Непарадна війна 1941-го - Культура - dt.ua

Непарадна війна 1941-го

1 лютого, 2013, 18:50 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Український режисер і сценарист Ігор Кобрін у 2012 р. завершив роботу над п'ятисерійним документальним фільмом "1941". Автор таких цільних, що мали широкий резонанс, документально-публіцистичних фільмів, запропонував на суд глядачів свою версію кривавого 1941-го...

 Міф — це те, чого ніколи не було й ніколи не буде, але що завжди є

Саллюстій

Минуло майже 72 роки від моменту нападу Німеччини на Радянський Союз. День 22 червня 1941-го став точкою неповернення. Наші предки та нечисленні учасники й свідки тих подій, які дожили до наших днів, та й усі, хто народився вже після Другої світової, мають прямий стосунок до трагедії, що забрала десятки мільйонів людських життів.

Гірко, проте й сьогодні на пострадянському просторі в оцінці подій тих років переважає суміш міфів і брехні. Чому нас знову змушують занурюватися в єлейний агітпроп минулого? Навіть поява неоднозначних, спірних книжок таких авторів, як В.Суворов (Різун) чи М.Солонін, котрі в цілому розставили правильні акценти, не змусили багатьох відмовитися від однобічного сприйняття минулого. Сталінсько-хрущовсько-брежнєвська міфологія виявилася, на жаль, напрочуд живучою, ніби й не було майже 30 років пострадянської епохи...

Український режисер і сценарист Ігор Кобрін у 2012 р. завершив роботу над п'ятисерійним документальним фільмом "1941", прем'єрний показ якого розпочнеться 7 лютого (22.00) на ТРК "Україна". Автор таких цільних, що мали широкий резонанс, документально-публіцистичних фільмів, як трилогія "Чорнобиль: два кольори часу" (1989), "Це Україна" (2003, 72 серії), "Собор на крові" (2007, 10 серій), документального циклу "Кіноміфи" (про "Молоду гвардію", Фанні Каплан і замах на Леніна, вбивство Щорса...), запропонував на суд глядачів свою версію кривавого 1941-го...

Ціла низка усталених і, здавалося б, уже достатньою мірою викритих наприкінці 1980–1990-х рр. міфів є стрижнем картини. Перші дві серії — лише прелюдія. Сором'язливо замовчуване багато років співробітництво Німеччини та СРСР у 1939–1941 рр. хоча й було шлюбом із розрахунку, але освячувалося ідеологічною близькістю двох тоталітарних монстрів. Кадри кінохроніки кінця 1930-х рр. показують ті самі захоплені вигуки, оплески, ту саму показну простоту вождів в апофеозі "всенародного" обожнювання...

Підписання пакту Ріббентропа-Молотова 24 серпня 1939 р. (із секретними протоколами про поділ сфер впливу в Східній Європі), а також договору "Про дружбу і кордон" 28 вересня 1939 р., уже після спільного розгрому Польщі, стали прологом майже дворічного співробітництва Німеччини та СРСР. Аж до ранку 22 червня 1941-го радянсько-німецький кордон щодня перетинали кілька ешелонів зі стратегічною сировиною — залізною та марганцевою рудою, міддю, каучуком, металопрокатом, бензином, хлібом… Але війна між тиранами була неминучою: двоє звірів в одному лігвищі ужитися не можуть.

У передвоєнний час розгорнулася справжня гонка на випередження. Проводилося обопільне приховане розгортання військ у безпосередній близькості від кордонів. Але Сталін не вірив, що Гітлер завдасть удару першим. Була очевидною величезна перевага в силах і засобах Радянського Союзу. Фільм розвінчує міф про "незліченні полчища ворогів", і варто вдуматися та проаналізувати реальні й давно відомі цифри, наведені у фільмі. Звідси ще один міф — про "недомисел Сталіна", який отримував сигнали про підготовку вермахтом вторгнення. Влітку 1941 р. кадрову "непереможну та легендарну", озброєну до зубів РСЧА було практично знищено.

Міф про "жалюгідну купку відступників", які стали на шлях співробітництва з ворогом... Таких насправді виявилася величезна кількість; у сотень тисяч наших співвітчизників були власні порахунки з нелюдським режимом. Німців зустрічали як "визволителів" жителі не тільки Західної України, які зовсім нещодавно, у вересні 1939-го, раділи "визволенню від польських панів", а й Східної, багатьох російських областей. І ці кадри є у фільмі.

Тільки кілька цифр. Армія вторгнення (нацисти та їхні союзники) до 22 червня 1941 р. не
перевищувала 3 млн. Упродовж 1941 р. у полоні опинилися 3,8 млн командирів і червоноармійців, 68 генералів... Що це, як не повний розгром і розвал державної машини?

Ось які враження виніс із післявоєнної розмови з маршалом Георгієм Жуковим Дуайт Ейзенгауер, головнокомандувач союзних військ і майбутній президент США: "Американці вимірюють ціну війни в людських життях. Росіяни — у загальному очищенні нації". Тільки як цілковите й цинічне презирство до людського життя можна охарактеризувати "філософію" полководця, який ніколи не замислювався над тим, скільки ще життів можна відправити в топку війни...

Фільм третій "Оглушливе мовчання" пропонує свою версію майже тижневого ступору Сталіна наприкінці червня 1941-го, який мав намір навіть у ситуації перших жахливих поразок реалізувати свій план "визволення Європи". У цьому ряду — варварське бомбардування Гельсінкі, столиці ще нейтральної Фінляндії, і міст Румунії, спроба завдати потужного танкового удару на Волині з метою змінити ситуацію на фронтах, де розпочалася хаотична втеча цілих армій, евакуація партійного та господарського активу, який кидав своїх підопічних. "Курська дуга на Волині" завершилася розгромом радянських військ, що його наші історики називали "серією контрударів, які затримали просування ворога". Ціною "контрудару" стали дві тис. знищених і захоплених ворогом танків і розвал Південно-Західного фронту.

Дві останні серії фільму Ігоря Кобріна показують моторошні апокаліптичні картини розгрому кадрової РСЧА, у ході якого "руйнувалася вся політична система, що кілька місяців тому здавалася непорушною". Радянська влада кинула свій народ напризволяще (а потім після визволення глумитиметься в анкетах: "Чи перебували ви на окупованій території?"), застосовуючи тактику випаленої землі. Так було підірвано Дніпрогес, внаслідок чого дніпровські води поглинули десятки тисяч червоноармійців і мирних жителів. У в'язницях Західної України перед панічним відступом енкаведисти по-звірячому знищили тисячі ув'язнених, переважно "політичних" — "вибули за першою категорією". Тому висновок, який пролунав у фільмі, про те, що "війська одного нелюдського режиму йшли по землі, де вже понад
20 років господарював інший", не здається перебільшенням.

"Армія рабів хороша лише на парадах — ганьба 1941-го була передбачувана". Із цією думкою важко не погодитися. Але ж саме ці "раби" врятували від повного розгрому Батьківщину, а заодно й Систему зі Сталіним, які після 1945-го частково втілили, уже в Східній Європі, мрії про світову революцію, зміцнивши й позиції режиму у власній країні.

Фільм треба дивитися. У кожного своя правда про війну. Мої діди воювали. Дід по батьковій лінії, генерал-майор авіації, казав 10-річному онукові на початку 1970-х: "Війну ми спочатку програли, а вже потім ціною неймовірних зусиль народу перемогли. Не вір, коли скажуть, що ми боролися за Сталіна. Ми билися за Батьківщину, за рідних і близьких".

Завершу свою розповідь цитатою з книжки Миколи Нікуліна, фронтовика, професора мистецтвознавства, наведеної наприкінці фільму: "Якби німці заповнили наші штаби шпигунами, а війська — диверсантами, якби було масове шкідництво і вороги розробили б детальний план розвалу нашої армії, вони не досягли б того ефекту, який був результатом ідіотизму, боягузтва, безвідповідальності та безпорадної покірності".

Людських життів у Сталіна було набагато більше, ніж у Гітлера. "Держава і народ воюватимуть на різних війнах, і перемоги будуть різними". Із цією думкою авторів фільму "1941" важко не погодитися...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво