Ожиріння мізків. Фігурантів шоу-бізнесу косить загадкова хвороба - Культура - dt.ua

Ожиріння мізків. Фігурантів шоу-бізнесу косить загадкова хвороба

17 грудня, 2010, 17:24 Роздрукувати Випуск №47, 17 грудня-24 грудня

У зграї довгожителів масової пісні закрався загадковий «вірус». Третій тиждень громадськість рве...

У зграї довгожителів масової пісні закрався загадковий «вірус». Третій тиждень громадськість рве на собі волосся в муках: на що хворий народний артист України (дякуємо Ющенку!) і заслужений артист Автономної Республіки Крим — Фі... (далі, з метою економії газетної площі, основного фігуранта статей буде позначено місткою абревіатурою НА: «народний артист», тобто).

Така хвороба підкралася — помітно.

Навряд чи кого здивували чергові «звірства» жвавих поп-маніяків — зі збірних кремлівських концертів.

Звикли! Ці люцифери в пір’ї й не на таке здатні.

Інцидент з цим НА — на сцені Кремля — коли нібито чоловік нібито вдарив нібито по обличчю нібито дівчину, а потім нібито штовхнув бідну на підлогу, почав дубасити ногами в живіт — лише черговий «куплет» з гидкої пісні від «головних».

Від — «найголовніших».

Забігаючи наперед, відзвітую: і гарна дівка, тобто жертва, виявилася подругою не промах. Чудово знає норови естрадного звіринця. І відчуває, на яку кнопку треба тиснути в гральному автоматі, щоб, дивись, і копійка капнула: не дарма днями пішла на «мирову».

Її свідчення проти «нападаючого збірної» — плутані. Бив (ногами) чи не бив? От у чому питання! Зате відомо: лаялися. Один сварливий іменник, що випадково вилетів із дівочих вуст, означав гумовий виріб №... І адресувався безпосередньо народному артисту України, тобто герою популярної пісні про «тазик».

Дівчина, я переконаний, без «підтексту» виразилася. Адже всьому СНД відомо: людське ім’я цього НА давно запатентоване його ж колишньою дружиною у вигляді товарного знака. Під який легка (а також хімічна) промисловість може запросто штампувати все, що АБ заманеться: пластмасові тазики, шампуні проти лупи, засоби боротьби з тарганами.

А також, очевидно, і гумові вироби під №...?

Тож жертва вочевидь лише натякала лише на промислову цінність цього артиста, цього товару.

Проте стомлені струни в його пораненій розлученням душі все-таки здригнулися...

Ті, хто бачив на Першому (Росія) або в інтернет-версії «художній» фільм від продюсера К.Ернста (і режисера А.Малахова) — «Палата №6» — про перебування нашого НА в ізраїльській психіатричній клініці, мають вагомі підстави висувати саме цю стрічку на «Золотий орел» Михалкова.

Продюсер незабутньої «Іронії долі. Продовження» знову нас здивував!

Аморальний інцидент із бійкою та приниженням жінки перетворився в майстерних руках на рейтингову «принаду». На опереткову сентиментальність з нотками страдницького всепрощення хама.

Мільйони дам постбальзаківського віку ридали, дивлячись, як у скромній палаті божевільні котяться сльози по його щоках. Як він мучиться, кається. Як страждає через втрачену Музу, яка в цей самий час приміряє чергову весільну сукню, готуючись до торжества з іншим...

Золотий голос України (Т.Повалій) після такого «кіно» заявив газетам і про свої страждання, взявши гірку долю нестриманого колеги близько до серця.

Виконавець пісні «Я знаю точно: невозможное возможно» після перегляду повідомив, що і з ним «подібне» трапляється (я ж кажу: загадковий «вірус» лютує!).

А от друга половина покійної групи «СМЕШ», чорненький такий співак, ледь не з кулаками готовий кинутися на захист нещасного НА...

Герой «кремлівської битви» і справді розчулив домогосподарок, які звикли до халтурних серіалів від Ернста і Ко.

Хіба можуть ці глядачки відрізнити талановиту гру від гри фальшивої? Не можуть! Скрізь, на всіх каналах — суцільні фальшиві соплі та удавані пристрасті.

От і цей «красень» файно потрапив у запропонований жанр. Підвів брови, підфарбував вії. Нарум’янив щоки, підстриг борідку. Вивчив відповідні тексти...

І як давній трудоголік-«сканувальник» (який досі копіював усе, що рухається, починаючи від артистів болгарської соціалістичної естради, закінчуючи балахонами Алли Борисівни), він і цього разу знайшов необхідний об’єкт для «сканування».

Гадаю, у бажанні зворушити «публіку-дурепу» після бійки (з маханням кулаками) йому допомогла не бездарна ернстівська «Іронія», а талановитий «Службовий роман». З постійно заплаканою Олею Рижовою (Світлана Немоляєва), яка «скривджена» суспільством, знехтувана коханим і зганьблена привселюдно.

«О, как ты хохотал, партер, ты не прощал мне очевидность бесстыжую моих потерь, моей улыбки безобидность, и жадно шли твои стада напиться из моей печали... Одна, одна среди стыда, стою с упавшими плечами…» — сльозливим голосом читала за кадром Немоляєва.

Цих рядків Белли Ахатівни Ахмадуліної вже так не вистачало для завершеного «образу» про слинявого чоловіка, котрий голосить. І у всьому старанно демонструє перебіг дивної хвороби...

Тільки якої хвороби? Ніхто не може поставити діагноз!

Маститі в розпачі. Знаменитий Раміль Гаріфуллін нервово курить у психдиспансері.

Здавалося б, перефразовуючи Жеглова, псих має сидіти в божевільні! Та ні. НА рветься назовні...

Ще не висохли сльози, а вже галопом по Європах: по всіх телеканалах, по гламурних сторінках. З новими куплетами і з черговими серіями своїх нелюдських страждань.

…Лише обабіч спостерігаючи за цією роздутою медійною психіатрією останнього місяця фатальних «нульових», однак не розумію чогось головного в резонансному сюжеті.

Що вилазить назовні? Підняти руку на жінку — це що, фахова необхідність для поп-фігурантів? Це такий їхній додатковий «метод» впливу на мізки: аби не забули, пожаліли, аби сплакнули, вкотре послухавши сон рябої кобили про розбиті серця та коханих примадонн (напередодні виходу нового альбому)?

Тут щось не так.

Хуліганство і рукоприкладство — хоч би з чиїх «рук» воно виходило — предмет дослідження спеціальних органів. А не мелодраматична параноя (навіть
у винахідливому виконанні
К.Ернста).

Приниження жінки — хоч би хто її принизив, навіть найсильніший зі світу цього, а не тільки поп-блазень) — завжди проступок негідний. Який не піддається виправданню і прощенню. А тим більше — захоплено смакувати на ТБ.

Ви що захищаєте, фанерні привиди? Затяте хамство і людську нікчемність?

Десь там, на прогнилому демократичному Заході, завжди збуджений Джордж Майкл, бачте, ще не встигне зробити дражливий порух у громадському туалеті, а йому відразу мітлу в зуби — і марш на громадські роботи! Йди, як-то кажуть, бридкий, і не плямуй нашу суспільну мораль. Там же, коли чого зайвого сьорбне невгамовна Періс Хілтон, — повсюдно — гул осуду: негідниця, розпутна. Дочка Буша, пам’ятається, взяла якось кружку пива в неналежному місці, так мало не розтерзали залітну, незважаючи на те, що дочка президента...

А цей? А «це»?

А ці?

У «цьому» (в усьому) — у психіатричних маневрах перефарбувати нахабу «нападаючого» в нещасного «страждальця» — не подвійні стандарти попси, не потворна мораль «серіального» суспільства.

У такому, впевнений (а ви не лякайтеся), виняткова — спеціальна — кремлівська технологія. Так! Куди ж без неї?

І тут — мабуть, уперше в житті — у чомусь і захищу цього «беззахисного».

Хіба лише йому «дозволено» публічно нахабніти, безкарно дуріти і без кінця ображати жінок (згодом одержуючи за це звання «НА» у двох країнах одночасно). Ну розпустив руки, ну «послав», а потім поплаче в жилетку Світлани Медведєвої, так, дивись, ще й орден «якогось ступеня» вручать, як вручили Табакову за кримінал навколо МХТ.

Це ж давня хронічна хвороба в одному відомому звіринці. Не десь на неї хворіють (не обов’язково в ізраїльській божевільні), а на федеральних каналах (які маємо і у своєму українському вжитку).

Тут дня не мине, щоб якась попсова фурія прилюдно не послала когось «на»... І не обов’язково «на небо, за звездочкой». Сам того свідок: канал «НТВ», підтримка «Газпрому», контроль Медведєва; у «кривому» ефірі блискучий еталон людської чемності, тобто артистка Лоліта, яка голосно посилає досить грамотного журналіста «на...» На три відомі букви. А канал, замість того, щоб вирізати мерзоту, подає її у вигляді рекламних анонсів.

Інший канал, тільки «Первый». Поважна 75-річна Людмила Марківна Гурченко, вже не знаю, з якої психологічної чи фізіологічної причини, у прайм-таймі виразно посилає за тією ж адресою «співака» Б.Моїсєєва. А той і радий подорожувати в зазначеному напрямку, але невдовзі — теж публічно — посилає немолоду артистку... Тільки на чотири букви.

Це тиражується і піариться.

Доноситься — до «споживача».

Стає «нормою», повсякденністю, коли хам з бандитської «Бригади» провокує стрілянину в центрі міста. А інший, бідний-нещасний, якось напивається до чортиків — і стріляє по мирних людях з пістолета...

Таких прикладів — десятки. Пірни в Інтернет — волосся дибки стає, якщо не живеш у «тому» соціумі, а спустився на землю, скажімо, з якоїсь туманної планети.

Повторюю, не сумніваюся, що сидить десь там, у кремлівських застінках, якийсь «Сурков» (або ще хтось) і, як професор Преображенський, «вирощує» спеціальну породу озвірілих представників «масовки» (масової культури). Як відомо, на наших медійних полігонах саме «масовка» давно перемогла «духовку» (зневажливе визначення високого мистецтва). От і святкують цю перемогу без кінця-краю. От і треба, щоб дресировані зомбі відволікали бридкими витівками мирних людей від проблем людських. Скажімо, від підвищення цін на транспорт або від ненажерливості нафтоолігархів. Або від багато чого іншого, «їхнього». Та й нашого теж. Адже дивляться…

Загалом, загадковий «діагноз», яким вам морочу голову, визначається чітко — «ожиріння мізків».

Перебіг «хвороби» передбачає симптоми тривожні — особливу форму проявів «публічної брутальності», коли медійний гомосапієнс зовсім втрачає людську подобу через перенасиченість свого організму калорійними шлаками, неземними «бюджетами», а також через виняткову «жувальність» усіх своїх рефлексів...

За двадцять — єльцинських і путінських — літ «їх», хто співає, грає і жує, «загодували», наче жертовних овець. Їм же ні в чому немає відмови. Вони — як проказа, що уразила екрани, сторінки, ефіри, мізки.

Їхні основні «інстинкти» — окрім хамства, нахабності, брехні — ще й інстинкт «шелесту готівки». Скільки за вихід? Сто? Двісті? П’ятсот тисяч євро? Ага! А скільки за корпоратив сунули в пащу? Триста? Відразу чотириста? І все одно на кліп не вистачає? Приїжджає сюди в усьому талановита Алла Борисівна виконати роль тамади на «Дні народження «Інтера». Вже вранці в газетах: нібито її гонорар за «конферанс» становить 300 тис. євро! Хочеться сказати «не вірю»... За кілька коротких виходів і за два невдалі жарти про власне життя...

Та все одно «весело» — за такі шалені гроші.

Вже так «весело», що вдень зі свічкою не знайдеш у тій-таки газеті хоча б згадки про добродійний «подвиг» носія «вірусу». Може, на дитячий будинок або на будинок престарілих їм скинутися після корпоративів і «чесів»? З такими «тищами» — за п’ять хвилин балаканини!

Або, може, допомогти, скажімо, великій артистці Самойловій, якій не вистачає ста рублів на ліки? Або трохи раніше згадати про чудову комедійну радянську артистку Тамару Носову, яку у злиднях з’їли заживо... пацюки?

Це не «моралізування», навіщо воно мені, сприймайте сказане, якщо хочете, як «емоціонування» якогось «блогера», а чому б і ні, власне...

Адже вони — уражені «ожирінням» — теж живуть у «віртуальному» світі.

Фанерники, котрі забули, як звучить їхній власний голос, відвоювали собі територію «земного раю», відхопили право «шостої влади». І без жодних на те підстав владарюють: страчують і милують. Розпускають руки і несуть нісенітниці в таблоїдній маячні.

...Чесно кажучи, вже не дочекаюся 2012-го. Коли, відповідно до календаря племені майя, нарешті почнеться «кінець світу», і, може, хоч тоді в новорічному телевізорі більше не побачу фізіономій цих, з «ожирілими мізками».

Не згадаю, до речі, коли за останні десять років почув хоча б одне розумне слово в їх інтерв’ю. Раніше хоча б цитатами хизувалися, розмірковуючи про тлінне й вічне. Отже, хоча б «Му-му» свого часу читали...

Сьогодні — виключно «му-му» через діагноз.

Якщо випадково (найближчим часом) на «НТВ» або на місцевих жовтих каналах («Новому» або «1+1») натраплю на інтерв’ю, де хворого на «ожиріння» очікувано запитають: «А якого кольору в тебе труси?..» А той зненацька відповість віршами Єсеніна: «Никогда я не был на Босфоре, ты меня не спрашивай о нем!»… Або якщо іншу «зірку» Осадча почне допитувати, у скільки років у неї трапився перший сексуальний досвід, а відповідачка, примруживши очі, як дасть їй Маяковським: : «…Надо мною, кроме твоего взгляда, не властно лезвие ни одного ножа»… Отож, якщо — колись — подібне побачу або почую, вимагатиму на повних засадах: «Відвезіть і мене в божевільню на Святу землю! У ту клініку, де «лікувався» від відомої хвороби Кіркоров...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво