ОПЕРНА СТОЛИЦЯ ГАЛИЧИНИ — РУХ У ЧАСІ - Культура - dt.ua

ОПЕРНА СТОЛИЦЯ ГАЛИЧИНИ — РУХ У ЧАСІ

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

Подібно до історії окремих міст, селищ і навіть цілих народів оперний театр у Львові має кілька дат народження, відстань між якими вимірюється століттями...

Учасники конференції
Палац в Ряшеві
Учасники конференції

Подібно до історії окремих міст, селищ і навіть цілих народів оперний театр у Львові має кілька дат народження, відстань між якими вимірюється століттями. За 225 років, коли й було зроблено найперші кроки створеного у тодішній столиці королівства Галичини і Лодомерії постійно діючого «цісарсько-королівського привілейованого театру», змінювалися приміщення, у яких працювала трупа, спрямованість репертуару і сам характер діяльності, зміни торкалися і національного обличчя театру. Спочатку був він австро-німецьким, наслідував у всьому велику імперську столицю і європейський центр культури — Відень. У репертуарі панували німецькомовні драми, призначені для привілейованого прошарку населення — державних службовців, австрійської аристократії. Для більш демократичної різнонаціональної аудиторії, що складалася з українців, поляків, євреїв, вірмен, ставили музичні вистави. Серед останніх спочатку перевага віддавалася німецьким зінгшпілям, тобто п’єсам, у яких музика чергувалася з розмовними сценами. Однак поступово театр з драматично-музичного перетворився на музичний. Оперні вистави стали визначати репертуар, бо більш відповідали строкатому складу населення міста.

Львів у всьому, в тому числі у музично-театральному житті, прагнув бути схожим на маленький Відень. Львів’яни мали змогу знайомитися з популярними у Європі оперними творами, з балетами і пантомімами, слухати гастрольні виступи відомих співаків. Театр мав постійний склад солістів і хористів, свій оркестр, яким керували досвідчені диригенти. Оркестр відігравав важливу роль у розвої музичного життя міста, крім участі у виставах давав самостійні концерти. Австрійський театр у Львові здійснював офіційну політику онімечення. Це викликало подвійне ставлення до його діяльності і врешті-решт привело до остаточного падіння. Однак він припинив своє існування лише після більш ніж сторічної історії, сповненої різноманітних подій, злетів і криз, зміни антрепренерів, від хисту і смаків яких залежало все: формування трупи, запрошення солістів та диригентів, вибір репертуару.

Палац в Ряшеві

Попри те, що австрійська сцена допомогла столиці королівства Галичини ствердити себе як європейське місто з розвинутим культурним середовищем, польське і українське населення Львова прагнуло мати свій театр. З кінця ХVIII століття тут розпочинає свою діяльність один з фундаторів польської театральної культури Войцех Богуславський. Австрійська і польська антрепризи довгий час існують не лише у суперництві, але й у певній взаємодії. Богуславському вдалося залучити до співпраці відомого композитора і диригента, німця за походженням Юзефа Ельснера, майбутнього вчителя Фредеріка Шопена. Ельснер приїхав до Львова у 1792 році, на початку своєї кар’єри, куди його запросили на посаду капельмейстера німецького театру. На німецькі тексти були написані і його перші опери. Згодом він виконує замовлення Богуславського і пише твори для польської сцени.

Польська опера стверджується у Львові як культурний осередок, що виконує важливі національно-патріотичні функції. Твори виконуються тут польською мовою, друкуються польські переклади лібрето найбільш популярних опер загальноєвропейського репертуару. Значне місце у афіші посідають твори польських композиторів. Польська оперна трупа зі Львова з успіхом гастролює у Кракові, Перемишлі та інших містах. Тут разом працюють артисти як польського, так і українського походження. Звичайно, говорити про цілковиту гармонію національних стосунків не доводиться. Українське населення Галичини зазнавало утисків і не мало змоги вільно розвивати власну культуру. Однак існування у спільному просторі диктувало свої вимоги і накладало відбиток на процес формування української культури у регіоні, що складав зону етнічного пограниччя.

Самостійна історія української опери почалася у Львові лише у 1939 році. Водночас політичні події продиктували насильницьке припинення у колишній столиці Галичини, а тепер у провінційному місті Радянської України діяльності польського оперного театру. Довгий час цю діяльність вивчали лише польські дослідники. В українських джерелах про це не згадувалося з відомих причин. Ситуація докорінно змінилася в останні роки. Музичну культуру Галичини і контекст довготривалих польсько-українських взаємин, що складалися на цій території, почали спільно досліджувати українські і польські музикознавці. Ініціатором цього плідного починання виступив Інститут музики Вищої педагогічної школи у польському місті Ряшеві і його директор професор Лєшек Мазепа, керівник відділу досліджень музичної культури етнічного пограниччя, голова Ряшевського музичного товариства і до того ж — колишній львів’янин. Започатковані за його ініціативою міжнародні наукові конференції Musica Galiciana проводяться по черзі у Ряшеві і у одному з українських міст. За їх матеріалами випускаються наукові збірки, які друкуються двома мовами, — українською і польською. Така ж двомовність панує і на самих конференціях, учасники яких розуміють один одного без перекладу.

Сьома міжнародна конференція Musica Galiciana проходила у Ряшеві і була присвячена 225-річчю музичного театру у Львові. У ній взяли участь музикознавці з Кракова, Варшави, Вроцлава, Ряшева, з німецького міста Кемніца, а також українські дослідники зі Львова та Києва. У їх виступах було висвітлено різнобічну діяльність австрійської, польської, української оперних та балетних труп, які існували у Львові і мали значний вплив на розвиток музично-театральної культури всієї Галичини. Ці театральні осередки задовольняли культурні потреби, вписувалися у контекст європейської культури свого часу і разом з тим завжди сприймалися у їх конкретній національній визначеності. При цьому їх політична заангажованість виявлялася по-різному і одержувала у доповідях науковців різну оцінку. Цікавими були роздуми львівських музикознавців Марії Загайкевич, Любомири Яросевич, Люби Кияновської про художню цінність втілених на львівській сцені оперних та балетних творів українських композиторів. Львівські дослідниці слушно підкреслювали вирішальне значення у формуванні неповторного обличчя львівського театру, завдяки постійній роботі над першопрочитаннями нових творів. Звичайно, були вистави різні, у тому числі слабкі, у художньому плані одноденки. Були і дуже вдалі роботи, до яких, на думку доповідачів, варто було б повернутися. Адже без репертуарного пошуку і без співпраці з сучасними майстрами театр буде приречений на провінційну вторинність. А така небезпека виникала протягом довгих 225 років саме тоді, коли пошук нового припинявся через фінансові складнощі, театр починав працювати «на касу» і забував про свою місію носія національних ідеалів і водночас загальнолюдських культурних надбань.

Конференцію у Ряшеві було прекрасно організовано. Вона проходила у красивому будинку палацу Любомирських, де зараз розташовано Інститут музики Вищої педагогічної школи Ряшева. Її успішному проведенню сприяли такі солідні спонсори, як Міністерство культури і національної спадщини Польщі, Міністерство національної освіти, Маршальське управління Підкарпатського воєводства, банкова фундація ім. Леопольда Кроненберга, Воєводський будинок культури, Ряшевська фірма GAJM.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво