ПАМ’ЯТТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГШИ - Культура - dt.ua

ПАМ’ЯТТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГШИ

24 січня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 24 січня-31 січня

Протягом трьох вечорів — 17, 20 і 25 січня — у столиці відбулися концерти пам’яті композитора Івана Карабиця...

Протягом трьох вечорів — 17, 20 і 25 січня — у столиці відбулися концерти пам’яті композитора Івана Карабиця. В одному проекті (його задумали та здійснили студенти й аспіранти І.Карабиця) була представлена його рання творчість, у другому — струнний квартет (виконавці — Квартет ім. М.Лисенка). У третьому (найграндіознішому) — пісні у виконанні зірок української естради в Палаці культури «Україна». На цій сцені концертів Івана Карабиця не було з 1983 року...

Зазвичай концерти пам’яті проходять в атмосфері смутку та скорботи. Проте в Палаці «Україна» було трохи інакше. Ідея цього концерту, швидше, у тому, що життя Івана Карабиця триває — віднині у творчості композитора, щораз по-новому інтерпретованій музикантами, дослідниками та слухачами.

Хоча, маючи установку на концерт пам’яті, складно було сприйняти з самого початку в зіставленні, здавалося, незіставлювані речі. Адже тут поєднувалися радісні, закличні звуки фанфар із запаленою свічкою біля портрета композитора; іскрометні джазові ритми — із символічним зображенням ансамблю церковних бань на декорації; та й, чесно кажучи, саме ім’я Івана Карабиця важко асоціювати лише з естрадною музикою. Адже Іван Карабиць був композитором, який намагався охопити багатогранність буття. Він говорив, що необхідно вміти писати в різних жанрах — від мініатюрних вокальних та інструментальних п’єс до ораторій, опер, симфонічних творів.

У 60-ті роки XX століття Іван Карабиць не цурався авангардного пошуку у сфері академічної музики, коли молодь продовжувала ще захоплюватися новаторством Арнольда Шонберга. Пізніше дедалі більше вияскравлювалися національні риси, лірика ставала філософічною, зовнішнє поступалося місцем внутрішньому. Перший великий успіх пов’язаний із кантатою на слова Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». Опісля — один по одному з’являються його симфонічні твори. У 80-ті роки створено монументальну оперу-ораторію «Київські фрески», до виконавського складу якої ввійшли оркестр, хор, балет. Працював Іван Карабиць і в жанрі мультиплікаційних та художніх фільмів. А естрадні пісні в творчості композитора (найвідоміші з них — «Батьківський поріг», «Моїй Україні», «Пісня про добро», «Цвіт на каштанах», «Мій Київ» тощо) — це лише одна грань.

Тому, знаючи універсальність і багатогранність І.Карабиця як композитора та громадського діяча, складно було уявити основним концертом його пам’яті саме пісенний. Утім, цьому є пояснення. Режисер-постановник концерту — Валентин Козаченко — використовував начерки самого Івана Карабиця. Уже тяжко хворий, в останні місяці життя композитор продумував план такого пісенного дійства в Палаці «Україна». Поруч з іншими проектами, яких не встиг здійснити Іван Карабиць, до річниці смерті було зреалізовано і його проект пісенного концерту. У ньому взяли участь відомі естрадні співаки (Лілія Сандулеса, Алла Кудлай, Іво Бобул, Віктор Шпортько, Віктор Тіткін), а також молоді артисти (брати Дмитро й Назарій Яремчуки, Вікторія Васалаті, Олена Березюк). Звучав Львівський камерний оркестр під керуванням Мирослава Скорика. Виступили зі спогадами поети Іван Драч, Борис Олійник, Юрій Рибчинський. Майже ніхто не згадував про смерть. Усі говорили про життя і зверталися до портрета Карабиця — як до живого Івана Федоровича.

Правда, важко погодитися з некоректним використанням (у вустах різних промовців) відомих цитат із молитов або Біблії. Некоректно воно й щодо Священного Писання, і щодо самого Івана Карабиця. Завершувати виступ словами: «Хай святиться ім’я твоє, Іване» — це означає створювати ідола. А Івану Карабицю це непотрібно, власне, як і нам. Куди важливіше зберегти в пам’яті не вихолощений образ «кумира», а образ людини — з рисами, притаманними лише їй. Уже якщо хочеться спертися на християнство, значно важливіше сказати: кожна людина в цій релігії потрактовується як Божа частинка — унікальна й неповторна. І що трагізм смерті визначається руйнацією особистості як безсмертного і вічного начала, в якому подано єдність усіх людських сил та можливостей. Що смерть незбагненна. Але переборна — саме в християнстві й за законами людської пам’яті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво