НЕЗНАНИЙ КОНТИНЕНТ АУДІОЛІТЕРАТУРИ - Культура - dt.ua

НЕЗНАНИЙ КОНТИНЕНТ АУДІОЛІТЕРАТУРИ

5 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 5 квітня-12 квітня

Не так часто трапляється нам наштовхнутися на зовсім не відоме в нашому побуті явище. Особливо дивуєшся, коли пов’язане воно з речами всім давно звичними — скажімо, з книгами...

Не так часто трапляється нам наштовхнутися на зовсім не відоме в нашому побуті явище. Особливо дивуєшся, коли пов’язане воно з речами всім давно звичними — скажімо, з книгами. Саме таке відчуття здивування охопило мене в Берліні у величезній книгарні на Фрідріхштрассе: вісім стендів, до десятка полиць кожен, були заставлені там книгами на касетах та дисках. «Вам не потрібно читати ці книги, — повідомляла реклама, — вони прочитають себе самі».

Аудіолітература на Заході — настільки розвинута галузь книговидання, що уявити собі книгарню без відповідного відділу німецький, британський чи американський споживач навряд чи зможе. Головні видавці аудіокниг — Penguin Audiobooks, Recorded Books Ltd., Books on Tape Inc. — пропонують до 2500 назв різноманітних записів, від «Одіссеї» до щойно написаних (інколи навіть ще не друкованих) копійчаних детективів. На касету чи компакт-диск текст начитують професійні та, як правило, відомі актори чи теледиктори (скажімо, нью-йоркська Recorded Books наголошує, що всі її аудіокниги виготовлені з участю театральних зірок, відомих на Бродвеї не один десяток років). Більшість текстів записується повністю: так, «1984» Оруелла займає сім стандартних касет, а повне зібрання пригод Шерлока Холмса — десять. Якщо ж текст скорочено й адаптовано, то така його версія коштує значно дешевше, ніж друкований оригінал.

Аудіолітература виникла не тоді, коли було винайдено способи запису голосу, а тоді, коли засоби його відтворення стали доступні широким верствам населення. Це сталося вже після Другої світової війни, коли в Штатах та Європі успішно розпродувалися десятки тисяч недорогих магнітол, що поєднували в собі радіоприймач та програвач платівок. На певний час аудіолітература на платівках (а також її аналог — «радіоромани», популярні ще з 20-х) стала надзвичайно популярною. Потім з’явилося телебачення…

Проте невеликий сектор культурного ринку аудіолітература все ж таки відвоювала: парадоксально (проте тільки на перший погляд), але її аудиторією стали дві протилежні групи населення — діти та пенсіонери.

«Хочеш послухати казочку?» — здається, так запитує проникливий голос диктора маленького хлопчика в донедавна популярному анекдоті. Чудовий спосіб зайняти на певний час дитину, доки батьки вирішують власні справи, — здається, навіть кращий, ніж сучасний монітор комп’ютера. Казки на платівках були дуже поширені і в Радянському Союзі, а на Заході ця галузь аудіовидавництва до сьогодні вже двічі плавно змінила носія. Втім, очевидно, через трохи менші розміри книги на аудіокасетах все ще популярніші за свої аналоги на компактах. Несподівано, окрім розвиваючої та розважальної функцій, аудіолітература постала ще й як вагомий освітній чинник. Діти, які звикли в дитинстві слухати улюблені казки, пізніше незгірш сприймають аудіоверсії Майна Ріда й Стівенсона, а далі й «нудних» Діккенса та Керола! Звісно, не обійшлося й без протестів консервативних учителів літератури, які вбачали в швидкому поступі аудіолітератури загрозу власне читанню. Проте свобода вибору й тоді перемогла: хто хотів, після прослуховування тексту читав його у товстих фоліантах, а решта — в кого менше часу — обмежувалися касетами.

Між іншим, про «менше часу»: серед реклам аудіолітератури можна натрапити й на такі, що настирливо добиваються уваги «серйозної» дорослої аудиторії. Адже зайнятий щоденними справами сучасний юрист чи бізнесмен навряд чи знайде вдосталь часу, щоб перечитати улюблену книгу або ознайомитися з літературними новинками. Ось хіба дорогою на роботу, прослухавши відповідну касету в автомобільному магнітофоні… Попит на аудіокниги серед «зайнятих людей» на Заході теж доволі значний. Свідченням цього може бути поява касетних видань з менеджменту, історії, а також біографій та мемуаристики визначних діячів політики і мистецтва. Звісно ж, не відстає й розважальна індустрія: різноманітні детективи, трилери, фантастичні твори, — збірка п’яти коротких повістей Стівена Кінґа в інтернет-магазині Penguin Audiobooks коштує чи не найдешевше. Вочевидь, після важкого робочого дня засинати в метро, слухаючи відомі тексти, куди комфортніше, ніж їх читаючи!

Значну частину аудиторії аудіокниг становлять ті, в кого, навпаки, вільного часу більш ніж вдосталь. Власне, це давня британська традиція, поширена в XIX столітті в усій Європі, та й в Америці, коли до старших людей запрошували молоду особу (студента, гімназистку) з приємним голосом, в обов’язки якої входило читання поезії чи популярних романів. Тепер для аналогічної розваги можна не клопотатися пошуками підходящого диктора — достатньо замовити необхідну касету. Істотну послугу робить аудіолітература і тим, хто з певних причин читати взагалі не може. Процес сприймання книги на слух має власну естетику, тісно пов’язану з поняттями комфорту та затишку, присмачених нетиповою для сучасного темпу життя розміреністю, неяскравим освітленням, що унеможливило б звичне нам читання, а також певною свободою дій: слухаючи книгу, можна з однаковим успіхом пити чай або вести авто по нічному шосе.

Ще одна надзвичайно цікава грань аудіолітератури — її специфічна документальність. Адже на друкованому виданні автор може, у щонайкращому разі, залишити нам свій автограф. А ось запис збереже нам його голос. Скажімо, відповідний підрозділ ВВС пропонує поезії та романи, які «живцем» виконують Езра Паунд, Батлер Єйтс, Томас Ділан, Салман Рушді, Бернард Шоу, Вірджинія Вулф, Вільям Берроуз та інші. Аналогічні підбірки «голосів» видавалися і ближче до нас: в Росії, Польщі та Чехії.

Тепер якраз логічно запитати себе про аналогічні зусилля (чи безсилля?) у нас. В Україні протягом останніх 10 років відбувся, принаймні, один дуже вдалий аудіолітературний проект, що дозволяє мати бодай дрібку оптимізму, — це видання, яке мені доводилося бачити не лише на прилавках київських магазинів, а й (що важливіше) в аудіотеках наших співвітчизників. Наших маленьких співвітчизників, оскільки йдеться про касету «Мої улюблені казки та вірші» видавництва для дітей «А-Ба-Ба-Ґа-Ла-Ма-Ґа». Інші спроби були або менш вдалими, або просто більш локальними, мало помітними. Скажімо, львівська «Кальварія» готувала аудіо- чи й відеопроект «живої» сучасної української поезії: вірші повинні були читати Андрухович, Неборак, Римарук та інші члени Асоціації українських письменників. Про долю цього проекту зараз нічого не відомо. Невелику спробу видати «книгу вголос» було зроблено київським видавництвом «Основи»: вихід роману Вільяма Голдінґа «Володар Мух» у перекладі Соломії Павличко доповнився скороченою аудіоверсією твору на компакт-диску. Зараз «Основи» готують більш амбітний проект — аудіодиск «Кобзар», що поєднає пісенні композиції на слова Шевченка та його вірші у виконанні відомих українських виконавців (Андрій Кузьмінський, Андрій Середа, Тарас Чубай та інші).

Млявість видання аудіолітератури в нашій державі пояснюється водночас і слабкістю видавничого бізнесу, і відсутністю готового на такий крок читача (чи то вже слухача). Перше — наслідок відсутності в наших видавців будь-якого значного досвіду щодо таких видань: адже виготовлення аудіоверсій потребує знання зовсім інших технологічних процесів. (Тут до речі сказати, що й більшість західних видавництв ніколи не переступали межу між книгою та аудіоносієм. Підрозділи, які дублюють вихід друкованих книг аудіоваріантом, є лише в найбільших із них, решта ж замовляють касетну чи компакт-версію в компаніях, що спеціалізуються саме на цьому виді бізнесу). З другого боку, виникнення окремого аудіовидавництва в нашій державі зараз було б, швидше за все, приперчене трагікомізмом: таку ініціативу, напевне, швидко розчавили б високими податками на книговидання, з одного боку, та постійною ретельною боротьбою з касетним і дисковим піратством, яка створює проблеми і для тих, хто не піратствує. Що ж до дублювання своїх книг аудіоверсіями у суто книжкових видавництвах, то такий процес стримуватиметься ще й невисоким рівнем продаж власне друкованої продукції — до таких революційних кроків український читач не готовий, найперше, фінансово.

Втім, згодом (а можливо, й скоро) аудіолітература в Україні таки з’явиться. Це неминучий процес, схожий на поступове поширення Інтернету, супутникового телебачення чи інших мультимедіа. Аудіолітература своїм існуванням позначає певний рівень комфорту, «додатковий сервіс», а також поширення гуманітарної культури. І тоді закохані, запрошуючи одне одного на побачення, говоритимуть: ходімо на Володимирську гірку — послухаємо Борхеса.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво