Одну просту казку, а може, і не казку... - Культура - dt.ua

Одну просту казку, а може, і не казку...

29 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №51, 29 грудня-13 січня

Напередодні Різдва і Нового року казкові кіноподарунки посипалися на глядача. Черговий «Гаррі Поттер» — це вже як годиться...

Напередодні Різдва і Нового року казкові кіноподарунки посипалися на глядача. Черговий «Гаррі Поттер» — це вже як годиться. А ще нинішнього року — «Хроніки Нарнії», подарунок значно більш різдвяний, аніж черговий сіквел про маленького чарівника.

Ні, ми не маємо наміру продовжувати зав’язлу в зубах суперечку про несумісність «Гаррі Поттера» та християнства і тим більше шкідливість для душі як книжки, так і фільму. Але коли виходять майже одночасно два казкових фільми — так і хочеться порівняти. Тим більше що в успіху чергового «Гаррі Поттера» не сумнівається ніхто (чи майже ніхто), якщо міряти успіх так, як заведено «у них», — за касовими зборами. Та й критики до цієї серії вже звикли бути поблажливими. А ось «Хронікам Нарнії» ще тільки належить завоювати як глядачів, так і пресу.

І, якщо чесно, передчуття з приводу першої частини «Хронік Нарнії» — «Лев, чаклунка і одежна шафа» — були не дуже оптимістичні. Свого часу сам Льюїс категорично виступав проти екранізації цього твору у вигляді кінофільму. Додайте, що фільм поставлено на студії «Волт Дісней», якого автор особливо не любив. А тут ще режисер — Ендрю Адамсон, фахівець зі Шреків. Ні, нічого особистого — «Шрек», особливо перший, — симпатичний мультфільм. Але то «Шрек», а то «Хроніки Нарнії» — відчуйте, як мовиться, різницю. Додайте до цього звичне порівняння «Хронік Нарнії» та «Володаря кілець» (мова про книжки, звісно, а не про фільми) — данина обставинам написання цих книжок і особистій дружбі, що пов’язувала авторів. Тобто порівняння екранних версій — хоча б підсвідомого — не уникнути, а «Володар кілець» Пітеру Джексону, хоч би там що, вдався. Загалом перед творцями «Хронік» стояло нелегке завдання.

Тому приємно було побачити, що вони не пішли в кільватері вже прийнятих публікою «чарівних» фільмів. А зняли гарну дитячу фільм-казку у всій красі комп’ютерної анімації, не погнавшись за спецефектами і зберігши неповторне казкове тло. Світлі, барвисті пейзажі, підкреслена незвичайність персонажів створюють справді чарівний настрій, що скрадає як невисокий рівень акторської гри (що можна вибачити, адже актори переважно — діти), так і деяку натягнутість у діях монстрів (не дотягують, не дотягують до Горлума, спритного, с-славнозвісного Горлума, мій с-скарб...) Але хіба хтось чекає видатної акторської гри від якогось «Синдбада-мореплавця»? Ні, звісно, трапляються охочі перешерстити, наприклад, братів Грімм із погляду психоаналізу. Ось тільки який це має стосунок до казки?

Втім, візуально персонажі, як і пейзажі, зброя, костюми тощо, у «Хроніках» нагадують, радше, про комп’ютерну анімацію, ніж про чарівну казку. За мінімуму (відносного, звісно, — як для казкового проекту) світлозвукових ефектів, виваженість пейзажів і тривимірних моделей звірини приємно дивує. У кожному разі, 180 мільйонів бюджету вже не здаються непомірно роздутими. Єдине, про що можна було б нагадати постановникам спецефектів і режисерові, — що вони робили фільм, а не комп’ютерну гру, тому фрагментарність пейзажів і інтер’єрів не занадто доречна. Світ Нарнії вийшов поділеним на локації: будинок фавна — ліс — будинок бобра — ліс — замок чаклунки тощо. Але це, зрозуміло, бурчання — жодну дитину (як і більшість їхніх батьків) ця деталь не засмутить.

Інша річ — буквалізм фільму. Для читачів, які полюбили Нарнію та її мешканців за книжкою Льюїса, це, можливо, особливо цінне — автори фільму буквально відтворили книжку на екрані. Від себе автори фільму додали хіба що сцену в темниці замку чаклунки — для більшого драматизму, слід гадати. Повага до літературного першоджерела похвальна. Та все ж література і кіно — різні мистецтва. Тому, хоч як би шанував режисер автора першоджерела, орієнтуватися краще на засоби виразності того мистецтва, з яким працюєш. Із цим буквалізмом пов’язані інколи занадто затягнуті сцени й діалоги, які збагачують, безперечно, літературний твір, але порушують плин кінооповіді.

Що стосується перспектив екранізації інших частин «Хронік» — судячи з касових зборів, вони райдужні. Попри пристойний бюджет. Адже тільки протягом першого уїк-енду західного прокату фільм зібрав понад 100 млн. доларів, і загальний збір разом із домашнім прокатом має перевалити за півмільярда.

Є надія, що «Хроніки» зуміють скласти конкуренцію «задиханому» «Гаррі Поттеру», доходи від останньої серії якого викликали певне розчарування — втім, так йому й треба. Те, що «Хроніки» вийшли майже одночасно з «Кубком вогню», дало можливість побачити і зрозуміти сильні та слабкі сторони нинішнього дитячого казкового кінематографу. «Нарнія» і «Гаррі Поттер» як дві протилежності окреслили це поле. «Хроніки Нарнії» деякі критики, котрі виховали свої смаки на «поттеріані», вже встигли знущально охрестити «Біблією для бідних». Моралізування, мовляв, валом, а спецефекти... Хіба це спецефекти? Зовсім інша річ у «Гаррі Поттері та кубку вогню» — польоти на мітлі, дракони, бої на чарівних паличках, русалки, а вже світлові ефекти — піротехніки згоряють від сорому і розвіюються попелом по вітру. А що в «Хроніках»? Розмовляючий Лев? Грифони й кентаври? Не смішіть. Після «Володаря кілець» і, знову-таки, джексонівського «Кінг-Конга»...

Ось тут саме час подумати про те, що таке кіноказка — суїцид піротехніка чи «добрим молодцям урок». Ні, річ не в тому, що перша частина «Хронік Нарнії» ущерть накачана євангельськими мотивами — безневинної жертви, хресної дороги і т.п. До речі, деякі моменти в авторів фільму вийшли майже іконографічними — образ дівчаток, які оплакують жертву (надгробний плач), і дівчаток біля розбитого Столу (образ жінок-мироносиць). Ці алюзії не дивні, адже у «Хроніках Нарнії» Льюїс зумів примирити та об’єднати чарівний і, по суті, язичницький світ казки з християнським світоглядом. Тобто «Хроніки Нарнії» — це, перепрошую, не «Біблія для бідних», а, радше, «Євангеліє для маленьких». І, що приємно, автори фільму зуміли зберегти цей дух — може, навіть мимоволі.

Дух цієї казки співзвучний духу «Володаря кілець» — це історія про глобальну боротьбу добра і зла, в якій можуть перемогти навіть найслабші, і передусім саме вони. Звичайні діти «Хронік Нарнії» — «випадкові люди», які рятуються від війни. Так само, як толкієнівські гобіти, вони сумніваються у власних силах і хотіли б уникнути як випробувань, так і почестей. І саме тому на них падає вибір, саме тому вони виходять переможцями. Там, де безсилі сильні й великі, сила і велич яких обертаються слабкістю й ницістю, — виграють слабкі, не осліплені власною винятковістю. Звісно, нашому часу «Гаррі Поттер» більш співзвучний. Якому школяру, затюканому як у школі, так часто і вдома, не припаде до серця такий же принижений хлопчик, що раптом виявився найбільшим чарівником усіх часів і народів? Неймовірно крутий Гаррі Поттер, який виходить сухим із води, коли ламаються дужчі суперники. З яким довірливо розмовляє професура. З яким Найбільший Лиходій виходить на поєдинок, як із рівним. А для більшої переконливості автори фільму напускають містичного туману й підкидають на авансцену пару трупів, і все тільки для того, щоб підкреслити непереможність улюбленця публіки — найсміливішого, найудатнішого, найдобрішого, найвеликодушнішого, загалом — най-най.

«То чого ж їх тепер вчать у школі?» — запитував старий професор із «Хронік Нарнії».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво