення, висновок якийсь, якомога парадоксальніший, цинічніший, у вигляді афоризму або моральної максими, в яких поєднуються пафос неофіта-нонконформіста, бичувальника пороків світу брендів та «мумій», що зав’язнув у гріху, — зі снобізмом і кайфом від відчуття приналежності до цього світу. Якби він його позбувся — втратив би ґрунт під ногами, бо нічого було б викривати й ненавидіти, нічому було б себе протиставити. І все це — гра в нонконформізм і контркультуру, не без слов’янського потягу до узагальнень, світорятування, моралізування, пошуків града Кітежа, апеляцій до духу.

У контексті роману якось особливо не сприймаються слова «бездуховність», «духовність», «бідні духом», біблійні інтонації типу — «воістину, ми усі тут бідні духом». Докір героя сучасникам за порожнечу, бездіяльність, відсутність якихось завдань, ідеалів та помислів змінити все на краще — не проходить. Альтернативи не має і він.

І діти країни, якої більше немає, які сміються над її і своїм минулим, — колеги у боротьбі з порожнечею...

І звідки походить часто повторюване слово «порожнеча»?

І цей пафос говорити від імені покоління... Втраченого покоління, яке з generation perdue перетворилося у Мінаєва на покоління wasted. Але elegantly wasted, як же інакше? Солдати Великої Корпоративної Армії, що пройшли не через поля битв світових воєн, а через боротьбу за місце під сонцем, що впали жертвами добровільного рабства і високих зарплат, учасники офісних кампаній, ветерани корпоративних воєн.

Психологічний прийом залучення? Чесніше і правдивіше було б говорити від свого імені. Не кожне життя настільки бездарне. Не всі мрії про щасливе майбутнє поховані. Одне слово, R.I.P. на цвинтарі haute couture.

Можливо, такі книжки відіграють роль своєрідних запобіжників, клапанів, що випускають тиск ненависті, накопичений у низів, які «не можуть думати за визначенням», до верхів, які «не хочуть думати».

Автор обманює читача, читач, купуючи книжку, обманює письменника, в результаті — ніхто нікому не вірить, і все йде як слід.

І фінал — не без обов’язкового для «хорошого поганого героя» промінчика надії. І все добре, що залишилося, — це він і пам’ять дитинства. Але для «багатих можливостями і бідних духом» немає дороги назад. Цей СЕРВІС НЕДОСТУПНИЙ...

Минаев С., Духless. Москва: Издательство АСТ, Хранитель, 2006.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво