Ніна Матвієнко: «Людина без пісні одинока, як без Бога» - Культура - dt.ua

Ніна Матвієнко: «Людина без пісні одинока, як без Бога»

26 червня, 2009, 12:47 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-3 липня

Україна завжди мала таланти, особливо такі яскраві й самобутні, як цей… Ніна Матвієнко — людина, до думки якої слід дослухатися...

Україна завжди мала таланти, особливо такі яскраві й самобутні, як цей… Ніна Матвієнко — людина, до думки якої слід дослухатися. Бо ж вона, як ніхто інший, знає, що потрібно Україні у майбутньому і як зробити так, щоб наш співочий славний народ нарешті вийшов із кризи економічної, а заодно — і кризи духовної.

— Пані Ніно, оцінюючи теперішню непросту ситуацію у країні, що б ви могли сказати про майбутнє? Які у вас прогнози, передчуття?

— Боже, як нам бракує зараз доброго господаря! Господаря, який би міг усе поставити з голови на ноги. Я думаю, що сама економічна ситуація спонукає людей піти на села і рити цю земельку, прикрашати її. Покинуті села і ті будиночки в них займатимуть безпритульні та всі, хто хоче вижити. Це, до речі, такий природний етап нашого існування, бо людина сьогодні, заглибившись у матеріальне життя, покинула землю, нібито це не їй, а комусь іншому потрібно… А той хтось інший уже не буде садити, доглядати, привозити з-за кордону добрива…Врешті-решт Господь якось вирішить це питання, бо людина не може, за природою своєю, загинути від голоду. Це тільки за радянської влади було таке, коли людей силоміць, штучно змушували вмирати з голоду, спровокувавши Голодомор.

Я ось щоразу, як їду по цих полях, думаю: як може бути у нас голод, ну як?! Ось картоплю вкинь — і вона виросте! Для мене цей парадокс є незрозумілим, до мене це ніяк не доходить: як можна з такою багатою землею потрапити у таку кризу?!

— Як ви вважаєте, з черговими виборами у нашій країні щось зміниться на краще?

— Звичайно, повинно змінитися! Ми ж весь час на щось надіємося. Виросте це покоління, одійдуть ті комуністи й комсомольці, — просто інша публіка повинна прийти. Зовсім інша молодь, із зовсім іншим мисленням, — вони сміливіші, прогресивніші. А ці диктатори все вигребуть, гроші заберуть та й підуть на той світ із ними. А людині нового покоління залишається право творити на цій землі!

— Ніно Митрофанівно, а чому ви б ніколи не змогли піти у політику?

— Там є така схема: вони один одного по телевізору звинувачують і принижують, а поза екраном ідуть у ресторан і можуть продаватися за гроші.

Це все у них забувається і вважається абсолютно нормальним, а я досить вразлива людина. Я б не змогла такі речі ні зрозуміти, ні простити. Не змогла б піти у правлячу верхівку ще й тому, що я не політик, а співачка. Мені Бог дав цей дар, а для політики мені треба було б народитися іншою людиною.

— Чи держава ініціює зараз хоча б якусь підтримку української пісні?

— Я думаю, що, хоч би підтримку держава ініціювала, найголовнішою проблемою і причиною непопулярності української пісні є відсутність перспектив. Але, незважаючи ні на що, пробувати треба…

— Пані Ніно, а хто, власне, українську пісню сьогодні відроджує?

— Якщо вона співається, то вона в нормальному стані, якщо вона не співається — вона гине потихеньку. Я думаю, що саме української пісні нам сьогодні дуже бракує. Слава Богу, що робляться різні фестивалі. І Олег Скрипка робить, і гурт «Божичі», ще є непоганий фестиваль «Древо», який відтворює традиції Полтавщини, і це лише малесенький перелік заходів, про які я знаю. Багато також поширюється і записів української пісні, — це щастя наше, що більшість їх записані на дисках. Свого часу були такі фірми, як «Кобза», наприклад, що поширювали старовинні пісні, а дехто й сам переписував, тобто люди повсякчас відчували їх. Та ще мільйони слів і мелодій залишились не записаними, ті, які вже від нас давно пішли, ті, що канули у вічність. Що зараз!? Зараз, як приходить нове покоління, їм хочеться зробити щось нове, оригінальне, бо вони думають, що до них ніхто такого не робив, вони думають, що тільки вони здатні це зробити. Ось на цьому такому пориві й живе пісня сьогодні…

— Хто з сучасних естрадних виконавців вам найбільше до душі, хто вирізняється ?

— Мені подобаються всі ті, хто співає більш складні речі. Наприклад, подобаються Ані Лорак, Тіна Кароль, Руслана. От як трудяги, ці дівчата мене захоплюють, бо вони дуже стараються і багато працюють. Звичайно ж, подобається Повалій — добре інтерпретує давні записи: оновлює їх і доводить до пуття. Намагається у процесі обробки не губити народного духу і зберігати їх автентичність. Дуже гарно переспівала багато пісень із часів «Червоної рути», буду їх так називати…

— В одному з інтерв’ю ви казали, що з-поміж українських претендентів на «Євробачення» вам більше до вподоби дівочий гурт… «Гарячий шоколад», аніж Лобода.

— Останнього разу був досить-таки непоганий «асортимент» учасників… Жаль, що можна їхати лише одному співаку, бо я б хотіла, щоб їхати мали змогу троє представників від країни: там би співали по одній пісні, і якраз усе було б добре.

— Як ви оцінюєте свою співпрацю з такими сучасними артистами як Святослав Вакарчук і Олег Скрипка?

— Цієї співпраці було мало. Ми, як-то кажуть, зустрілись, «поцьомались» трішки, як рідні, та й знов розійшлись. Якщо у нас виходить мінімально співпрацювати, то дякувати Богові й за це. Я отримала величезне задоволення від знайомства з Олегом Скрипкою. Він дуже старається відроджувати українську культуру. Олег — надзвичайно цікавий сам по собі. Він дуже ризикований, дуже несподіваний: він уміє бути водночас і народним, і сучасним. Він, не говорячи багато, примушує молодь танцювати під його дудку й під його гармошку.

На «Країні Мрій» люди стають самими собою, бо їхня душа звільняється від сучасної щоденної рутини. Хтось щось нав’язує, хтось диктує, як ми маємо одягатися, що ми маємо робити, а Олег розв’язує ці вузли на сцені, і людина стає такою, якою вона є. Вона стає незалежною від нав’язування якогось смаку моди, люди стають природніші. Я бачила ці танці, ці обличчя дітей, які підбігали до мене й казали: «Пані Ніно, можна вас обняти, можна вас поцілувати»!? І летять вони на мене, і ми обнімаємося, і обціловуємося, хоча й не знаємо одне одного. От як показує Олег це єство людини, — їхня природа співає тоді. Люди стають красивими від тої атмосфери простоти і відкритості, що панує навколо.

— Що ви вважаєте найголовнішим досягненням у своєму житті?

— Вважаю, що найбільше досягнення у моєму житті — це той дар, який мені Господь дав, — пісня. Розумієте, є природа, а є Божий дар. За природою я виконала свою місію на землі: народила дітей, дала їм щастя, долю, а далі вони повинні самі збагачувати її й вирішувати, якою водою поливати «город свого щастя» і чи засаджувати його квітами. Те, що мене найбільше розкриває, — це пісня. Людина без пісні одинока, як без Бога. Не може висловитися вона більш нічим у житті, тільки піснею.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво