Німецький режисер Кирил Туші: «Знімаючи фільм «Ходорковський», я перевіряв навіть лампочки в будинку на предмет «жучків»

Документальний фільм «Ходорковський» режисера Кирила Туші - з категорії проектів, які мало хто бачив, але які всі обговорюють.

Справді, цей фільм у Європі вважають мало не «бомбою», закладеною під Путіна. Документальна розповідь про опального олігарха, до речі, стала причиною нальотів на офіс режисера LALA FILMS. Офіс грабували двічі, щоразу виносячи «останню версію» стрічки.

Прем’єра «Ходорковського» в Україні, швидше за все, відбудеться не раніше осені в рамках кінофестивалю «Молодість».

А в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA Кирил Туші розповів, як знімав «Ходорковського», як змінив до нього ставлення і як хотів би запросити на московську прем’єру Путіна, Медведєва, Суркова.

- Дійсно, багато чого помінялося. Початковий задум був у бажанні робити художній фільм. Але це великі гроші.

А в процесі роботи змінилася моя перспектива бачення постаті Ходорковського. Спочатку я бачив його тільки жертвою. Але потім відкрив для себе час 90-х у Росії, а це жорсткий капіталізм, нові олігархи. Знання того, «як» вони будували свій капітал. І я спробував реконструювати у фільмі цю мою змінену перспективу. Свідомо! Але - як сторонній спостерігач.

Я намагався бути послідовним у своєму ставленні до Ходорковського. Якщо протягом фільму ти кидаєшся від одного до іншого - глядач буде правий, помітивши, що ти сам не знаєш, що хочеш сказати.

- На початку ви ідеалізували Ходорковського?

- Точно!

- А тепер, після п’яти років роботи над фільмом?

- Зараз я змінив свою думку - від символу до людини. З усіма відповідними недоліками.

- Це не журналістський підхід. Швидше художній.

- А я і є режисер художніх фільмів.

- Абсолютно всі запитують себе: чому німець знімає кіно про Ходорковського? Невже він був такою важливою персоною німецьких новин? У фільмі, втім, є відгомін конфлікту Путін-Ходорковський у Німеччині...

- Коли я тільки починав роботу, Ходорковський був не надто цікавою постаттю для наших новин. Так, люди чули: російський олігарх, великі гроші... Ми знали про перший процес. Але це було не так знаково. Знаковим став другий процес.

Після першого суду хтось казав, що він жертва, хтось - що поганий олігарх. А от уже після другого процесу стало цілком очевидно: він - політична фігура.

- І все ж таки ви не відповіли на запитання: чому німець займається дослідженням проблем сучасної Росії?

- Мій попередній фільм - його важко перекласти, це німецька ідіома, щось на кшталт «Літо сучих дітей»... Я повіз цей фільм на фестиваль у Ханти-Мансійськ. Це роуд-муві про друзів, які подорожують з Німеччини через Францію в Марокко.

У Ханти-Мансійську я дізнався, що є опальний олігарх Ходорковський. І почав міркувати про його драму. І подумав, що це гарний матеріал для художньої картини. Але пізніше зрозумів, що реальність набагато значущіша і міцніша, ніж усі мої фантазії. І коли я почав досліджувати його долю, це розбудило мою цікавість і в цілому до Росії.

- Адже у вас, здається, російське коріння?

- Так. І саме це відродило цікавість уже до моєї сім’ї. Бо мої предки - з Санкт-Петербурга. Вони емігрували після революції 1917-го. І я знаходив паралелі у своїх дослідженнях.

Якщо чесно, то я завжди хотів «увійти в ці води». І ось - той самий шанс. Я хотів зануритися в це середовище... І, звичайно, перше, що я почув від російських людей: «А! Ти європеєць, що ти хочеш нам сказати? Ти нас ніколи не зрозумієш!». Адже є такий стереотип: зрозуміти росіянина може тільки росіянин.

- У фільмі ви спробували відсторонитися від оцінок і ніби піднятися над ситуацією протистояння. Та все ж очевидно, що більше симпатизуєте Ходорковському. Я не помиляюся?

- Певною мірою це так. З іншого боку, для мене важливо залишатися не залежним від своїх уподобань. Бути критичним до ситуації і до постаті Ходорковського. Важливо, щоб глядачі самі сформували свою думку.

Наприклад, у Guardian після прем’єри написали: «Незважаючи на заявлену об’єктивну позицію, Кирил Туші розмовляв більше з друзями, ніж з недругами Ходорковського». І додали, що я презентував його як жертву. Ну а потім це підхопило НТВ. Журналісти цього каналу мені сказали: «Кириле, ну от бачите, майже всі росіяни в європейських медіа кажуть, що ви куплені і презентуєте Ходорковського як жертву. Подивіться «Гардіан!». Але ж це дурість! Це пропаганда. Бо тільки одна спірна стаття стверджує подібне. Мовляв, я брав інтерв’ю тільки в друзів Ходорковського, але не в його ворогів. Це не так. Багато-багато разів я намагався поговорити і з його опонентами.

- Наприклад?

- З тим-таки Путіним, Медведєвим, Сурковим...

- Але ви розуміли нездійсненність цих запитів?

- Ні! Я намагався відкрити дискусію. І це було б краще для самих росіян. Я хочу запросити Путіна і Суркова на прем’єру «Ходорковського» в Москві. І розумію, що, певна річ, вони не прийдуть. Але не хочу вірити у «певна річ».

- Офіційна прем’єра в Москві - реально?

- Це складно. Але я отримав багато запитів показати фільм, що називається в back-rooms. Це приватні пропозиції. Невеличкі. Локальні фестивалі або приватні покази. Була пропозиція показу в Санкт-Петербурзі в музеї Достоєвського. Але ми, як і раніше, намагаємося вийти на ширшу аудиторію.

- Хто фінансував «Ходорковського»?

- По-перше, Кремль. І, звісно, Ходорковський.

- Що???

- Я жартую! Але так часто, особливо на початку роботи, доводилося чути, що я «шпигун». Або - що працюю за завданням людей Ходорковського, отримую від них гроші. Дехто вважав, що я, зрозуміло, роблю подарунок Суркову.

Але реальність така, що з самого початку це були мої власні гроші. Ніхто в Німеччині не хотів бути спонсором проекту. Потім знайшов фінансування на німецькому телебаченні - Перший канал Баварії. Згодом допомогли три державні інституції. Але всі свої перельоти я оплачував сам.

- Страх довелося пережити?

- Особливо спочатку. Після того як пограбували мій офіс. «Спочатку» - тому, що я не знав правил існування в Росії. І я почав працювати там відразу після убивства Політковської і Литвиненка.

Атмосфера страху була відчутною. Я перевіряв навіть лампочки в будинку на предмет «жучків», коли з кимось зустрічався для отримання інформації. Виймав батарею з мобільника, щоб не можна було відстежити, де я. І в мене була флешка, яка симулювала різні IP-адреси, щоб мене не можна було знайти по Інтернету.

Потім я все це покинув.

- Щойно призвичаїлися до «правил гри»?

- Не думаю. По-моєму, це просто погода, від якої залежу. Було літо в Москві, вийшло сонце... і я заспокоївся.

- Погроз не було?

- Та ні. Це дивно: я був на очах, багато хто знав, чим у Росії займаюся. Але... напевно, мене не сприймали всерйоз. Адже ви знаєте, що є і «Новая газета», і «Эхо Москвы» і The New Times, які серйозно критикують режим. Але їхній голос слабкий у загальному потоці. І уряд на них заплющує очі. 5% населення знайомі з ними. Це мало. Це може працювати в Європі, але не тут.

- Прибічники Ходорковського легко йшли на контакт під час зйомок?

- Практично з усіма було важко розмовляти. Особливо спочатку. Люди Ходорковського були підозрілі. І напевно боялися зашкодити своїми розмовами. Можливо, сподівалися і на якусь угоду з владою? Це моє припущення. Вони не хотіли ускладнень після критики. Але, після першого року ситуація покращилася. Адже коли я приїхав, ані слова не розумів російською. В мене було дуже мало грошей, щоб працювати з професіоналами. І спочатку були тільки я і мій помічник - російський студент факультету журналістики.

- Йошка Фішер у вашому фільмі дає свої оцінки цій історії. Наскільки складно було взяти в нього коментар?

- Він дуже зайнятий. І, звичайно, не був відкритий. Але я задіяв особистий контакт. Відомий у Європі політик Даніель Кон-Бендит - один з лідерів Європейських Зелених. Я знайомий з ними з дитинства, і він допоміг мені вийти на Фішера, просто давши його номер мобільного. Для росіян це здається неймовірним: персонально зателефонувати політику й отримати в нього аудієнцію.

- Історія самого Ходорковського ще не закінчена. А ви закінчили свої стосунки з Михайлом Борисовичем?

- Насправді ні. Мені доведеться багато їздити з фільмом. А потім - у мене залишилося багато цікавого матеріалу. І я хочу написати книжку про цей досвід. Такий собі «Мій журнал «Ходорковського» за п’ять років роботи над фільмом.

Більше того, зробити цю книжку в новому електронному форматі для ай-пад. З відеофрагментами.

- Який же це матеріал, якщо ваш офіс пограбували?

- Украдено тільки частину. Але є копії. І це величезна кількість матеріалу.

- Ірина Ясіна, директор програм фонду «Открытая Россия», уже повідомила у своєму живому журналі, що ходила на закритий показ у Москві. Виходить, фільм почав жити своїм життям?

- Це досить дивний акт для мене. Оскільки мене навіть не попередили про показ. Наскільки я знаю, Ясіна хотіла показати фільм в інституті свого батька. Але інститут сказав - ні. Фільм показали, здається, у якомусь московському ресторані...

Єдиний диск із цим фільмом я дав колишній дружині Ходорковського Олені. Тож у Росії є копія. У принципі я десь і радий, що фільм побачили. Нехай і небагато людей...

Про що кіно?

Фільм з безпрограшною для глядацької цікавості назвою має звивистий шлях до мас. Але сам факт його існування приваблює охочих «поміркувати».

Чому німцеві спало на думку знімати фільм про жертву путінського режиму?

Сподівання «на закордон» у російської еліти майже хрестоматійне, і в ситуації, коли співвітчизники Ходорковського зі зрозумілих причин мовчать, Туші виглядає майже героєм!

«Ходорковський» - найменшою мірою журналістське розслідування. Спробу провести його кілька років тому (знову ж таки в Німеччині) зробили Альбрехт Рейнхардт та Інес Хартманн у телефільмі про протистояння олігарха і Путіна.

Картина Туші - ліричний портрет з яскраво вираженою емпатією до героя.

П’ять років «одіссеї» режисера по Росії і світу у спробах прослідкувати шлях сходження і падіння Ходорковського. В Ізраїлі - його колишній партнер Невзлін, не задоволений яскравим південним сонцем. У Лондоні - екс-юрист ЮКОСа Дмитро Гололобов: він спересердя обвинувачує боса в тому, що той не врятувався за кордоном і не продовжив війни з цивілізованих територій. В Америці - старший син Ходорковського: він відповідає на запитання, чому батько повернувся на батьківщину.

Говорять практично лише прихильники Ходорковського. А його колишня дружина Олена, згадуючи своє перше кохання, навіть вносить нотку романтики і суто російської жіночої жертовності.

Зрештою і сам МБХ дає режисеру ексклюзивне інтерв’ю в скляній будці Хамовницького суду: «Розумна людина знаходить вихід із ситуації, а мудра в неї не потрапляє. Можливо, я був недостатньо мудрим».

Туші інстинктивно намацує якісь національні культурні коди Росії і підхоплює властиву росіянам злу іронію з приводу своєї країни та законів її життя. У фільмі залишаються відкритими деякі питання... Чому Ходорковський не побачив натяків з Кремля? На що зазіхнув? Які ілюзії розвіяв? У результаті ці запитання стають риторичними.

Ефект фільму - у «влучанні в час». У вписаності в реальність, яка сама по собі коливається в діапазоні жанрів від голлівудського детективу до шекспірівської драми.

А в цей час навколо Ходорковського в Росії продовжують вирувати шекспірівські пристрасті. Як відомо, деякі громадські діячі, котрі підписали листа, в якому прибічники Михайла Ходорковського звинувачуються у «безпрецедентному тиску на правосуддя», пояснили мету цього документа. Під посланням свої підписи поставили 55 осіб. Серед них члени «Общественной палаты» Йосиф Діскін і Анатолій Кучерена, а також діячі шоу-бізнесу Микола Расторгуєв, Аскольд і Едгард Запашні, телеведуча Тіна Канделакі, спортсмени Владислав Третьяк та Ірина Вінер. Адвокат Ходорковського Юрій Шмідт назвав цей лист замовним. За версією юриста, ініціатором його тексту є заступник голови адміністрації президента Владислав Сурков.

…Тож пан Туші може згодом зняти цілий багатосерійний фільм про опального олігарха. Не виключено, що можливий жанр наступного проекту - трагікомедія.