Обличчя і ритми львівського джазу - Культура - dt.ua

Обличчя і ритми львівського джазу

15 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 15 грудня-22 грудня

Починаючи з 2000 року, львівське творче об’єднання «Дзиґа» і Польський інститут у Києві проводять у...

Починаючи з 2000 року, львівське творче об’єднання «Дзиґа» і Польський інститут у Києві проводять у столиці Галичини джазові фестивалі під інтригуючою назвою «Джаз без...» Започаткував проект колишній директор Польського інституту в Києві пан Петро Козакевич — знавець, шанувальник та ентузіаст джазу. Недавній фестиваль тривав чотири дні, зібравши під дахом Львівської філармонії і джазового клубу «Культ» музикантів з України, Польщі, Німеччини та Чехії.

«Джаз без...», можливо, не вражає масштабами, зате на ньому відчуваєш атмосферу зустрічей однодумців, які розуміються на тому, заради чого зібралися. Рівень фестивалю виявився досить високим, а розмаїття жанрів увібрало стилістику від простого свінгу і добротного мейнстріму до авангарду.

З Києва приїхали молоді дебютанти-глієрівці Silvery Tone. Поки що в них немає власного обличчя, і не лише через молодість. (Гадаю, якщо вони продовжуватимуть так само періодично неакуратно грати і нечисто співати, то воно й не з’явиться.)

Переконливий вигляд мали Пашков і Фрелі. Їхній стиль — мейнстрім. Обидва музиканти — лірики і традиціоналісти. Попри драматургійно незручний час виступу (вони вийшли відразу після польського квінтету Eastcom, який чудово грає ф’южн), музиканти показали виконавську волю, добрий фаховий рівень і їх дуже тепло приймала доброзичлива інтелігентна публіка.

У клубі «Культ» звучало багато джазового вокалу. Траплялися, щоправда, жанрові невідповідності. Абсолютно попсова група Павла Табакова виконала для приманки кілька стандартів, але все решта під джазову дудку не танцювало, за що соліст попросив вибачення у публіки. Здається, більшість львівських груп — учасниць фестивалю працюють у ресторанах (у чому нічого поганого не бачу). Проте якість і «джазовість» ресторанної музики теж бувають різні. Дуже переконливий вигляд у Dzyga Imagine & Lady M, в якому працює досвідчений клавішник-керівник Валерій Половина зі своєю досить фаховою і міцною командою. І ще два колективи акомпанували вокалісткам: Bria Blessing Quartet і Tender Blues — обидва зі Львова. У першому солістка мала не дуже сильний, але прекрасного звучання голос, а в другому краще звучать не вокальні, а інструментальні номери.

Гострий і свіжий вигляд мало українсько-німецьке Improvising Creative Trio, у складі якого впевнено почувалися львів’яни: мультидуховик Юрій Яремчук (сопрано-, альт- і тенор-саксофони, кларнет і бас-кларнет) та Марк Токар (контрабас), їх кияни чули навесні на «Єдності». Цього разу з ними грав «на трьох» дуже славетний німецький топовий барабанщик Клаус Кугель, який виступав у різний час із такими надзвичайно авторитетними представниками стилю contemporari, як литовці В’ячеслав Ганелін і Петрас Вішняускас, американці Стів Свелл та Сабір Метін і навіть знаменитий батько алеаторики (від лат. alea — гральна кісточка, випадковість) німець Карлхайнц Штокгаузен. Тріо виконало всього дві досить тривалі (30—40-хвилинні) композиції. Але послухати було що. Починаючи з багатотембральної напористості Яремчука (він недавно в Коктебелі грав сам, супроводжуючи показ кінофільму, причому зовсім інакше — якось лірично, м’яко, прозоро). І продовжуючи невтомним, технічним, ідеально ритмічним і дуже імпровізаційним Кугелем. Та мультитембральним і вигадливим Токарем, який легко пристосовується.

Польські команди були двох напрямів: ф’южнові Sing Sing Penelope із Бидгоща і Tymanski Yazz Quintet із Гданська (саме Yazz, а не Jazz, тому що їхня музика — суміш альтернативного року, панку, етники і джазу). Із двох названих останні були сильнішими. Вони вже грали в Києві й Вінниці торік восени. Потужні духовики трубач Антоній Зют Граляк і саксофоніст Арек Корецький у співдружності з чудовою ритм-секцією гітариста Войтека Мазолевського, барабанщика Куби Старушкевича і лідера-композитора-бас-гітариста Тимона Тиманського завжди створюють цей драйв-грув діафрагми, яка бухає десь у грудях, і мають яскравий, міцний, цікавий вигляд. Завершували ж тиманці, як завжди, піснею Beatles Come Together, яка в них звучала сміливо, пафосно, по-справжньому джаз-роково. Приблизно в такій самій стилістиці працює чеське тріо бас-гітариста Павла Якуба Риби (плюс альт-саксофоніст Петро Венкрбек і барабанщик Юрій Кольман). Я чула їх під час одеського джаз-карнавалу-2004. Музиканти знову трималися на сцені дуже вільно. І ця свобода адекватна їхній ясній, позитивно зарядженій, простій музиці. Всі троє дуже віртуозні, мають індивідуальне творче обличчя, і це відразу ж сподобалося слухачам.

***

Кращою ф’южн-командою Львова-2006 стала краківська Eastcom. Тут грають клавішник-лідер Себастьян Бернатович, саксофоніст Рішард Кравчик, добре відомий в Україні і в Європі американський бас-гітарист — могутній темношкірий красень Стів Логан та два ударники: на барабанах Філіп Мозул і перкусіоніст професор Ян Пільх. Музиканти всі — чудові, один одного кращий, з академічною освітою, а Себастьян навіть починав кар’єру на конкурсі Шопена. У залі філармонії авторські композиції Бернатовича та Кравчика з першого альбому групи Teenlove, який вийшов недавно, потішили любителів розумної й водночас дуже напористої, надсучасної, чуттєвої і непростої музики. Слухаючи, я відчувала інтонаційну об’ємність: багатошаровість вертикалі і тембрів, потужний, точно розрахований емоційний і формотворний план, підйоми і спади кожної фрази й загальної драматургії кожної композиції, свіжість гармонійних побудов та розкішних модуляцій, усю «м’ясистість» звуку. Наприклад, в одній із останніх композицій були і привабливий вступ, і ясно-щемлива ніжна тема, і несподівані тональні виходи в кульмінаціях, і несподіваний свіжий подих модуляцій, потім спад-затишшя перед бурею і знову повільне ненав’язливе музикування, яке потім переходить у коротку потужну коду. Після концерту Себастьян зізнавався, що перед виходом музиканти, які грають здебільшого в клубах, дуже хвилювалися, розуміючи відповідальність виступу на філармонічній сцені. Я ж подумала, що вони — підтвердження правила: чим кращий артист, музикант, художник — тим вища його вимогливість до себе. І, на жаль, навпаки...

***

Антиподом майже всього, що звучало упродовж чотирьох вечорів (не за якістю, а за характером, змістом своєї музики), був виступ теж краківського тріо (фортепіано — Йоахім Менцель, контрабас — Анджей Швейс і ударні — Лукаш Жита) у супроводі хорошого львівського камерного оркестру «Леополіс». Менцель — чистий лірик, польська польова волошка — і зовні (він чимось схожий на П’єра Рішара й Аркадія Укупніка), і музично. Його композиції пронизані народними інтонаціями польських пісень і танців — мазура, куявека, одземе, полонезу — чистою ясною слов’янською мелодикою й ритмікою. Форми, як у мазурках Шопена, — переважно проста тричастинність (крайні, неімпровізаційні поділи в супроводі струнних, і серединка — групові джазовані варіації всього тріо на першу тему або контрастний вихід соліста з новим матеріалом). Те, що з’являлося під руками піаніста, йшло від його бажання бути природним, від глибокого відчуття рідної музики. І хоча загалом програма була складена, швидше, за принципом не контрастності, а подібності, в ній траплялися окремі емоційні спалахи, а оркестр звучав просто чудово.

Коментар

Директор «Дзиґи» Маркіян Іващишин — постать в українській культурі знакова — каже:

— Я люблю джаз і вихований на Джоні Колтрейні (видатний американський саксофоніст—новатор і віртуоз. — О.К.). Ми дружимо з двома польськими джазовими школами: Вроцлавською і Краківською. Правда, бракує фінансів, щоб запросити музикантів із Нью-Орлеана, з якими в нас теж добрі стосунки. Хоча нам із самого початку допомагають спонсори — «КомфортСервіс» і «ГаличАртБуд» — просто тому, що люди, котрі там працюють, люблять джаз. Втім, тепер ми за рахунок продажу пива, кави та квитків вже окупаємо фестиваль.

О.К. — Скажіть, Маркіяне, у львівського джазу є своє обличчя, сформована власна творча школа?

— Поки що немає, але в нас виросло близько тридцяти молодих музикантів, які прогресують і згодом заповнять нішу. Парадокс, що у Львові досі не було джазового клубу, тим більше що є шалений попит на цю музику, велике джазове середовище. Ми і з консерваторією думаємо домовитися, хоча це буде непросто: ректор Ігор Пилатюк — людина дуже академічна. Але ми, як мінімум, спробуємо відкрити при ній джазову студію, де понаднормові заняття проводитимуть контрабасист Марк Токар і барабанщик Анатолій Шацький, які вже мають досвід викладання в Польщі. З українських фестивалів ми тісно співпрацюємо з Вінницьким. І кияни у нас грали: піаніст Володимир Соляник, група Night Groove.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво