«Ніколи не зривайте абажур із лампи!» - Культура - dt.ua

«Ніколи не зривайте абажур із лампи!»

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Згадуючи про грузинські події 1991 року, художній керівник Тбіліського театру російської драми ім. ...

Грузинська інтерпретація «Днів Турбіних»
Грузинська інтерпретація «Днів Турбіних»

Згадуючи про грузинські події 1991 року, художній керівник Тбіліського театру російської драми ім. О.Грибоєдова Автанділ Варсімашвілі розповів про те, як йому назавжди запам’яталася розмова з Михайлом Чавчавадзе, прямим нащадком Олександра Чавчавадзе, великим другом українського художника Данила Лідера. Тоді штурмували Зугдіді, в якому переховувався З.Гамсахурдіа, вибухали снаряди… Михайло сказав: «Мій син керує операцією штурму Зугдіді. Дочка — прес-секретар Гамсахурдіа…» Після паузи тихо промовив: «Дні Турбіних…»

У спекотні літні дні в Київ-Місто прийшов «білий, волохатий грудень». IV Міжнародний фестиваль мистецтв ім. М.Булгакова відкривав чергову сторінку творчості знаменитого земляка. За задумом організаторів — київського Креативного фонду ім. М.Булгакова (директор Олександр Філіпченко, художній керівник Віталій Малахов), — кожен фестивальний рік присвячується одному твору майстра. Яскравим залишився в пам’яті торішній фестиваль, який ознайомив численних глядачів із «Майстром і Маргаритою». Читання глав роману, що тривали два вечори в Гостиному дворі, на спеціально побудованому сценічному просторі — грандіозній критій конструкції із суперсучасними звуковою та світловою апаратурою — і були чудово інтерпретовані акторами, зуміли повернути Місту Майстра, а Майстру — його Місто. Символічно звучали тоді слова могутнього Воланда. Дарма що він мав на увазі не Київ, про нього теж можна сказати так... «Городяни дуже змінилися, зовні, я кажу, як, втім, і саме місто». Так, змінилося багато речей... Хоча поняття непорушні, вічні залишаються. Не змінені ні часом, ні епохою... І особливо це вдалося відчути, коли Четвертий Булгаковський фестиваль «читав» «Білу гвардію».

Той самий Гостиний двір, та ж крита просторова конструкція, тільки сцена відгороджена і обжита інакше. Інша атмосфера, інші події. Їх грандіозність так відчутно «перегукнулася» з сучасними подіями, що ще раз захотілося схилити голову перед талантом письменника і подивуватися людству, яке не звертає уваги на уроки історії.

Сцена — весь створений світ Булгакова і конкретна кімната будинку Турбіних. Два вечори «зігрівав» глядачів вогонь кахельної груби їдальні будинку № 13 по Олексіївському узвозу. І відчутно виникав у їхній фантазії чорний стінний годинник, який бив у їдальні, «граючи гавот», і «Саардамський Тесля», і вигляд «голландського кахлю, як мудрої скелі», і бронзова лампа, що м’яко горіла під абажуром, який є священним... Гірше не буває, коли абажур стягнутий, тільки про катастрофу може це свідчити! «Ніколи. Ніколи не зривайте абажур із лампи!»

Читання роману «Біла гвардія» відбувалися за вже знайденою схемою, різні актори й творчі колективи представляли свої інтерпретації глав. Було, втім, внесено у сценарій (К.Пітоєва, автор ідеї фестивалю В.Малахов) істотне нововведення. «Читання, спогади, версії» супроводжувалися високопрофесійними, розумними коментарями наукового керівника літературно-меморіального музею М.Булгакова «Будинок Турбіних» Кіри Пітоєвої. Такий творчо-науковий діалог був надзвичайно корисний. Потужний пізнавальний момент, який виникав паралельно з емоційним сприйняттям, допомагав заглибитися в долю і твір Булгакова, перейнятися трагедією народу, глибше зрозуміти його власні метання, що відбилися в романі. У переломні події історії врятувати може лише збережений світ Будинку. Поняттям вселенським і зворушливо-реальним представив свій Будинок Михайло Булгаков. Цю тему спробували «витягнути» з тексту учасники Читань, які вибрали з усього масиву роману найбільш хвилюючі сторінки.

Екран, встановлений на сцені, сприймався живим вікном у простір. Завдяки цьому екрану ми змогли «увійти» в знаменитий будинок № 13. Відчиняються білі двері його білих кімнат, які назавжди залишили в собі душу своїх господарів. Милі їхнім серцям предмети... І така вічна бруківка крутого Андріївського узвозу, що зберігає звуки їхніх кроків. І величезне небо над Подолом, із вічними зірками...

Ведучий Читань, актор Театру на Подолі Ігор Славінський надав слово народній артистці України Аді Роговцевій і народному артисту Росії Олександру Філіппенку. Він стоячи на сцені, вона — з екрана прочитали перший розділ. Пізніше А.Роговцева разом із дочкою, акторкою московського Театру Романа Віктюка Катею Степанковою прочитає одну з найважливіших глав роману — молитву Олени, а О.Філіппенко блискуче завершить читання. Але до цього глядачам судилося «прожити» 51 день роману.

Після розповіді А.Варсімашвілі була зрозуміла інтерпретація Тбіліським театром ім. О.Грибоєдова ІІ глави роману. Такий самий грудень, тільки через 70 років. І на екрані документальна хроніка грузинських подій. Танки на вулицях, вибухи, пилюкою завішані вулиці, зруйновані будинки, люди зі зброєю, розгубленість, кров і сльози. І все це під рядки «Білої гвардії». Не міняючи жодного слова...

Фестивальна афіша мала вигляд стилізованої старовинної фотографії з краєвидом дореволюційного Подолу, з неспішним трамваєм і візниками. Краєвиди старого Києва виникали й на екрані, коли про Місто читав народний артист Росії Ігор Дмитрієв, перемежовуючи рядки про хаос і безумство, в яких опинилося повалене Місто, рядками поезії Срібного віку. «В шумном платье муаровом…» І серце щеміло від суму за цією зруйнованою красою...

Величезне значення мало музичне та звукове оформлення Читань, написане, продумане і здійснене лауреатом Держпремії України ім. Л.Ревуцького композитором Іваном Небесним, музичною групою під його керівництвом, Т.Полянським, ансамблем «Арс-нова» під керуванням Г.Черненко. Передзвони тривоги, світлі проблиски надії, ліричні теми, грізні ноти неминучості, створюючи відповідну атмосферу, супроводжували текст, насичували його об’ємністю емоцій, загадковістю, ностальгією за щасливим минулим.

Багатожанровість Читань проявилася у різних варіантах бачень роману. Окрім літературного викладу, театралізацій, міні-вистав, вокальних версій, діалогів, був присутній балетний жанр. Ансамбль кавказького танцю показав пластичне зображення основних глав роману, вирішивши їх у вигляді картинок німого кіно. Це було яскраво, але трохи суперечило духу булгаковського твору, відчувався ніби полегшений погляд на розповідь. Молодість, вочевидь, завадила відчути глибину роману і студентам Театрального університету ім. І.Карпенка-Карого. Але в них є можливість росту, тим більше що разом із глядачами вони побачили чудові проникнення в суть роману.

Тринадцяту главу, число, особливе для Булгакова, прочитали, ні, радше — «прожили» актори Театру на Подолі, заслужена артистка України Тамара Плашенко і Сергій Сипливий. Надзвичайно тонка в’язь стосунків, що зав’язалися між Олексієм Турбіним і його рятівницею Юлією Рейсс, хвиля почуттів, яка стрепенулася, мов вогонь від підкинутих у грубку дров, нюансами інтонацій і прозорістю сприйняття були передані акторами. В образі Юлії вгадуються риси майбутньої Маргарити і та містична можливість чуда.

На диво гармонійним був виступ Ольги Панкратової (Росія), яка виконала вокальні номери мюзиклу «Біла гвардія» на вірші Ю.Рибчинського. Це було стовідсоткове вцілення в атмосферу часу, чуйна й талановита стилізація, вокально-драматичне виконання. Проспівані романси прозвучали значно пронизливіше, ніж навіть міцно-преміцно пов’язані з Турбіними «белой акации гроздья душистые».

Булгаковський фестиваль виконав обов’язкові пункти статусу міжнародного й інтернаціонального. У читаннях прозвучали російська, українська й англійська мови. Зі своїм перекладом глядачів ознайомив віце-президент Асоціації українських письменників Юрій Покальчук. Українською мовою главу роману читав і народний артист України Богдан Бенюк. А Девід Бріттон (Великобританія), який сказав, що киянам дуже пощастило, що вони земляки Булгакова, прочитав фрагмент англійською мовою. Йому допомагали актори Театру на Подолі, причому теж англійською. Театральну компанію «322» із Торонто представила Ольга Рябець. Гідним музичним супроводом прозвучав виступ Хорової чоловічої капели ім. Л.Ревуцького (керівник Б.Антків).

Піднімалися пласти роману і розкривалися новими гранями, вражали асоціаціями та паралелями, які скріпили минуле й теперішнє. «Над Дніпром із грішної й закривавленої і сніжної землі піднімався в чорну, похмуру височінь опівнічний хрест Володимира. Здалеку здавалося, що поперечина зникла — злилася з вертикаллю, і від цього хрест перетворився на загрозливий гострий меч». Як вчасно «перечитали» ми роман «Біла гвардія», відчули організатори фестивалю, що саме з творчої спадщини Булгакова буде найбільш актуальне нинішнього року, «от начала же революции, второго».

Михайло Афанасійович із прозорливістю справжнього творця зумів піднятися над описаною ним ситуацією. Опиняється похованим під білим снігом усе справжнє, здавалося б — саме життя. Але, оспівуючи ідилію Будинку, автор залишає єдину надію на любов і підтримку близьких. Цією надією перейнята вся тканина роману. З неї випливає головна тема — примирення, можливого після покаяння. Примирення... Мабуть, це найважливіше, що мусить існувати у стосунках між людьми. Вічністю завершальних слів роману «Біла гвардія» Михайло Булгаков заповнює світ... «Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодної людини, яка цього не знала б. То чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво