Олександр Дубовик: художник починається з концепції - Культура - dt.ua

Олександр Дубовик: художник починається з концепції

29 березня, 2013, 19:35 Роздрукувати Випуск №12, 29 березня-5 квітня

Моє мистецтво — досить елітне, воно потребує розуміння, певного зустрічного руху від людей. Можу сказати, що мені завжди траплялися дуже цікаві й культурні люди... І тішить, що всі мої роботи — у хороших руках.

Олександр Дубовик — один зі стовпів українського авангарду. Багато арт-критиків називають його творчість "цілою епохою в культурному житті України". Цей багатоплановий 82-річний художник за роки творчості створював мозаїки і розписи, вітражі, килими, розробляв дизайн книжок та інтер'єрів. Його роботи як монументаліста можна знайти поблизу Ніцци, його твори зберігаються не тільки в зібраннях Національного художнього музею України, а й у Третьяковці, у приватних колекціях Америки, Канади, Франції, Австрії, інших країн. Цього тижня Олександр Дубовик презентував у столиці свій новий проект — "Письмена на небі" (в MironovaGallery). І у своїх бліц-монологах для DT.UA видатний художник розповів про те, що ж він вичитав у небі, а також поділився своїм ставленням до аукціонів, учнів, концепцій. 

* "Письмена на небі". Це одна з моїх "інспірацій". Не можу сказати, що дуже захоплений каліграфією. Просто ціную кожну — і китайську, і японську, й ісламську. Це неймовірне мистецтво! Написав усі роботи швидко. Шість великих полотен написав узимку. А двадцять, невеликих за розміром, зробив раніше. Всі роботи виконані переважно олією. 

На мій погляд, художник починається з концепції. У нього має бути "кістяк". Як стовбур у дереві — вертикаль. І вже на цю вертикаль можна повісити багато всього. Це "дерево" кожного художника створює щось постійно діюче. Тобто форму, яка не змінюється. Якщо відійти від метафори, то можна сприйняти цю концепцію як стовбур, на якому є розгалуження. 

 

* Різома. Мені подобається це філософське поняття. Наочним образом її виступає заплутана коренева система "рослини". Тобто у "різоми" не можна виділити ні початку, ні кінця, ні центру, ні центруюючого принципу. Це коріння виростає і може невідомо яким чином у щось виливатися. Різома — певний аналог Інтернету, що дає паростки в несподіваних місцях. Як це коріння росте і як змінюється? Невідомо, таємниця! Ми ж бачимо лише результат. Але кожне дерево — індивідуальне. Ось і в культурі поєднуються безліч індивідуальностей... А в що це виллється — невідомо, таємниця.

 

* Палімпсест. Це, по суті, аналог квантової теорії. Сама ідея походить із древності — коли брали пергаментний сувій, зчищали на ньому текст і писали зверху інший, оскільки матеріал був дорогим. Ось і в культурі відбувається накладання часових фактів — одне на інше, але вони весь час просвічуються. Таким чином виникає єдність людського духу.

Палімпсест — це коли поєднується багато непоєднуваних елементів у межах одного полотна. Тут можна говорити про структуру, а можна — про об'єкт. У моєму конкретному випадку — це квадрат, що ділиться навпіл. І в кожній із цих частин може відбуватися своя подія. Мистецтво завжди цікавили речі і стани... Мене вже не цікавлять речі. Мене цікавить, як вони взаємодіють із поняттями, символами. Це зовсім інший вимір. 

 

* Художній почерк. Він змінювався багато разів. Мені вже 82 роки... І починав я як реаліст. Десь з середини 60-х упродовж двадцяти років у мене взагалі не було виставок! Я просто змінився і так покінчив із реалізмом. Спочатку була абстракція. А потім прийшов палімпсест. Мій почерк змінювався істотно. І... не знаю, як він змінюватиметься надалі. Куди це коріння проросте? Мені самому цікаво, у що все виливається. 

 

* Подорожі. Вважаю їх одним із смислів життя. Нові враження, нові люди, нові зустрічі. У поїздках у мене з'являються надовго друзі. Причому скрізь. Ми спілкуємося, і ці зв'язки не рвуться. Мені цікава Англія. Як і раніше — Америка. Люблю цю мультикультурну країну. Просто бачив рівень арт-ринку у США, як це все робиться: галереї, музеї, просто фантастика! Але жити волію в Україні. Хоча й були пропозиції "влаштувати притулок", тобто громадянство, у Європі, це не проблема. 

 

* Перебудова. Завдяки Горбачову мене з'явилася можливість здійснити всі свої виставки, поїздки. Оскільки тоді — у середині 90-х — змінилося ставлення до України. Раніше це було немислимо. А що стосується, скажімо, поїздок, то я перший в Україні і на пострадянському просторі отримав грант на відвідання Америки. Це була унікальна поїздка, чудово організована. Загалом, тоді й відбулося моє знайомство з цією країною. 

 

* Український арт-ринок. Мені надзвичайно цікаве сьогоднішнє художнє арт-життя. Виставлявся в "Мистецькому Арсеналі", торік — у Музеї ікони "Духовні скарби України", були виставки у Львові. Взагалі, незважаючи на вік, "усередині мене" тече досить інтенсивне художнє життя. 

І я вірю в Україну, вірю в те, що, попри всі наші проблеми, — культура в нас не помре.

Я — не дуже "модний" художник. Моє мистецтво — досить елітне, воно потребує розуміння, певного зустрічного руху від людей. Можу сказати, що мені завжди траплялися дуже цікаві й культурні люди... І тішить, що всі мої роботи — у хороших руках. 

 

* Учні. Боюся будь-яких послідовників. Сила мистецтва — в індивідуальності. Якщо мистецтво стає чимось загальним, воно гине. Конкретна ідея має бути в одних руках. А коли в мистецтво вторгаються грошові інтереси, комерція все знищує. Знаю, що всі псевдо-послідовники приєднуються до свого вчителя лише тоді, коли його роботи дуже добре продаються. І вони йдуть за ним, як вагони за паровозом. Це загальне явище! Так було із Сезанном, коли до великого майстра примкнула маса "сезаністів" і занапастили його... Ні, Сезанна знищити неможливо, але сама ідея вичерпалася миттєво. Тож я боюся послідовників. 

Недавно в "Арсеналі" до мене підвели одного молодика й кажуть: "Він працює як ви...". Я відсахнувся! Подумав: яким це чином можна працювати — "як я"? У мене, звісно, досить багато ідей. І можливо, комусь це знадобиться. 

Але кожна ідея мусить дозрівати, а для цього потрібен час. У мене цей час був упродовж тих двадцяти років, коли я нічим не займався. Тоді я думав. 

Якщо дозріває бодай маленьке зернятко ідеї, воно відразу потрапляє в Інтернет і миттєво розпорошується по всьому світу. І безліч бездарних людей накидаються на це. Сидять ночами в мережі й виловлюють ідеї. Якщо зараз у Китаї 30 млн піаністів, то й художників, напевно, мільйонів 100? І їм усім треба щось робити? Тож Інтернет для мистецтва — кошмар. 

Уявіть, свого часу Томас Манн дізнався про художника Альбрехта Дюрера... Дізнався тільки у 1924 р... Він — культурна людина — дізнався про нього завдяки, як він казав, "святому імені Ніцше". І людей, котрі поступово прилучалися до мистецтва, це вражало. Тоді Дягілєв у балеті вражав! Тепер же завдяки великій кількості інформації багато що нівелюється. Мовляв, ну ще один художник, а різниці — ніякої. Це жахливо! 

 

* Аукціони. Хитра штука. Кажу не тільки про українські, а й про світові. За всіма аукціонами стоять конкретні люди й конкретні сили — журнали, об'єднання арт-критиків, арт-менеджерів. Це тонка і, я б сказав, цинічна кухня. І всі ці ціни — не знаю, наскільки вони виправдані. Останніми роками було взагалі багато обвалів цін. Виникали цілі "еверести" — і миттю все падало. Тривала постійна переоцінка цінностей. У цьому випадку, вважаю, що вкладення капіталу в мистецтво — найнадійніше. Картину купив і забрав... 

Сам я робіт на аукціони не даю. Буває, туди приносять деякі мої роботи. Знаю, що одну картину півтора на півтора метра було продано за 16 тис. у.о. Українські аукціони — справа наживна, і згодом вони стануть соліднішими. Підключаться люди, котрі мають вагу в цьому бізнесі. І зможуть якось керувати цим процесом. 

Наприклад, був я на аукціоні в Парижі позаторік. Ціни на картини художників не першого ряду — 180 тис. євро, 240 тис. євро. І це все купується! Але західним аукціонам я довіряю. Так, за ними стоять люди, котрі хочуть заробити, але, з іншого боку, там ще є й речі, які цього варті. Вони апробовані, і вирішено, що це — шедеври. В Україні, на жаль, немає відчуття того, що мистецтво "чогось" варте... У людей, котрі мають гроші, інші пріоритети. Вони народилися у злиднях і, отримавши гроші, не знають що з ними робити. Вони не розуміють, що є речі, які треба завжди мати перед собою, що є інші виміри і цінності, які важливіші. Наприклад, це ж колосальне задоволення, щоб у тебе був "маленький" Сезанн! 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво