Одеса: місце зустрічі Подкольосіна і дяді Вані - Культура - dt.ua

Одеса: місце зустрічі Подкольосіна і дяді Вані

28 серпня, 2009, 13:14 Роздрукувати Випуск №32, 28 серпня-4 вересня

Через тиждень у нашій Південній Пальмірі стартує театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі», вже четвертий за ліком: із тим самим статусом — міжнародний...

Через тиждень у нашій Південній Пальмірі стартує театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі», вже четвертий за ліком: із тим самим статусом — міжнародний. У лиху годину важких економічних і передвиборних випробувань цей південний театральний форум тішить прийнятною програмою: Гоголь, Чехов, Хейфець, Лановий—Купченко, повноцінні (а не «двостільцеві») постановки з Нюрнберга, Ростова, Києва, Севастополя і, звісно, з Одеси-мами.

Цей фестиваль від інших вітчизняних відрізняє одна програм­на риса — адекватність. Принаймні, скликаючи «під один дах» тво­ри різного художнього ряду, одесь­кі організатори хоча б не призначають ніякого журі. Щоб ті під завісу когось судили або церемонно бундючилися. Цей форум — як післявідпускна театральна прогулянка до моря. Знайом­ство, якщо не з магістральними тенденціями світового сце­нічного руху, то бодай з окремими екземплярами зрослих віддалеки декоративних театральних «кактусів». Якими одні милуються, а іншим, можливо, вони ранять пальці. По-всякому буває.

Цього року на прапорі одеського театрального «пароплавства» — Микола Васильович. Чиє 200-річчя ми ніколи не втомимося святкувати. Одна з ключових персон на самому форумі відомий драматург Олександр Мардань, відповідаючи на запитання «ДТ», які спектаклі можна вважати окрасою нинішньої програми, повідомив, що серед таких гоголівське «Одруження», яке поставив у Севастопольському академічному театрі режисер Володимир Магар.

— Мабуть, це найеротичніше «Одруження» з усіх, що я бачив, власне, і назва п’єси це припускає, — каже драматург. — Раджу не змарнувати нагоди подивитися на нашому фестивалі і постановку Володимира Оренова «Ар­тист мімансу» за однойменним оповіданням відомого київського письменника Анатолія Кузнєцова, автора роману «Бабин Яр», опублікованого в 60-ті роки в жур­налі «Юность». Це єдина у світі інсценівка цього оповідання.

Цікавий спектакль «Жінки. Фрагмент» за моєю п’єсою «Кіш­ки-мишки», поставлений Воло­годським державним драматичним театром. Це, до речі, вже п’ята постановка за цією п’єсою за останні три місяці.

— Олександре Євгеновичу, театральний фестивальний рух в країні на ладан дихає. Навіть у столиці немає жодного повноцінного форуму, тільки Троїцький, бідний, і силкується. Чому так? Може, Україні взагалі начхати на досвід і практику інших країн, де такі заходи працюють на імідж?

— Відомо, що в Стародавній Греції місто ставало містом, коли в ньому з’являвся театр. І якщо продовжити логічний ланцюжок, то місто стає культурним центром, коли в ньому з’являється театральний фестиваль.

На жаль, кількість театральних фестивалів в Україні не перевищує двох десятків, тоді як на території дружньої нам Росії щороку проходять сотні театральних оглядів різного призначення.

Нинішня криза цю ситуацію лише погіршує.

Наш фестиваль «Зустрічі в Одесі» народився чотири роки тому не за завданням згори, а з ініціативи знизу.

Його організаторами, так само як і організаторами міжнародної науково-практичної конференції «Російський театр в Україні», започаткованої двома роками раніше, були Олександр Євгенович Копайгора — директор Одеського російського драматичного театру, і ваш покірний слуга...

За кілька років удалося зробити цей фестиваль доволі привабливим.

Торік на відкритті піднімали прапори Болгарії, Росії, України, Естонії, Грузії, Ізраїлю. На двох майданчиках було показано чотирнадцять спектаклів.

За кілька років існування цього фестивалю чи викристалізувався його концепт? Це — огляд досягнень? Спроба визначити якісь тенденції? Або ж тематична заданість, як цього разу у випадку з Гоголем?

— Концепція фестивалю — у можливості дати подихати жителям нашого міста (а також гостям) свіжим театральним повіт­рям. І ще подихати культурним повітрям Південної Пальміри.

Наявність у репертуарі IV Між­народного фестивалю чотирьох спектаклів за Гоголем, безперечно, пов’язана з 200-річчям великого письменника, котрий об’єднує своєю творчістю два великі народи.

Хтось уже пожартував, хоч би від такого «гоголя-моголя» не виник діатез. Гадаю, цього не буде, адже всі спектаклі — а це «Одруження» Севастопольського драмтеатру, «Гравці» Орловського академічного театру, «Ревізор» Ростовського академічного театру драми і Madman за мотивами «Нотаток божевільного» у постановці Російського театру (Нюрнберг, Німеччина) — оригінальні і цікаві роботи.

— Де знаходите гроші на театральну радість? Державна підтримка чи тільки приватні інвестиції?

— Що стосується фінансового боку, то велику допомогу у проведенні фестивалю подає Одеська обласна рада та її голова Микола Скорик, мерія міста в особі мера Едуарда Гурвіца та його першого заступника Анатолія Ворохаєва, обласна держадміністрація та її глава Микола Сердюк, а також начальник обласного управління культури і туризму Надія Бабич.

Допомагають спонсори. Так, акціонерний банк «Південний» другий рік цілком забезпечує рекламно-інформаційну підтримку фестивалю.

Втішно, що навіть у важкий кризовий час кількість компаній і фірм, які допомагають фестивалю, зростає. Це означає, що стає більше людей, котрі дружать не тільки з грошима, але й усвідомлюють: не хлібом єдиним живе людина.

На жаль, Міністерство культури України надає лише моральну підтримку.

— Це не дивно, оскільки міністерство високої моралі.

— Ми всім вдячні за допомогу. Сподіваємося, що згодом зможемо не тільки приймати і годувати гостей, але й оплачувати їм дорогу і навіть сплачувати гонорар, як заведено на багатьох фестивалях за рубежем.

— Чи можна сьогодні з легким серцем визнати, що Одеса все-таки театральне місто? Знаючи складну ситуацію в багатьох театрах.

— Одеса, безперечно, театральне місто з прекрасними традиціями, чудовими театрами і талановитими акторами. Не вистачає їй сьогодні режисури, критики. Але для того й організовано фестиваль, щоб театральне співтовариство могло безплатно, не виїжджаючи за межі міста, ознайомитися з цікавими роботами своїх колег.

— Чому «Зустрічі в Одесі» поки що обережні із запрошенням україномовних колективів, хоча б тих самих київських франківців, у яких є пристойні роботи і малий формат, і великий? Це «мовна проблема»?

— Торік у рамках фестивалю йшли спектаклі російською, українською і болгарською мовами.

Російськомовних постановок, звичайно, більше, бо фестиваль виріс із Міжнародної науково-практичної конференції «Російсь­кий театр в Україні» і основний майданчик фестивалю — сцена Одеського російського драмтеатру.

У планах — розширювати мовні межі насамперед за рахунок україномовних колективів, а що стосується фінансових проблем, то звісно вони існують, адже крім того, щоб нам прийняти, гостям треба до нас дістатися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво