Останній антиукраїнський бастіон... - Культура - dt.ua

Останній антиукраїнський бастіон...

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Відома любов українців до читання: за радянських часів в Україні люди виписували й прочитували значну частину журналів і книг, що видавалися у тій країні...

Відома любов українців до читання: за радянських часів в Україні люди виписували й прочитували значну частину журналів і книг, що видавалися у тій країні. І сьогодні наш книжковий ринок зберіг величезний потенціал. Це чудово розуміють російські видавці, які продають тут величезну кількість своїх книг. Водночас становище української книги в нас до останнього часу було незавидним. Найкращою ілюстрацією для цього слугує обдертий, загублений серед сотень інших кіоск із українською літературою на книжковому ринку на Петрівці у Києві. Причину не варто шукати далеко — вона в економічній і культурній політиці нашої держави.

Щоправда, нині ситуація начебто почала змінюватися — стрімко зростає кількість книгарень, з’явилося багато перспективних молодих (навіть зовсім юних) українських авторів, які пишуть виключно державною мовою, продаж сучасної української художньої літератури підскочив буквально на порядок. Позитивні зрушення на цій ниві в парадоксальній формі нещодавно висловив Петро Мацкевич, головний редактор видавництва «Кальварія»: «українська книжка взяла останній антиукраїнський бастіон — Полтаву». Мовляв, навіть тут — у колисці української літератури — почали торгувати українською книгою...

Проте видавці досі не спромоглися пролобіювати пристойне законодавство у країні, яке допомогло б нормально розвиватися цьому бізнесу. Серед «рятівних» кроків поки що привертає увагу обмеження ввезення з допомогою квотування іноземних (читай — російських) книг. Кричущі недоліки цієї ідеї настільки очевидні, що вона не знайшла особливої підтримки серед українських видавців, хоча, здавалося б, спрямована була на допомогу саме їм. Оглядач «ДТ» зустрівся з директором видавництва «АСК», заступником голови Громадської ради з питань книговидання і книгорозповсюдження «Держтелерадіо» Олегом СИЧЕВСЬКИМ, аби з’ясувати: невже укладачі цього документа, котрі проштовхували його в нагальному порядку, не розуміють неефективності цього заходу, і що реально можна запропонувати натомість?

— Зараз уже важко встановити, — вважає Олег Васильович, — хто першим вимовив слово «квотування» як засіб пожвавлення видавничої справи в нашій країні. Як виявилося, квотування, тобто механічне обмеження ввезення, — єдиний механізм, який залишив Україні договір про ЄЕП.

На жаль, наші політики й ділові люди досить довго не розуміли, наскільки важливо розвивати власне книговидання. Водночас Росія швидко збагнула вигоди культурологічної експансії і давно надала максимальні пільги видавцям. Вони дозволили росіянам кинути у це середовище великі гроші. Фінанси поєдналися з іншими перевагами у країні: наявністю виробничих потужностей, власним виробництвом паперу, величезною читацькою аудиторією. Усе це дало поштовх потужному розвитку галузі й збереженню книгарень по всій території Росії.

Водночас у нас видання книг обходиться значно дорожче. Внаслідок цього український видавець потрапив у зачароване коло — йому важче заплатити авторові гідний гонорар. Ці обставини послужили складовою потужного фінансового насоса, що вимиває авторів і навіть ставить під знак питання розвиток і саме існування національної мови.

— За п’ятнадцять років незалежності в Україні не видно колосального культурного піднесення, характерного для двадцятих років минулого століття, коли буквально на всіх напрямках з’явилися блискучі представники культури, яких пізніше назвуть «розстріляним українським відродженням»...

— Це так! Тоді з ентузіазмом розвивали українську літературу не лише українці, а й поляки, євреї, росіяни, болгари, шведи... А люди, котрі відповідали за культуру й освіту — Олександр Шумський і Микола Скрипник, — приділяли першорядну увагу виданню книг українською мовою. Українізація відбувалася дуже ефективно. Нині ж ледь не 20—25 відсотків російського ринку, наприклад, у галузі детективу, фантастики й інших найпопулярніших жанрів, посідає література, створена письменниками з України. Тобто в нас не зникли талановиті автори, проте викачування інтелекту з України триває досить ефективно. Книга українською мовою за останні роки — це професійна і навчальна література.

Проте в останні роки становище змінюється — у художній літературі поступово з’являється масив, жанрове розмаїття. Напевне, років через п’ять можна буде говорити про нове покоління українських письменників, не нижчих за рівнем, ніж хвиля періоду «розстріляного ренесансу» 1920-х років. Однак для цього необхідно, аби задихало на повні груди українське книговидання і книгорозповсюдження. На жаль, навіть надані не так давно пільги працюють дуже нечітко — їх то забирають, то дають. У минулому й позаминулому роках видавництва трусило, оскільки було незрозуміло, як пільгу застосовувати.

А росіяни, вийшовши на наш ринок, вживають добре продуманих заходів, аби захопити його і продиктувати свої умови. Яскравий приклад цього: привезену масову літературу віддали в руки людям, перед якими поставлено завдання — створення мережі з розповсюдження книг. При цьому варто мати на увазі — система видавництва набагато більш прибуткова, ніж система книгопродажу, тому російським книжковим фірмам легше захопити український книжковий ринок і продиктувати йому умови.

— Хіба це важливо — кому належить магазин? Адже він продаватиме все, що йому вигідно...

— Не зовсім так. Представники одного з російських видавництв прямо заявили: якщо є книга російською мовою, а в магазині з’являється аналогічна книжка українською мовою українського видавництва, — її в реалізацію не брати... Ось у чому небезпека російського капіталу на книжковому ринку України. Хоч би що мені казали, я не повірю, що російські видавництва працюватимуть на суверенітет України.

— Тоді повернімося до вічного питання — що робити в цій ситуації?

— По суті ситуація проста як валянок — нам потрібно зрівняти можливості з російською книгою у собівартості. Для цього є найпростіше рішення — додати до закупівельної ціни російської книги певну суму, яку потрібно сплачувати нашій державі, а вона з цих коштів має створити фонд допомоги українській книзі, щоб на ринку їхні ціни були хоча б співмірні.

— Та це неможливо зробити за правилами ЄЕП, адже це додатковий митний збір.

— На рівні урядового рішення це справді зробити не можна, але ж можна виступити з ініціативою, підтриманою всередині держави, і встановити марочний збір із російських фірм. Чому б таким збором не обумовити факт надання ліцензії займатися видавничим бізнесом? Книжка, виготовлена за межами України, повинна мати додатковий збір, а всі інші бюрократичні квоти прибрати.

Друге — необхідно всі книги, що видаються на території України російською мовою, друкувати ще й українською мовою у певній пропорції. Тобто, якщо іноземне видавництво захоче транспортувати не книжку, а авторське право, воно змушене буде видавати її й українською мовою. У цьому випадку одержимо багато плюсів, і насамперед — створення нормального рівня редагування. Нині в нас немає необхідної кількості редакторів і перекладачів. Тоді ж вони почнуть з’являтися, оскільки виникне попит. Окрім того, цей захід відсіє другий і третій сорти, оскільки подібні книги буде невигідно видавати двома мовами.

Нині найголовніше для нас — створити власну систему розповсюдження книг, бажано з українським капіталом і з участю держави. Причому не важливо — російські, українські чи англомовні книги продаватимуться у магазині. Важливий принцип — якщо з’являється можливість узяти на продаж аналогічну книгу російського виробництва й українського, обирати потрібно українську книжку. Тобто встановити ті ж самі пріоритети, які встановили росіяни, коли створювали свою систему. Якщо книжка видана українською мовою або українським видавництвом, вона повинна мати можливість (незалежно від того, що з цього приводу думає керівництво будь-якого російського власника мережі магазинів в Україні) потрапити на продаж у мережу. Якщо зробити так, українська книга виживе і незабаром стане дуже перспективною — інтелектуальні можливості для цього в Україні існують.

На жаль, державні дії на цьому напрямку досить безсистемні. Хоча є і певні зрушення — уже створені перспективні програми, що можуть стимулювати розвиток біографічної, документальної, пізнавальної літератури українською мовою. А це складні види літератури, і самі по собі вони не з’являться на ринку.

— І все-таки цього мало. Потрібно підтримати першу і головну ланку в літературі — українських авторів. Найкращі рукописи (чесно й відкрито відібрані) повинні бути матеріально стимульовані ще до виходу...

— На щастя, на цьому напрямку вже щось зроблено. Завдяки меценатській допомозі створено систему підтримки переможців літературного конкурсу, друкується перший тираж переможців. Хоча в принципі таких конкурсів і меценатів мають бути не одиниці, а сотні. Це забезпечує фірмі та її власнику престиж не менший, ніж спонсорування футбольних клубів. Безумовно, нашій країні потрібен закон про меценатство, який робив би цей захід вигідним для меценатів.

Дуже важливою є увага до видавничої справи з боку держави — гроші, що виділяються на підтримку книги, у нас просто смішні. Цього року виділили аж 20 млн. грн. Приміром, для московського видавництва — це одна сота частка бюджету. Слава Богу, в останні два роки в Україні почали закуповувати книги для бібліотек, хоча це теж поки що копійки — 8—15 млн. грн. Аби був відчутний поштовх, держава має виділяти мінімум 100—150 млн. тільки на підтримку видавничих проектів. Треба зрозуміти: книговидання — дуже вигідна справа для країни, чудовий продукт для експорту, що підвищує престиж держави у світі. Тому для книговидання і книгорозповсюдження потрібно створити цілісну політику — без підтримки держави в теперішній ситуації в нас нічого позитивного не вийде.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво