Олександр Загорулько, «Фарфоровые чашки» (видавництво «Крымский писатель»), «Гора и мышь», «Время снукера» (видавництво «Эльиньо»)

Олександр Загорулько — відомий у Криму поет, автор понад десятка добротних віршованих збірок. Про майстерність автора у цій сфері досить промовисто свідчить той факт, що протягом останніх років дві його поетичні збірки вийшли у США англійською й одночасно російською та англійською мовами, поповнивши зібрання Бібліотеки Конгресу США і Вашингтонської бібліотеки рідкісної російської книжки, а також, на велику радість автора, ставши подарунком кожному з учасників традиційного балу російського дворянства у Нью-Йорку. Характеризуючи творчість О.Загорулька, редактор англійського тексту й видатний англійський поет і перекладач російської класики Річард МакКейн зауважив, що вірші Олександра за емоційною напругою й майстерністю рідняться з віршами Бориса Пастернака з роману «Доктор Живаго». Погодьтеся, таке порівняння дорого коштує.

І ось тепер читач отримав можливість оцінити рівень прозового таланту О.Загорулька. Сам автор романів «Фарфоровые чашки», «Гора и мышь» та «Время снукера» ніби підтверджує тезу про те, що талановитий поет може бути талановитим і в прозі, тоді як далеко не кожному прозаїку дано стати поетом: занадто велика різниця у значимості й цінності слова в невеличкому емоційному обсязі вірша і в широкому просторі роману.

Автору напевно довелося пережити чимало миттєвостей справжнього письменницького щастя, коли читачі, не в змозі відрізнити реальні події від художнього вимислу, запитують, чи правда все те, про що йдеться в книжках? Адже, розгорнувши і «Фарфоровые чашки», і «Гору и мышу», і «Время снукера», впізнають якщо не себе чи людей, котрих близько знали, то принаймні конкретних персонажів років минулих і днів нинішніх.

Незаперечним досягненням автора є вміння вибудувати сюжет. А це не сучасний детектив, що набив оскому!

Саме такою захопливою і є історія любові членів однієї родини, на шматки розірваної лихоліттям ХХ століття. Герої роману «Фарфоровые чашки» проходять через вогонь громадянської війни в Росії, репресії 30-х років, варшавське гетто й Освенцим, але проносять до наших днів як символ вічної любові дві чайні чашки майсенської порцеляни, подаровані колись у далекій Австрії їхнім прабатькам. Для сучасного роману це може здатися дивним, але історія кохання розказана жагуче й пристрасно без жодної інтимної сцени або опису сексуальних утіх, що робить роман не так цнотливим, як ще привабливішим. Можливо, зайвою може видатися певна поквапливість автора, але, гадається, завдяки цьому О.Загорулько зберігає властивий романові динамізм.

Ще важливіші й серйозніші проблеми порушено в романі «Гора и мышь», побудованому на трагічних подіях червоного терору в Криму 1920 року. Розмірковуючи над долями героїв, автор запрошує читача замислитися також над долею вітчизняної інтелігенції після братовбивчої війни і показує складні стосунки між художником та владою. Що може протиставити письменник (поет, маляр, музикант) владі, яка немилосердно ламає його в надії змусити прислужувати диктатурі? О.Загорулько не дає точних відповідей, але через призму минулого намагається спільно з читачем розібратися у проблемах сучасних.

Не менш жорсткий історичний привід третього роману «Время снукера». На прикладі долі понад двадцяти тисяч козаків та членів їхніх родин, виданих англійцями НКВС у червні 1945 року, Олександр Загорулько дає нашим сучасникам можливість відповісти на запитання сьогодення, які тривожать усіх: хто ми? Як мусимо ставитися до історії? Що для нас означає пам’ять про батьків та дідів? Нарешті — що таке зрада і хто з учорашніх героїв — зрадник насправді, а хто серед іуд минулого — справжній герой?

У певному сенсі всі романи складають трилогію, хоча, безперечно, кожен із них цікавий і цінний сам по собі. І все ж таки це трилогія не тільки тому, що один із героїв діє і у «Фарфоровых чашках», і в «Горе и мыше», і у «Времени снукера», але насамперед тому, що моральні проблеми, які розглядаються в них, неначе перетікають із одного твору в інший.

Втішно, на мій погляд, що Олександр Загорулько у своїй прозі далекий від прикрашань, уникає різного роду «страшилок», не вдається до формальних ігор зі словом і не піддається спокусі використовувати дешеві сексуальні картинки для приваблення читачів. І все ж книжки зацікавили Liberty Pyblishing House (New-York) і були представлені американському читачеві на загальнонаціональному телебаченні.

А що ж наші видавництва? Невже знову вичікують, коли вітчизняний автор спочатку стане широко відомим за кордоном, і тільки потім звернуть на нього свою прихильну увагу?

Справді, цей письменник гідний, щоб його почула рідна країна.