ОЧИМА ЕВЗЕБІЯ І ФЛОРЕСТАНА - Культура - dt.ua

ОЧИМА ЕВЗЕБІЯ І ФЛОРЕСТАНА

31 січня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 31 січня-7 лютого

Повертаючись із чергового концерту, ловиш себе на думці, що безупинно аналізуєш. Не концерт, а своє до нього ставлення, точніше, те дивне відчуття незгоди з самим собою, яке викликає невиразне занепокоєння...

Повертаючись із чергового концерту, ловиш себе на думці, що безупинно аналізуєш. Не концерт, а своє до нього ставлення, точніше, те дивне відчуття незгоди з самим собою, яке викликає невиразне занепокоєння. Адже свідомість роздвоюється: одна її частина — «суто людська» — втішається радістю буття та вдячно розкриває інстинкт пізнання світу перед усім незвичним і новим. Інша — професійна, в яку включаються знання, досвід й естетичні погляди — вперто вказує на недоліки побаченого й почутого, і з чутливістю оголеного нерва безперервно ниє.

Розраджує одне: в історії вже був подібний випадок. Роберт Шуман на поприщі музичної критики аж ніяк не хотів «з’єднуватися» в цілісну особистість. У кожній статті він «розшаровувався» на Флорестана й Евзебія. Один — жагучий, патетичний і нищівний; інший — томливий, сентиментальний і піднесений.

Ці два протилежні начала щогодини в свідомості будь-якого музичного критика коментують усе, що відбувається. Так, афіша, запрошуючи на концерт «Жерардо Люсіо Квартет», організований музичним агентством «Театр Джазу», схвилювала емоційну частинку мене й відразу збентежила мою частинку, «яка залишилася». Виникало цілком логічне запитання: на концерті буде подано справжній джаз чи все те, що має в основі свінг — ритмічну пульсацію, яка оживляє чотиридольний метр акцентуванням слабких доль? Адже якщо сто років тому джаз лише зароджувався як інструментальне перекладення негритянських народних і релігійних пісень — блюзу та спіричуелу, — то сьогодні джазом називають усе, що віддалено його нагадує. Ну добре: європейці перетворили справжній джаз на бі-боп, забарвлюючи його звичнішими класичними гармоніями й посилюючи мелодійне начало, бо складно було сприймати типово негритянські ритми. Але ж сьогодні вже і схід із його медитативною культурою почав обробляти національні мугами у свінговій манері й називати це мугам-джаз. Таким чином, уже майже немає відмінності в тому, чи вокальна це музика або інструментальна, із словами чи вокалізована.

Внутрішні запитання привели до Будинку офіцерів, де й був презентований 25 січня «Жерардо Люсіо Квартет» за підтримки Посольства Федеративної Республіки Бразилія в Україні та Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.

Коли на сцені з’явився негр — Жерардо Люсіо, надія почути справжній джаз воскресла. Тим паче, що музикант до того, як приїхати до Києва, побував вже в багатьох містах Європи, виступав для президента Німеччини Йоханнеса Pay на САММЕР-ФЕСТІ, а також давав концерт у Південній Африці для короля Зулуландії. До складу його квартету ввійшли Деніс Ябуш, Ян Зіммерман і Фальк Тібо, котрі здобули освіту в берлінському музичному коледжі «Ханс Ейслер».

Під час виступу в квартеті дивним чином виявилося п’ятеро людей. Лише під кінець першого відділення публіці пояснили: до Жерардо Люсіо в цьому концерті приєднався наш співвітчизник — киянин Олександр Береговський.

Ініціатором і лідером квартету є Жерардо (вокал, саксофон, гітара, перкусії), котрий вільно володіє імпровізацією, свінговою манерою, із закритими очима вслухується в потенційні можливості п’єси та мімікою передає ритмічні пошуки. Проте, попри його негритянське походження, у ньому не відчувалося те неповторне начало, яке до сьогоднішнього дня не можуть остаточно осягнути та відтворити в джазі європейці. Навпаки, Жерардо сам «європеїзувався», поєднуючи класичний бразильський джаз із босановою, самбою, елементами поп-музики і напряму бі-боп. Він нагадав Маріан Андерсон, котра, отримавши вокальну освіту в консерваторії, не віддала перевагу традиційній вокальній негритянській техніці, як Мехелія Джексон або Сістер Розетта Тарп. До того ж програма концерту видалася трохи одноманітною — через прагнення до підвищеної віртуозності, що зводить індивідуальну джазову мелодику до гонитви за ритмом і екстраджазових пошуків.

... Неможливо було не оцінити майстерність ансамблю, його темперамент. Гальорка підспівувала в такт, вискакувала підтанцьовувати на сцену, верещала від екстазу. І раптом в антракті моя внутрішня дискусія набула вельми відчутної форми: значна частина публіки після першого відділення попрямувала до гардероба. Так, погляд на дійсність рідко буває однозначним...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво