«Остановись, мгновенье, ты тревожно» - Культура - dt.ua

«Остановись, мгновенье, ты тревожно»

27 березня, 2009, 14:16 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

У Російському центрі науки і культури проходить фотовиставка Валерія Милосердова «Рік останній — рік перший»...

У Російському центрі науки і культури проходить фотовиставка Валерія Милосердова «Рік останній — рік перший». Усього 27 фото: двадцять знімків — документи московських подій серпня 1991-го і сім — зріз суспільства початку 90-х (Україна, Казахстан, Узбекистан, Литва).

Путч 1991-го. Спроба відсторонити Горбачова від влади. ҐКЧП. Мета — «не допустити розпаду Союзу». От-от мають підписати договір, який перетворить СРСР на конфедерацію незалежних держав. Уже 20 серпня цей документ мали підписати представники РРФСР і Казахстану... На всіх телеканалах «Лебедине озеро». Саме відтоді балет Петра Чайковського — символ ҐКЧП.

За образами на фото Милосердова (фотокореспондент газети «Известия» в Україні з 1987-го по 1993-й) можна відтворити хроніку тих подій. Нині — криза економічна. А що було тоді? Адже теж не мед? Виходить, що живемо ми в кризі перманентній?

Ось стислий «фотохронотоп» тих подій початку 90-х...

19 серпня 1991-го. Москва, ранок. Бронетехніка в районі Пушкінської площі. Усього в Москву було введено близько чотирьох тисяч військових, 362 танки, 427 броне­транспортерів і БМП.

20 серпня. Вулиця Горького (нині Тверська). Молодь зупиняє і повертає назад колону танків, що рухалися до Білого дому.

20 серпня. Президент Єльцин виступає на мітингу захисників Білого дому.

20 серпня. Вулиця Тверська. Прибічники Бориса Єльцина під час демонстрації вперше несуть величезне полотнище забороненого раніше російського триколору.

Ніч з 20 на 21 серпня. Район Новоарбатського мосту. Рейсові тролейбуси, понівечені БМП. Саме тут загинули троє — Дмитро Комарь, Ілля Кричевський і Володимир Усов.

21 серпня. Після перемоги над путчистами москвичі готують до демонтажу пам’ятник Дзержинському.

21 серпня. Тіло Іллі Кричевського в морзі...

Не можна сказати, що в той період обійшлися без втрат. Адже після цих трьох, котрі загинули в мирний час, були інші — за ними теж було кому плакати.

На виставці Милосердова є також кілька фото, зроблених під час відряджень від «Известий» до республік СРСР. На них — країна, яка розвалюється, і настрої людей.

Січень 1991-го, Литва, Вільнюс — паспорти литовців, ще громадян СРСР, нанизані на металеву арматуру, з якої зроблено барикади біля будинку парламенту Литви.

Липень 1991-го, Казахстан — рибальське селище Куланди на узбережжі висох­лого Аралу, самотня дитина бреде мертвим морем.

Ще фото — демонтований пам’ятник Леніну у Львові. Виявилося, що для будівництва постаменту було використано надгробки зі зруйнованих християнських та єврейських кладовищ.

Плівки Валерія зберігалися ще з тих ворохобних часів. І от нарешті кадри побачили світло.

— Після цих подій у мене не було ніякої переоцінки цінностей — просто відчуття вільної людини, — розповідає «ДТ» Валерій Милосердов. — Адже ще в перший день путчу поруч із Білим домом був напис: «Нас хотіли загнати в стійло, але ми не пішли». Виходить, багато людей відчували, що до них ставилися як до тварин? Тому всі, хто був тоді в Москві, повстали проти цього. Борис Єльцин тоді сприймався як символ нового. Можливо, через два роки, коли він розстріляв Білий дім, ставлення до нього змінилося... Але 19 серпня 1991-го, коли я працював в «Известиях», біля будинку стояли ґекачепістські БТРи, стволи їхніх кулеметів були націлені на редакційні вікна. У такому оточенні редакція прийняла рішення залишитися на боці законної влади і не підкорятися наказам путчистів. Ми намагалися правдиво розповідати нашим читачам про те, що відбувається під час спроби перевороту в Москві. Уявіть, у газети тоді був тираж близько 10 млн.!

Саме тоді Валерія і нагородили медаллю «Защитнику свободной России».

Сьогодні в Росії багато хто ніби соромиться говорити про ті події... І, за словами Валерія, навіть тоді особливо нічим було пишатися. Адже чимало з його колег розуміли, що можуть загинути «просто так». Ні за що! Жодної «великої ідеї» не існувало. Але в серпні 91-го в Росії повітря вже було просякнуте порохом. Тому стара приказка «поганий мир краще, ніж хороша війна» тут як ніде актуальна.

Сьогодні у фотографа немає кумирів у політиці — ні в російській, ні в українській. Адже за ці роки довелося побачити багато чого і багато кого. Тому у фотомайстра скоріш насторожене ставлення до політмужів: не створи собі кумира.

А на запитання «ДТ» «Яка подія у вашому житті з 1991-го по 2001-й була найбільш значущою?» Валерій з теплим блиском в очах відповів: «Народження дітей…»

Валерій МИЛОСЕРДОВ — лауреат спеціального призу журі конкурсу європейської фотографії Grand prix de photographie IMAGES’95 (Веве, Швейцарія), автор персональних і учасник групових фотовиставок в Україні, Росії, Швейцарії. Як більдредактор формував візуальний образ провідних українських друкованих ЗМІ — газет «Киевские ведомости», «Дзеркало тижня», «КоммерсантЪ», «24», журналу «Профиль-Украина» та інших. З 2008 року — керівник фотослужби медіапроекту «Телекритика».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво