Одиночне плавання: самогубці і нирці на борту «Кроку» - Культура - dt.ua

Одиночне плавання: самогубці і нирці на борту «Кроку»

14 жовтня, 2011, 13:06 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

Небувалий ритм цього року обрав і без того один з найдинамічніших міжнародних фестивалів анімаційного кіно «Крок».

© krokfestival.com

«Це ж безперервний потік емоцій!» — вирвалося між переглядами конкурсної програми 18-го «Кроку» в Юрія Норштейна. А до кінця фестивалю, коли обов’язкова програма вичерпалася, а інформаційна й ретроспектива тільки набирали обертів, він же заявив: «Усе. Більше не можу! Переїв». І справді, як можна перетравити 130 різнокаліберних фільмів (у п’яти категоріях від трихвилинних до півгодинних, по наростаючій) за день у три заходи протягом п’яти днів? А в наступні три дні проковтнути ще півсотні робіт різних часів і народів…

Отакий небувалий ритм цього року обрав і без того один з найдинамічніших міжнародних фестивалів анімаційного кіно «Крок».

Схоже, публіка теплохода «Принцеса Дніпра» постійно перебувала у стані збудженого марення: мало того що враження концентрованими півторагодинними порціями видавалися з екрана, так іще й у перервах ішлося виключно про це — смакували епізоди, авторські знахідки, техніку.

Подібне марення відчули й гості фестивалю в київському Будинку кіно, коли на відкритті їм піднесли першу годинну програму з 12 фільмів, а на закуску показали позаконкурсну допрокатну французьку повнометражку «Життя кота».

Із суджень невтаємничених було ясно: найбільше запам’яталася французька комп’ютерна графіка «Пікселі», фільм на відкриття фестивалю. У ньому фантастика й реалізм сплелися воєдино: на упізнаваний Нью-Йорк з неба сипалися кольорові тетрисні фігурки, не вписуючись у форму міста, монотонно руйнуючи його.

Не дивно, що звичайним глядачам сподобався саме цей фільм. Його автор, Патрік Жан, виклавши фільм в Інтернеті, за 24 години зібрав мільйонну аудиторію. Старшому поколінню в цій програмі сподобався інший французький фільм — «Чоловік, який спав», неоднозначна історія про страждання жінки, котра спостерігала за хворобливим хропінням свого чоловіка. Однак журі вибрало з цієї програми зовсім інший, меланхолійно-мрійливий, сюжет — «Доду — картонний хлопчик», нагородивши автора Жозе Мігеля Рібейру з Португалії призом і п’ятьма тисячами доларів.

Закономірні для фестивалю моменти — глядачам подобається одне, а суддівська п’ятірка по-своєму оригінальничає. Цього року міжнародне журі, яке представляло досвід і судження різних художніх шкіл світу — Франції, Росії, Португалії, Аргентини, — очолив український письменник Андрій Курков. Обговорюючи стрічки, учасники фестивалю особливих претензій до журі не висловлювали. Лише дивувалися, що грамоти дісталися більш яскравим, які запам’ятовуються, картинам, а призи — не гіршим, але й не явно вподобаним. Та й незаперечного лідера цього року якось не спостерігалося.

Можливо, це пов’язано з тим, що цього року на «Кроку» було представлено не один десяток міцних, самобутніх фільмів. У тому числі й від зірок світової анімації: номінантів на «Оскар» Рінке Дінка, Білла Плімтона (США), лауреатів міжнародних фестивалів Аніти Кіллі (Норвегія), братів Квей (Польща)…

Під час показів публіка часто аплодувала, незважаючи на те, що авторів у залі не було. На одному з переглядів оплески прогриміли всій шістці фільмів. Три з них оцінило й журі. «Щоденники Ліпсетта» отримали диплом «За найсерйозніший фільм». Препарування причин страждань і депресій відомого в 60-ті роки своїми блискучими короткометражками Артура Ліпсетта аж ніяк не назвеш мультяшною історією. Ця живописна картина з низкою фотографій, фрагментів з його фільмів та особистих спогадів скоріше нагадувала лірико-психологічну драму. «Мені подобається, коли чистиш цибулю і дістаєшся серцевини», — прокоментував свій стан під час роботи над «щоденником» самогубця канадський режисер Теодор Ушев.

У цьому ж перегляді зачепив російський фільм Катерини Соколової «Сизий голубочок», який отримав диплом «За бережне доторкання до складної теми людської долі». Зрозумілі кожному символи: життя—дорога. Людина в потязі. Рух усередині вагона, відсторонене спостереження за мінливо-ефемерними силуетами зовні й несподіване рішення: зійти і залишитися на тій станції, де ти можеш бути потрібним, тобто доленосне рішення… Усе це під знайомий мотив сентиментальної пісеньки «Сизий голубочок». Начебто нічого особливого, але щось невловно авторське, що переважало над буденністю ситуації, й закарбувало цю картину в пам’яті.

Останнім у цій симпатичній шістці (непоміченими журі залишилися «Вісента», «З вечора дощик» і «Мавр») демонструвався естонський фільм «Нирці під дощем». Абсурдно «веселенький» і зовсім не простий для сприйняття фільм. Та й анотація до нього мало чим допоможе: «Історія про нирця та дантистку, яка працює в нічну зміну. Їхні поцілунки завжди прощальні... Ніхто не знає, коли настане час викурити останню сигарету». Двадцять чотири хвилини одну сигарету за іншою викурив нирець у космічному скафандрі на березі моря. Хвилин двадцять із них у фільмі лив дощ. Асистенти героя то розкривали над ним парасольку, то допомагали надягти й загвинтити шолом, іноді не зважаючи на розкурену сигарету в роті. А між цими неспішними діями, очевидно, в його думках проносилися тривожні асоціативні спогади: потопаючий корабель і серед пасажирів — вона, та, з котрою він вечорами зустрічався пронизливим поглядом. Їхнє спільне життя видається неможливим. Пара прорисована різною концентрацією тонів, цю саму несумісність підкреслено і різним ритмом. Вона вічно поспішає: мчить сходами, газуючи, їде на «швидкій». Він же — малорухливий, немов безсило спостерігає за їхньою спільною долею. Наприкінці фільму нирець приходить додому й під гудок пароплава пірнає в наповнену ванну. Над ванною так більше нічого й не з’явилося. Попливли титри: Прійт Пярн і Ольга Пярн. Вони й вибороли Гран-прі фестивалю.

Це не означає, що на фестивалі цього разу перевагу віддавали депресивним картинам. Більшість з них навіть до конкурсної програми не взяли, виділивши для любителів «жерсті» окремий інформаційний блок (щоправда, до кінця перегляду висиділи одиниці). На 18-му «Кроці», швидше за все, раділи своєрідно багатогранним фільмам. Не залишилася не поміченою журі робота знаменитого німецького режисера Андреаса Хюкаде, яка викликала усмішку. Сюжету як такого немає. На весь екран один образ плавно перетікає в іншій, із силуету — в профіль, зі старого — в циганку… Офіційним синопсисом до фільму стали вірші Боба Ділана: «І я все ще зберігаю твій подарунок. Він тепер частина мене, я його плекаю і охороняю. Я заберу його з собою у могилу, заберу у вічність».

«Любов і злодійство» — таку назву має фільм, у якому художник, пародіюючи колег, освідчується тим, чиї роботи стали для нього натхненням. Не менш оригінально не байдужу для всіх творчих людей тему натхнення обіграв Лео Вертьє, назвавши свою роботу «По краплинах». Схоже, не «по краплинах», а «по шматочках» наповнює себе його герой, який працює прибиральником у музеї. Вечорами він краде картини! Приносить додому, щоб… з’їсти! Після чого злітає і ширяє невагомий… Спеціальним призом журі «За перший професійний фільм» нагородили натхнення цього молодого француза.

Не менш хвилюючим для учасників фестивалю стало питання, як давати собі раду із замовленням, не втративши себе. До цієї теми постійно поверталися на обговореннях за круглим столом, які блискуче вела відомий кінокритик Лариса Малюкова. Усіх цікавила «недомовленість», якщо така була.

Старші майстри із задоволенням випитували Інгу Коржнєву, яка примудрилася в рамках серіалу «Гора самоцвітів» створити досить своєрідну, не вписану в цикл роботу, заслуживши приз імені Олександра Татарського «За вищий пілотаж».

Учасників цікавило, що раніше в неї виникає — сюжет чи малюнок? Аналогічне запитання ставили Михайлові Тумелі: «Що виникло раніше — ідея показати білоруську витинанку (філігранне вирізування з паперу. — Авт.) чи створити кліп гурту «Троица»?».

Про творчу кухню та взаємодію із замовниками запитали й засновника першої анімаційної студії в Індії Еріята Суреша, якого нагородили дипломом «За ефективний мінімалізм». Його відповідь потішила всіх присутніх: «Замовник нам довіряє. У нас створити рекламу коштує досить дорого, і якщо нас вибрали, то розраховують на досвід».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво