Олексій Капуста: у комерційному сенсі книжка, видана українською мовою, може бути не менш успішною, ніж російськомовна

Наприкінці вересня нинішнього року стартує безпрецедентний проект «Книжкового видавництва Олексія Капусти» (структурного підрозділу незалежного українського видавництва «Агентство «Стандарт») під назвою «Бібліотека ділових шедеврів UMC». Це перша в Україні спроба реалізації комерційно успішної програми з видання ділової літератури українською мовою. Уже найближчими днями побачить світ перша книга — «Корпоративна соціальна відповідальність» Філіпа Котлера та Ненсі Лі. Усього ж до кінця року в серії «Бібліотека ділових шедеврів UMC» буде випущено чотири праці. Окрім уже названого, до неї ввійдуть «Майбутнє конкуренції» К.К.Прахалада і Венката Рамасвамі, «Пориви. Історії та стратегії революційних новацій» Марка та Барбари Стефік і «Восьма звичка: від успішності до величі» Стівена Кові. На Заході ці книжки стали бестселерами, адже їх автори — видатні фахівці у сфері менеджменту та маркетингу, визнані в усьому світі. Досить сказати, що книжка «Сім звичок успішних людей», яку явив світові Стівен Кові 15 років тому, розійшлася 15-мільйонним накладом і навіть тепер щомісяця продається по 50—100 тис. примірників.

— Ні для кого не секрет, що сьогодні в Україні розповсюджується значно більше книжок російського виробництва, ніж українського. Однак ми маємо намір довести, що книжки, видані українською мовою, можуть бути такими ж успішними в комерційному плані, як і російськомовні, — стверджує директор видавництва «Агентство «Стандарт» Олексій КАПУСТА.

— А навіщо вам це доводити, пане Олексію? Адже книжковий бізнес у нашій країні і так пов’язаний із високими ризиками.

— Згоден, проект надзвичайно складний, але, з іншого боку, видання ділової літератури українською мовою перебуває практично на нулі. Якщо не брати до уваги підручники з грифом «Рекомендовано», а тільки ділову літературу, що продається у книгарнях, то назви, які виходять за рік, можна перелічити на пальцях. А оскільки ми говоримо про проект перекладної літератури, то тут ситуація взагалі катастрофічна. Прав на переклади в нашій країні ніхто не купує, відповідно, немає і перекладної літератури. Заведено вважати, що бізнес як спільнота людей розмовляє російською мовою. На жаль, так і є. Якщо розділити зайнятих у бізнесі за мовною ознакою, то російськомовних виявиться на порядок більше. Але в чому проблема українського книговидавця серйозної перекладної літератури? Права на переклади російською мовою викуплено російськими книговидавцями на багато років і назв уперед. Тоді як на українські переклади права вільні. Тут поки що ніякої конкуренції. Як нація ми цілком самодостатні, і негоже, щоб український читач ділової літератури споживав продукт, який пройшов крізь призму світогляду російських перекладачів. Це я кажу як книговидавець. А як бізнесмен скажу, що будь-яка вільна ніша на ринку рано чи пізно заповнюється, і в того, хто першим спробує це зробити, більше шансів посісти лідируючі позиції.

— Але ж витрати, пов’язані з придбанням прав на переклад творів зірок першої величини, їх виданням і дистрибуцією, чималі. Про державну ж підтримку, хоч якоюсь мірою сумірною з тією, яку отримують російські видавці, їхні українські колеги не можуть і мріяти. А від цього безпосередньо залежить ціна книжок, виставлених на продаж. Чи не залишаться ваші видання незатребуваними, тим більше за наявності дешевших російських аналогів?

— Ну, по-перше, ми вже маємо позитивний досвід видання та продажу українського перекладу книжки Джека Траута «Траут про стратегію» і впевнені, що на україномовну літературу існуватиме попит. Не слід також забувати про «літературний голод» у вузах, які нині відчувають брак ділової літератури з менеджменту й маркетингу українською мовою. До того ж наш проект унікальний не тільки тим, що всі видання виходять українською мовою. Твори, відібрані нами для перекладу, в оригіналі були видані у 2004—2005 роках. Із деякими з них, зокрема зі свіжою роботою Філіпа Котлера «Корпоративна соціальна відповідальність», українські читачі ознайомляться раніше, ніж російські.

Що ж стосується ціноутворення, то видавництво розробило дуже цікаву схему фінансування книжкових проектів, у тому числі з використанням механізмів спонсорства.

Річ у тім, що за популярністю спонсорство книжок посідає далеко не останнє місце у світі, поступаючись лише таким традиційно привабливим для компаній категоріям, як спорт, культура та мистецтво, освіта й наука, медицина та охорона здоров’я. Без підтримки спонсорів дуже багато книжок не побачили б світу. Вважаю, що така схема дозволяє сьогодні запропонувати соціальні ціни на ділову літературу. В українському книжковому бізнесі вона поки що не набула поширення, і вітчизняним видавництвам слід було б звернути пильну увагу на спонсорські програми, які відчутно допоможуть вивести видавничий бізнес із колапсу. Сьогодні ж ми фактично є піонерами цього руху.

Ми досить довго шукали спонсора і зрештою знайшли компанію, з якою нині працюємо з великим задоволенням. Це компанія UMC, у неї, я вважаю, хоч і іноземні засновники, але українська душа. Таку оцінку вона по праву заслужила, неодноразово підтримуючи українські патріотичні проекти.

— Очевидно, що душа й коріння в бізнесі мають бути. Як, утім, і діловий інтерес. У чому взаємна вигода вашої співпраці з UMC?

— Я вважаю, що взаємна вигода в даному разі виходить за рамки двостороннього співробіт-ництва. Так, компанія UMC бере на себе частину фінансового ризику, тим самим полегшуючи видавництву цей тягар. Натомість участь у проекті дає їй чималий PR-ефект. У нас заплановано проведення низки заходів із презентації громадськості серії «Бібліотека ділових шедеврів UMC». Це проведення прес-конференцій, круглих столів, реклама на радіо й у пресі тощо. Але, головне, отримуючи можливість випускати у світ уні-кальні й дуже цікаві книжки українською мовою, видавництво може пропонувати їх читачеві за доступну, так звану соціальну ціну. І в цій схемі залучення приватного капіталу у книговидання цінне те, що, поряд із видавцем та спонсором, у виграші виявляється читач.

— Пане Олексію, що вам дає підстави вважати, що у компанії UMC знайдуться послідовники, готові підтримати розвиток вітчизняного книговидання?

— Цю схему ми вперше обкатали у травні минулого року, коли першими в Європі видавали вже згадувану мною книжку Джека Траута. Потрібно було поспішати, оскільки пан Траут мав приїхати в Україну читати лекції і дуже хотілося приурочити вихід книжки до його приїзду. Ось тоді ми вперше і спробували залучити приватний капітал до книжкового проекту. До числа спонсорів охоче увійшли «ВАБанк», Міжнародний інститут бізнесу та інші. Усі без винятку залишилися надзвичайно задоволені. Саме це й спонукало нас перейти від видання окремих книжок до випуску книжкових серій.