Обійстя для Бродського. Відомого поета могла зіграти Лоллобріджида - Культура - dt.ua

Обійстя для Бродського. Відомого поета могла зіграти Лоллобріджида

19 лютого, 2010, 14:22 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

«Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на батьківщину» — так називається гучний фільм режисера Андрія Хржановського про поета Йосипа Бродського (сценарій Юрія Арабова)...

«Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на батьківщину» — так називається гучний фільм режисера Андрія Хржановського про поета Йосипа Бродського (сценарій Юрія Арабова). Цю картину представили і киянам у рамках фестивалю «Крок» (зимова «Зупинка на вимогу»). В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» режисер зізнався, що колись «на роль» Бродського він запрошував навіть всесвітньо відому італійську кінозірку.

Робота поета й аніматора Хржановського — поліжанрова. Це ігровий фільм з елементами анімації. Батьків поета грають Аліса Фрейндліх та Сергій Юрський. Сам режисер називає свою картину «іронічною казкою»: «Ми повертаємося через окремі факти його життя у 50 — 60-ті...» Знаменитий італійський сценарист Тоніно Гуерра, посвячений у процес створення стрічки, казав: «Не шукайте в цьому фільмі біографії Бродського! Переглядайте його так, як переглядатимуть через 30 років — як твір про одного поета, зроблений іншим поетом...»

— Зрозуміло, зразу хочеться розпитати про ваше перше знайомство з Бродським.

— Із творчістю Бродського я познайомився давно — наприкінці 50-х, коли в Ленінграді його вірші тільки-но з’явилися в самвидавських списках. Ми могли б зустрітися ще тоді... Ленінградська подружка показала мої вірші Бродському. За її словами, вони йому сподобалися, і він хотів зі мною познайомитися. Але на знак «протесту» (мої вірші показали не спитавши мене!) я відмовився. Уявляєте, скільки років кусаю лікті через цю свою ідіотську юнацьку впертість?

Недавно знайшов у паперах власноруч укладену добірку віршів Бродського. Наскільки ж треба було захопитися його поезією, щоб від руки переписати безліч віршів!

Я стежив за його творчістю. Жив із відчуттям, що наша зустріч можлива. Кілька разів відвідав Америку за його життя. У нас були спільні знайомі. Думав, ще приїду, зустрінемося... Зустріч ця згодом відбулася. Але не так, як я собі уявляв...

— А імпульс до створення фільму?

— Бажання зняти фільм виникло після того, як прочитав у «Новом мире» його есе й автобіографічну прозу. Зокрема «Півтори кімнати». Кожен нарис складається з невеличких розділів. Я інтуїтивно відчував цю структуру. Його проза — ідеальний монтажний план. Крім того, я знайомий із людьми, котрі були близько знайомі з ним. Кожен із них розповів мені фантастичні історії про Бродського. На екран вони потрапили як окремі репліки.

Я знав, що Бродський, як людина найвищою мірою делікатна (з багатим особистим життям із безліччю приємних фактів), розпорядився не видавати таку біографію. І, звісно, його можна зрозуміти: він не хотів, щоб цей аспект виходив на передній план.

— Є актори в Росії, котрі змогли б ідеально втілити на екрані образ Бродського?

— Я розповім інший випадок. Коли в нього самого запитали, хто б міг зіграти його в кіно, він відповів: «Лоллобріджида!». Я намагався виконати «заповіт».

У Москві проходила виставка картин Джини Лоллобріджиди. І посол Італії, переглянувши напередодні мій фільм за малюнками Фелліні, запросив мене... Ми опинилися з акторкою за одним столом. Скориставшись нагодою, я набрався нахабства запропонувати їй знятися в невеличкому епізоді. Як уявляв, вона могла б приміряти перед дзеркалом лису перуку. Це могло б тривати секунд десять. На диво, вона погодилася... Але в очікуванні чергового траншу я зрозумів: дай Боже вижити без цього епізоду.

— У вашому фільмі багато фотодокументів. І водночас — анімація. Як це вживалося?

— Щодо «документальності»... Як відомо, батько Бродського був професійним фотографом. Я бачив його роботи. Деякі з них навіть описані самим Йосипом Олександровичем.

До цього фільму було «Півтора кота» (анімаційний фільм, замальовки про дитинство Бродського). Я там на початку використовував деякі фотографії. Роботу представили Фонду Бродського і вдові. Вони її схвалили. Але коли мова зайшла про великий фільм, з’явилося безліч заборон. І на використання фотографій зокрема. Проте справу вдалося залагодити. Мабуть, немає сенсу обговорювати це тепер.

Бродський був фотогенічний. Він належав до особливої породи людей — артистичних і фотогенічних. Є повний за обсягом альбом фотографій Марини Волкової, де Бродський знятий зі швидкістю кулеметної черги. Приміром, у неї зафіксовано, як він одного разу виступав перед студентами. Ось він чинно приходить із портфельчиком, у галстуку. Розташовується. Починає читати вірші. Знімає піджак. Зсовує галстук набік. Просить кави. Кава крапає на сорочку. Він обливається потом і продовжує читати вірші. Дивлячись на ці знімки, я думав, мріяв за цим циклом фотографій зняти дивовижно достовірний епізод. Адже багато ідей виникають у процесі роботи, правда — не всі втілюються.

— Бродський залишив нам багато своїх малюнків...

— Так, звісно ж, я хотів показати й малюнки Бродського. Він малював на всьому, що було напохваті: на папері, серветках, листах, листівках. Друзі любили ці малюнки. Він охоче дарував їх. Ось вони й гуляють по світу. Багато — не підписані й не ідентифіковані. Гадаю, повною мірою їх ніколи не зберуть.

Я дуже радів, коли мені подарували касети «Шаляпин-3» — вечори в «Самоваре». Для мене це було просто свято душі. Там багато співає Бродський. У мене слух жахливий, але я з насолодою слухав спів Бродського і знаменитого Юза Алешковського.

Хто там тільки не співав! Із задоволенням я переглянув цей матеріал як початковий. І радий, що мені дозволили його використати, я з акторами зміг розвинути цю вечірку. Розумів, що у фільмі серед акторів можуть бути і його друзі. Запросив Євгенія Рейна з дружиною і Толю Герасимова. Комусь це не подобається. Та є й інші думки.

Один мій давній приятель, режисер, який нині живе в Ізраїлі, не міг повірити, що після виконання пісні Бродським за столом сидить уже актор. Сприйняв його за продовження реального Бродського. Для мене такий комплімент — як вища оцінка професіоналів. Від Федора Бондарчука почув, що окремі постановочні речі він визначав як хроніку і навпаки, бо деякі зняті епізоди виглядали як хронікальні.

— Вам часто закидають, що Аліса Фрейндліх і Сергій Юрський, які грають батьків Бродського, на вигляд — старі, а Йосип — ще дитина.

— Це моя помилка. Та я припустився її свідомо. Річ у тому, що в Бродського є такий конкретний текст про те, що батьків ми запам’ятовуємо такими, якими їх бачили востаннє. Цей текст я спочатку ввів, але під час монтажу мені здалося, що він буде надто нав’язливим. Отож на цю умовність пішов свідомо. І я, і актори прийняли цю мотивовану умовність як належне. Деякі епізоди я ввів спеціально, щоб цитувати нобелівського лауреата.

Взагалі-то, глядача треба виховувати. Зараз його свідомо руйнують, створюючи собі «електорат» потрібної якості.

— Знаю про вашу давню дружбу з геніальним сценаристом Тоніно Гуерра, з яким ви, здається, планували зробити спільний фільм за малюнками Федеріко Фелліні. Це правда?

— Із Тоніно я познайомився завдяки його дружині Лорі, з якою ми давно дружимо. Коли Гуерра опинився в Москві, Лора насамперед звела його зі своїми друзями, серед яких виявилися й ми з дружиною. Це була непогана компанія, чудові люди. Вже тепер знімки того часу, де Гуерра з дружиною увічнені разом із Висоцьким, із Параджановим, Любимовим, Ахмадуліною, можна розглядати як історію.

Хтось із нашої компанії запропонував йому подивитися мої роботи. Він прийшов до мене в студію. Я підготував програму, показав йому. Гуерра реагував темпераментно. Казав, що дуже любить мультиплікацію. Знає, що й Фелліні любив, мріючи щось зробити в цьому жанрі. Зізнався, що й він хотів би, але оказії не було. Оскільки наші бажання зробити щось спільне збігалися, ми почали шукати нагоду. Я в цьому сенсі виявився спритнішим. Знайшов у вигляді казки «Лев із сивою бородою», точніше — підказали дружина з сином. Прочитав казку й зрозумів, що це може бути чудовий фільм. На знак поваги до режисера і сценариста зберіг італійську мову й навіть спів маестро. Ми з Гуеррою планували розпочати роботу над наступною його казкою, «Генерал і Бонапарт», сценарій для якої він підготував. Але мені несподівано захотілося зробити роботу за малюнками Фелліні.

Головне, що рухало Фелліні, коли він брався за олівець чи фломастер, — гостре відчуття характеру. Радість життя просвічує в кожному малюнку. Надзвичайно тонке саркастичне поетичне чуття ріднить його з кожним великим поетом. Робота над фільмом розпочалася вже після смерті маестро. Перебуваючи в Ріміні, я поклонився його могилі й попросив напучення на цю роботу.

— Вас надихають малюнки Пушкіна?

— Наштовхуючись у різні періоди життя на пушкінські малюнки, я відчував цю божу іскру, яка примушує працювати весь творчий механізм. Я подав заявку з наміром зробити двадцятихвилинну роботу, що складалася б із трьох-чотирьох етюдів. Мій сценарій картини «Зустрічі з Пушкіним» спочатку відхилили з формулюванням «не відповідає специфіці мультиплікації». Мультиплікацією в ті часи вважалися розважальні, безшабашні картини, одне слово — те, що робилося для дітей. Тут був зовсім інший матеріал. Хтось вважав блюзнірством «користати» Пушкіна в такому жанрі. Хтось — навпаки. Кажучи «хтось», маю на увазі великих чиновників. Один із них зазначив: «Велике діло — малюнки Пушкіна! Я теж у перервах між засіданнями малюю півників».

Були й мотиви особистої неприязні. Одному з чиновників перепало через мене від міністра за неправильне використання повноважень. Я багато років не міг запуститися з цим фільмом. А коли запустився, кожен вважав за свій обов’язок висловити особисті зауваження й незадоволення. Довелося доводити, що фільм має право на життя.

У мене все так відбувалося — через подолання... Від першого до останнього фільму.

Ось іду київським тротуаром і думаю: «Куди ділися двірники?» Може, комусь вигідно, щоб київські бруківки були в такому стані? Допустити таке у двадцять першому столітті — катастрофа неймовірна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво